18.10.2011
Справа № 22-3901/2011 Головуючий в 1 інстанції
Категорія 5 Головко О.В.
Доповідач Кутурланова О.В.
18 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого Орловської Н.В.
Суддів Кутурланової О.В.
Майданіка В.В.
При секретарі Шаповаловій К.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Херсонської міської ради на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 19 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на нерухоме майно,
В листопаді 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації (далі за текстом ХДБТІ) про визнання права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що на підставі рішення Херсонської міської ради № 307 від 05.06.2003 року вона є орендарем земельної ділянки загальною площею 0,0060 га в районі житлового будинку АДРЕСА_1, яка виділена із земель запасу під розміщення зупинки громадського транспорту у комплексі із павільйоном для квітів. Згодом вона здійснила реконструкцію павільйону для квітів, внаслідок чого він замість будівлі з легких будівельних конструкцій не пов»язаних фундаментом із землею був переобладнаний у капітальну споруду із фундаментом.
Позивачка просила суд на підставі ст.ст.331,332 ЦК України визнати за нею право власності на зазначений об»єкт нерухомості та зобов»язати Херсонське ДБТІ зареєструвати за нею право власності на спірне майно.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 19 листопада 2008 року позов ОСОБА_3 задоволено, визнано за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно -магазин з продажу квітів загальною площею 31 кв.м. по АДРЕСА_1, зобов»язано Херсонське ДБТІ зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно -магазин з продажу квітів загальною площею 31 кв.м. по АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі Херсонська міська рада просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з»ясування суттєвих для справи обставин.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що після здійснення позивачкою реконструкції павільйону з продажу квітів зазначена споруда стала нерухомим майном, у зв»язку із чим дійшов висновку, що у позивачки виникло право власності на нерухоме майно з підстав не заборонених законом та є передбачені ст.331 ЦК України підстави для задоволення позовних вимог.
Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки суд дійшов до них з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з»ясування суттєвих для справи обставин, а обставини, які суд вважав встановленими не доведені.
Згідно ч.2 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Закінчені будівництвом об»єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість, як зазначено у ч.4 ст.182 ЦК України, встановлюється законом.
До прийняття такого закону реєстрація здійснюється у відповідності з Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5.
Державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють, відповідно до п.1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.202 року № 7/5, підприємства БТІ у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць на підставі відповідних рішень виконавчих органів місцевого самоврядування.
Реєстрації підлягають права власності тільки на об»єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнятті в експлуатацію у встановленому законом порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об»єкти.
Отже, право власності на новостворене нерухоме майно виникає після здійснення власником дій, необхідних для виникнення такого права.
Приписами ст.24 ЗУ «Про планування і забудову територій», що діяли на час ухвалення рішення, визначено, що фізичні і юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об»єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов»язані отримати від виконавчих органів відповідних рад дозвіл на будівництво об»єкта містобудування.
Статтею 29 цього ж Закону визначено, що здійснення будівельних робіт на об»єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення незазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до вимог ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частиною 2 ст.376 ЦК України визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.375 ЦК України право власності на забудову здійснюється за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Херсонської міської ради № 307 від 05.06.2003 року ПП ОСОБА_3 передано в оренду строком на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,0060 га в районі житлового будинку АДРЕСА_1, яка виділена із земель запасу під розміщення зупинки громадського транспорту у комплексі із павільйоном для квітів (а.с.10-17).
27.10.2007 року ОСОБА_3 укладено шлюб та змінено прізвище на ОСОБА_3 (а.с.9)
Наприкінці 2007 року в порушення передбаченого законом порядку, за відсутності погодженої проектної документації та передбачених законом дозволів позивачкою здійснено реконструкцію павільйону для квітів, внаслідок чого він замість будівлі з легких будівельних конструкцій не пов»язаних фундаментом із землею був переобладнаний у капітальну споруду із фундаментом.
Вирішуючи спір, суд не звернув уваги на зазначені суттєві для справи обставини, не з»ясував чи погоджено позивачкою проектну документацію на реконструкцію квіткового магазину та чи отримано передбачені законом дозволи, чи вчинені нею дії для введення об»єкту нерухомого майна в експлуатацію або його державної реєстрації та дійшов безпідставного висновку про виникнення у позивачки права власності на нерухоме майно з підстав не заборонених законом.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.182 ЦК України, відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації і т.і. можуть бути оскаржені до суду.
Проте, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що порушене позивачкою у суді питання не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави для висновку про наявність спору про право, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув.
Також є обґрунтованими доводи апелянта про те, що Херсонське державне бюро технічної інвентаризації є органом, який відповідно до наданих йому чинним законодавством повноважень здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно і до його компетенції не належить вирішення питання про визнання чи ні прав власності на нерухоме майно, а тому визначений позивачкою відповідач є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах.
З огляду на наведене та зважаючи на те, що фактично позивачкою здійснено самочинне будівництво, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених ст.309 ЦПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності.
На підставі ст.88 ЦПК України, з позивачки підлягають стягненню витрати, понесені Херсонською міською радою по сплаті судового збору та витрат на ІТЗ в загальній сумі 490,50 грн. (а.с.34,58,59).
Керуючись ст.ст.303,307,309,314 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Херсонської міської ради задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 19 листопада 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Херсонського Державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Херсонської міської ради понесені нею судові витрати в загальній сумі 490,50 грн.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді