ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
(письмове провадження)
06 жовтня 2011 року справа № 2а-13596/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі суддів: головуючого Клименчук Н.М., суддів Бояринцевої М.А., Власенкової О.О., розглянувши адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»
доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.09.2010року №0004092203/0
ТОВ «АТ Каргілл»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.09.2010року №0004092203/0.
Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом неправомірно винесено податкове повідомлення-рішення, яким відповідачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2010 р. у сумі 2 621 937 грн.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надано суду усні та письмові пояснення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджується вищезазначеним актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку ЗАТ «АТ Каргілл»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за червень 2010року.
За результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та винесено податкове повідомлення-рішення №0004092203/0 від 14 вересня 2010року, яким зменшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 621 937грн.
Не погоджуючись з висновками акту перевірки та винесеними податковими повідомленнями-рішення позивачем оскаржено їх в порядку, передбаченому ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Однак скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Як встановлено актом перевірки, згідно з даними «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України»за червень 2010року у ЗАТ «АТ «Каргілл»існує відхилення між задекларованим останнім податковим кредитом, сформованим внаслідок використання податкових накладних ТОВ «ТЗК»та ТОВ «Агро-Донбас», які не задекларували свої податкові зобов'язання на суму 2 621 937 грн. (податкові декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року вищезазначених підприємств відсутні).
Крім того, представником відповідача зазначено, що перевіркою не встановлено факту передачі товарів (надання робіт, послуг) від продавців до покупця, в зв'язку з відсутністю поставок від вищезазначених підприємств, оскільки відсутні податкові накладні з податку на додану вартість за червень 2010року, відсутні додатки №5 до декларації з податку на додану вартість за червень 2010року, тобто відсутні взаємовідносини з ЗАТ «АТ Каргілл», що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені договори відповідно до пп. 1, 2 ст. 215, пп. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Обґрунтовуючи свій висновок про недійсність укладених між позивачем з ТОВ «ТЗК»та ТОВ «Агро-Донбас»право чинів, відповідач посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного»та «нікчемного»правочинів.
Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:
1) невідповідністю його змісту вимогам закону;
2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;
3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Оскільки відповідачем не надано належних доказів визнання укладених позивачем з ТОВ «ТЗК»та ТОВ «Агро-Донбас»правочинів недійсними, посилання на його фіктивність є безпідставним та до уваги судом не береться.
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем між ТОВ «ТЗК» та ТОВ «Агро-Донбас» правочинів.
Крім того, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.
Суд звертає увагу, що суб'єктами господарських правовідносин є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо недійсності та нікчемності укладених позивачем з ТОВ «ТЗК»та ТОВ «Агро-Донбас» правочинів.
Крім того, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.
Дана продукція не є обмеженою в цивільному обороті, отриманою внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з пакування продукції також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.
Матеріали справи містять докази виконання умов договору щодо пакування продукції, товарність даної угоди відповідачем не заперечувалася.
Згідно до пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
З наданої податкової декларації ЗАТ «АТ Каргілл»можна зробити висновок, що вказане підприємство задекларувало податкове зобов'язання, яке дозволяють дійти висновків про декларування сум зобов'язань з податку на додану вартість співставними з обсягом операцій позивача.
Крім того, в матеріалах справи наявна податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2010 року з додатком №5.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.09.2010року №0004092203/0 винесене Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя Н.М. Клименчук
Судді М.А. Бояринцева
О.О. Власенкова