21.12.2011
Справа №22ц-4804/2011 р. Головуючий в І інстанції
Категорія: 53 Черниш О.Л.
Доповідач: Капітан І.А.
2011 року грудня місяця 21 дня колегія суддів судової плати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючої: Капітан І.А.
Суддів: Вейтас І.В.
Колісниченка А.Г.
при секретарі: Дремлюзі О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс»на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 06 вересня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс»про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги та частини заробітної плати, належної згідно контракту,
В травні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс»(далі -Товариство) про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги та частини заробітної плати, належної згідно контракту.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що з 01 червня 2008 року вона працює в Товаристві на посаді заступника головного бухгалтера. Як з працюючою на зазначеній посаді, з нею було укладено контракт, термін дії якого встановлений з 01 червня 2008 року по 01 червня 2013 року, відповідно до якого їй визначено посадовий оклад у розмірі 90 % від окладу заступника генерального директора -головного бухгалтера на місяць та надбавка в розмірі 50 % посадового окладу за високі досягнення в праці. У зв'язку з незаконним звільненням генерального директора Товариства нове керівництво оголосило укладений між нею та попереднім керівництвом контракт недійсним і відмовилось виплачувати заробітну плату та інші компенсації, передбачені контрактом. Рішенням суду попереднього керівника поновлено на посаді і заробітну плату позивачці почали знову нараховувати згідно контракту.
Посилаючись на те, що з 17 липня 2009 року по 25 листопада 2010 року Товариство нараховувало заробітну плату не за умовами контракту, у зв'язку з чим утворилася заборгованість по оплаті праці, ОСОБА_3 просила суд: стягнути з Товариства на її користь невиплачений заробіток за період з 17 липня 2009 року по 25 листопада 2010 року в сумі 333 530,18 грн.; стягнути з Товариства на її користь матеріальну допомогу в сумі 90 832,22 грн.
Під час розгляду справи позивачка уточнила свої позовні вимоги та зазначила, що спочатку з нею, як із заступником головного бухгалтера було укладено контракт, термін дії якого встановлений з 01 травня 2004 року по 01 травня 2007 року, який продовжений контрактом з 01 травня 2007 року по 01 травня 2008 року і переукладений у зв'язку з реорганізацією ВАТ «Херсонавтотранс»у ТОВ «Херсонавтотранс»на термін з 01 червня 2008 року по 01 червня 2013 року. Пунктом 11 контрактів від 01 травня 2004 року та від 01 травня 2007 року і пунктом 10 контракту від 01 червня 2008 року передбачено, що до щорічної відпустки виплачується матеріальна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, обчислених за попередні два місяці. З огляду на зазначене ОСОБА_3 просила суд стягнути з Товариства на її користь невиплачений заробіток за період з 17 липня 2009 року по 25 листопада 2010 року в сумі 333 530,10 грн., матеріальну допомогу в сумі 48 739,24 грн. за відпустку у січні 2010 року згідно з наказом №449-к від 26 липня 2010 року та пунктом 11 контракту з працівником від 01 травня 2004 року, матеріальну допомогу в сумі 42 092,98 грн. за відпустку у серпні 2010 року згідно з наказом №1-к від 04 січня 2010 року та пунктом 10 контракту з працівником від 01 червня 2008 року.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 06 вересня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Товариства про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги та частини заробітної плати, належної згідно контракту задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь ОСОБА_3 невиплачену заробітну плату за період з 17 липня 2009 року по 26 серпня 2009 року у розмірі 25 766,87 грн., невиплачену матеріальну допомогу до відпустки у січні 2010 року у розмірі 37 662,11 грн., не виплачену матеріальну допомогу до відпустки у серпні 2010 року у розмірі 37 662,11 грн. та судові витрати у розмірі 2 480,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Товариство, вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Письмових заперечень на скаргу до апеляційного суду не надходило.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановленні статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін.
Стаття 238 КЗпП України не скасовує правило про тримісячний строк для звернення з заявою про захист суб'єктивного трудового права в комісію по трудових спорах (ст.225 КЗпП України) або до суду (ст.233 КЗпП України).
Так, судом встановлено, що позивачка працює на підприємстві ТОВ «Херсонавтотранс»заступником головного бухгалтера.
01 травня 2004 року Товариство уклало з ОСОБА_3 контракт до 01 травня 2007 року, 01 травня 2007 року укладено контракт до 01 травня 2008 року, 01 червня 2008 року Товариство уклало з позивачкою контракт до 01 червня 2013 року.
Відповідно до п.9 Контракту від 01 червня 2008 року позивачці, як заступнику головного бухгалтера, встановлено посадовий оклад у розмірі 90% від окладу заступника генерального директора -головного бухгалтера на місяць, надбавка у розмірі 50% посадового окладу за високі досягнення у праці згідно галузевої угоди та премія згідно Положення про стимулювання праці керівника Товариства, які працюють за контрактом.
Згідно наказу №151-к від 26 серпня 2009 року ОСОБА_3 була переведена з посади заступника головного бухгалтера Товариства на посаду помічника генерального директора Товариства. Контракт при цьому в установленому законом порядку розірваний не був, проте з 26 серпня 2009 року вона не виконувала роботу заступника головного бухгалтера, як було передбачено контрактом.
Згідно п.п.11 Контракту від 01 травня 2004 року та від 01 травня 2007 року, п.10 Контракту від 01 червня 2008 року до щорічної відпустки виплачується матеріальна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, обчислюваних за попередні два місяці.
Позивачці були надані відпустки з 04 січня 2010 року по 04 лютого 2010 року за робочій період з 01 грудня 2007 року по 01 грудня 2008 року та з 29 липня 2010 року по 29 серпня 2010 року за робочій період з 01 грудня 2004 року по 01 грудня 2005 року, тобто відпустки надавалися за періоди, коли позивачка працювала заступником головного бухгалтера за контрактом.
До суду з вимогами про стягнення ненарахованих і невиплачених грошових сум ОСОБА_3 звернулась 25 травня 2011 року.
Матеріали справи свідчать, що працюючи на посадах заступника головного бухгалтера, помічника генерального директора Товариства, ОСОБА_3 знала про те, що з 17 липня 2009 року власником порушується її право на отримання заробітної плати за контрактом, а з січня 2010 року та з липня 2010 року -їй було достовірно відомо про порушення власником її права на отримання матеріальної допомоги до відпусток.
Проте, згідно пояснень ОСОБА_3, до суду або до комісії по трудових спорах у передбачений законом тримісячний строк, який рахується з дня, коли особа дізналась про порушення свого права, вона не зверталась, і доказів таких звернень матеріали справи не містять.
Посилання позивачки на зміну керівника Товариства, як на причину пропуску строку звернення до суду, колегія суддів не вважає поважною, оскільки зі зміною керівника Товариства ОСОБА_3 продовжувала працювати на керівних посадах, що підтверджує її обізнаність у строках і розмірах оплати її праці. Інших належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду ОСОБА_3 суду не надала.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити за пропуском строку звернення до суду.
Керуючись ст.ст. 225,228,233 КЗпП України, ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс»задовольнити.
Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 06 вересня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити за пропуском строку звернення до суду.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: