ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
30 листопада 2011 року < Час проголошення > № 2а-9905/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качур І.А., суддів Шарпакової В.В., Келеберди В.І., при секретарі Крупічко Ю.Ю. за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1;
від позивача: ОСОБА_2;
від відповідача: Опанасенко А.В.;
від третьої особи: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Кабінету Міністрів України, третя особа ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування розпорядження від 14.02.2011 р. № 114-р «Про призначення ОСОБА_6 Урядовим уповноваженим з питань дерегуляції господарської діяльності,,.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 30.11.2011 року в 13год. 59 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.
ОСОБА_5 (надалі -позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (надалі -відповідач), третя особа ОСОБА_6 (надалі - третя особа) про визнання незаконним та скасування розпорядження від 14.02.2011 р. № 114-р «Про призначення ОСОБА_6 Урядовим уповноваженим з питань дерегуляції господарської діяльності».
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оспорюване розпорядження прийнято з порушенням чинного законодавства та зачіпає його законні права та інтереси. Позов просив задовольнити у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначив, що прийняте розпорядження відповідає нормам чинного законодавства та не зачіпає охоронюваних законом прав та інтересів позивача, а відтак оспорюване рішення не підлягає скасуванню. У задоволенні позову просив відмовити.
Представник третьої особи проти задоволення позову заперечував, у судовому засіданні підтримав пояснення, аналогічні письмовим запереченням, наявним у матеріалах справи. У задоволенні позову просив відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, про відмову у задоволенні позову, з огляду про наступне.
Виходячи із змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частина 1 ст. З КАС України встановлює, зокрема, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. При цьому адміністративний позов визначається як звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Таким чином, фізична особа може звертатися з адміністративним позовом лише, якщо порушені його права, свободи чи інтереси у публічно-правових відносинах, які склалися безпосередньо між: ним та суб 'єктом владних повноважень.
При цьому, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що твердження позивача про те, що призначення третьої особи урядовим уповноваженим порушує права позивача як платника податків у зв'язку зі створенням додаткового навантаження на державний бюджет України через утримання посади та апарату Урядового уповноваженого з питань дерегуляції господарської діяльності (надалі - Урядовий уповноважений), не відповідає дійсності, виходячи із наступного.
Публічно-правові відносини з приводу видання оскаржуваного розпорядження відповідача не стосуються позивача, його прав, свобод та інтересів, оскільки оскаржуване розпорядження, воно є актом індивідуальної дії і встановлює права і обов'язки для конкретної особи - ОСОБА_6, а відтак не може стосуватися прав, свобод та інтересів позивача; оскаржуване розпорядження не містить жодної інформації про розмір заробітної плати Урядового уповноваженого, створення апарату для забезпечення його діяльності, а також джерел та розміру видатків на утримання посади і апарату.
Більш того, матеріалами справи підтверджено, що у зв'язку з виданням оскаржуваного розпорядження жодних бюджетних платежів не здійснювалося, а ОСОБА_6 не отримував заробітної плати чи іншої винагороди за виконання функцій Урядового уповноваженого допоки ця посада не була введена до штатного розпису Мінекономрозвитку.
Крім того, відповідно до ч. 2 п. 1 Положення посада Урядового уповноваженого вводиться в межах граничної чисельності працівників Мінекономрозвитку, а відповідно до п. 8 Положення забезпечення діяльності Урядового уповноваженого здійснюється відповідним структурним підрозділом Мінекономрозвитку. Отже утримання посади Урядового уповноваженого здійснюється в межах коштів, передбачених у державному бюджеті для Мінекономрозвитку, а окремий апарат для забезпечення діяльності не створюється, внаслідок чого додаткове навантаження на державний бюджет відсутнє.
Таким чином колегія суддів приходить до висновків про те, що оскаржуване Розпорядження не порушує прав позивача як платника податків, оскільки не порушує жодних прав платника податків, які встановлені ст. 17 Податкового кодексу України чи іншими законами. Крім того, введення посади Урядового уповноваженого не впливає на розмір податків, що стягуються з позивача.
Приписуване позивачем створення перешкод у депутатській діяльності, яке нібито здійснює третя особа не стосується суті даного спору та виходить за межі заявлено позову, оскільки позивач у даній справі оскаржує лише прийняття Кабінетом Міністрів України Розпорядження про призначення Урядового уповноваженого, а відтак судом до уваги не приймається. Більш того, якщо позивач вважає, що третя особа як Урядовий уповноважений, вчиняє протиправні дії, то він може оскаржувати безпосередньо ці дії, у передбаченому законом порядку.
Судова колегія приходить до висновку, що твердження позивача про невідповідність введення посади Урядового уповноваженого законодавству не відповідає дійсності.
По-перше, 15 червня 2011 року було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 936 «Деякі питання функціонування урядових уповноважених», якою затверджено і Положення про Урядового уповноваженого з питань дерегуляції господарської діяльності, що визначає статус, компетенцію та права Урядового уповноваженого. Таким чином, діяльність Урядового уповноваженого з питань дерегуляції господарської діяльності врегульована відповідним нормативним актом і повністю відповідає вимогам ст. 6 та ст. 19 Конституції України щодо меж здійснення повноважень органами влади та зобов'язань органів влади діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
По-друге, на стор. 11-12 висновку науково-правової експертизи, наданому Радою науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, зазначено, що діяльність Урядового уповноваженого з питань дерегуляції господарської діяльності суперечить конституційним засадам діяльності державних органів та їх посадових осіб через відсутність нормативного акту, який би окреслював компетенцію чи посадові обов'язки Урядового уповноваженого, і діяльність Урядового уповноваженого буде легітимною лише за наявності відповідного Положення про Урядового уповноваженого.
У зв'язку з прийняттям та набранням чинності Положенням про Урядового уповноваженого з питань дерегуляції господарської діяльності (надалі - Положення), яке встановило компетенцію Урядового уповноваженого з питань дерегуляції господарської діяльності, діяльність зазначеної посадової особи є повністю легітимною та провадиться відповідно до конституційних засад діяльності державних органів.
По-третє, при визначенні своєї позиції, викладеної у Листі Міністерства юстиції України від 20 червня 2011 року № 399-0-2-11/71, Міністерство юстиції так само обґрунтовувало незаконність діяльності Урядового уповноваженого відсутністю законодавчого акту, який би встановлював права та обов'язки такої посадової особи. Отже, у зв'язку із прийняттям Положення та набранням ним чинності, позиція Міністерства юстиції, викладена у вищезазначеному листі, залишилася без обґрунтування.
По-четверте, призначення Урядового уповноваженого було здійснено Кабінетом Міністрів України 14 лютого 2011 року відповідно до чинного на той момент законодавства - ст. 21 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України», частина 5 якої передбачала можливість утворення Кабінетом Міністрів України урядових органів у системі міністерств для здійснення завдань з реалізації державної політики.
Посилання позивача на те, що призначення Урядового уповноваженого суперечить положенням Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»у зв'язку з тим, що повноваження Урядового уповноваженого дублюють повноваження Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, не відповідає дійсності.
Так, відповідно до Положення посада Урядового уповноваженого вводиться в межах граничної чисельності працівників Мінекономрозвитку і зазначене дублювання відсутнє, оскільки діяльність Урядового уповноваженого здійснюється в межах органу, посадовою особою якого він є.
Наведення позивачем інформації про відмову Міністерства юстиції в реєстрації Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання урядових уповноважених»від 15 червня 2011 року не впливає на чинність цієї Постанови та оскаржуваного розпорядження.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України»постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Реєстрація Міністерством юстиції України є необхідною для набрання чинності нормативно-правовими актами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, як це передбачено Указом Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», але аж ніяк не для набрання чинності Постановами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до параграфу 46 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою КМУ від 18 липня 2007 р. № 950, Міністерство юстиції подає висновки щодо відповідності проектів актів Кабінету Міністрів України. Однак, Кабінет Міністрів України не зв'язаний висновками Міністерства юстиції України, оскільки в силу параграфу 47 Регламенту навіть у разі коли за висновком Мін'юсту проект акта Кабінету Міністрів не відповідає Конституції та законам України, актам Президента України, рішення щодо такого проекту акта приймається на засіданні Кабінету Міністрів.
Таким чином, відсутність висновку Міністерства юстиції щодо проекту постанови Кабінету Міністрів не тягне за собою недійсності такої постанови.
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу чинного законодавства, колегія суддів вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, а відтак і до висновку про відмову у задоволенні позову.
Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом встановлено, що відповідач по відношенню до позивача діяв у спосіб, передбачений законами України та в межах наданих йому повноважень, і як суб'єкт владних повноважень в повній мірі довів правомірність прийнятого розпорядження.
Доводи позивача, якими обґрунтовувались позовні вимоги спростовані матеріалами справи.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 94,158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_5 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування розпорядження від 14.02.2011 р. № 114-р «Про призначення ОСОБА_6 Урядовим уповноваженим з питань дерегуляції господарської діяльності, - відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя І.А.Качур
Судді В.В.Шарпакова
В.І. Келеберда