Справа 2-495/11
09.12.2011 року Чорноморський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Єрохіної І.В.
при секретарі Рудай Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулась до суду зпозовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та стягнення моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач наполегливо розповсюджує відносно неї недостовірну інформацію, яка принижує її честь та гідність. Відповідач неодноразово звертався з наклепом відносно неї до Чорноморського РО, Новосільського сільського голови Чорноморського району, ОСОБА_3 ОСОБА_3 АРК, а також мешканцям сіла Новосільське. У зверненні до ОСОБА_4 ОСОБА_3 АРК викладені відомості про те, що вона «була звільнена з Управління Державного казначейства в Чорноморському районі за порушення закону про держслужбу», «вона є злочинницею, членом злочинної групи по розкраденню бюджетних коштів та незаконному продажу земельних ділянок»; «привласнила 200 тисяч гривень, обманув мешканців села»; «незаконно отримала чотири земельних ділянки»; «незаконно отримала квартиру дочці». Позивач вважає, що всі розповсюджені відомості не відповідають дійсності та порочать її честь та гідність.
Мотивуючи свої вимоги, позивач зазначав, що поширена недостовірна інформацію підриває її авторитет як публічної особи (заступника Новосільського сільського голови), принижує її честь та гідність. Наголошувала, що відомості, які поширені відповідачем, є за своєю суттю, вимислом. Оприлюднення неправдивих, недостовірних відомостей призвело до психологічних страждань, які спричинили їй моральну шкоду. Вона вимушена виправдовуватись перед правоохоронними органами. Просить визнати поширені відповідачем відомості такими, що не відповідають дійсності, порушують її особисті немайнові права, а саме, порочать її честь, гідність та ділову репутацію. Зобов'язати відповідача опублікувати в районних газетах «Черноморские известия»и «Честные Черноморские новости»в трьохмісячний строк з дня набрання рішенням законної сили, спростування такого змісту: «Поширені мною, ОСОБА_2, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 АРК, вул.. Новосьолов,2 в письмовому зверненні до ОСОБА_4 ОСОБА_3 АРК 18 квітня 2011 року відомості про те, що ОСОБА_1 «була звільнена з Управління Державного казначейства в Чорноморському районі за порушення закону про держслужбу», «вона є злочинницею, членом злочинної групи по розкраденню бюджетних коштів та незаконному продажу земельних ділянок»; «привласнила 200 тисяч гривень, обманув мешканців села»; «незаконно отримала чотири земельних ділянки»; «незаконно отримала квартиру дочці»не відповідають дійсності». Стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 10000 грн. та судові витрати.
В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, пояснили згідно до вищевикладеного. Позивачка додала, що вона звільнилась з посади керівника Управління Державного казначейства України в Чорноморському районі за власним бажанням, оскільки була вибрана депутатом Новосільської сільської ради Чорноморського району та призначена заступником голови сільської ради. Це підтверджується наказом про її звільнення. Ніяких бюджетних коштів вона не розкрадала, незаконного продажу земельних ділянок не здійснювала. 200 000 грн. збирали мешканці села на виготовлення технічної документації на приватизацію земельних ділянок та отримання державних актів на землю. У неї є квитанції про сплату грошей землевпорядним установам. Ніяких грошей вона не привласнювала. Що до цих фактів, то їх перевіряли правоохоронні органи, у порушенні кримінальної справи відносно неї було відмовлено. Що стосується отримання нею чотирьох земельних ділянок, то це не відповідає дійсності. Виділенням земельних ділянок займалась земельна комісія, до діяльності якої вона не має ніякого відношення. Квартиру дочці вона не отримувала. Дочка сама знаходилась на квартирному обліку в сільській раді і отримала квартиру. Просила задовольнити позовні вимоги.
Відповідач та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, пояснили, що позивачка є публічною особою, а він, як громадянин має право на звернення з заявою до органів державної влади та правоохоронних органів щодо діяльності публічної особи. Всі відомості, які викладені ним у зверненні до голови ОСОБА_3 ОСОБА_3 АРК є оціночним судженням. Відповідач пояснив, що він звернувся з заявою до селищної ради про виділення йому земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, оскільки він проживає у дуже стислих умовах. Але йому було відмовлено в отриманні земельної ділянки. Разом з тим, ОСОБА_1 та її родичі отримали декілька земельних ділянок, а також земельні ділянки отримали громадяни, які не проживають на території Новосільської сільської ради. Даний факт його дуже обурив. На його звернення щодо причин відмови йому в отриманні земельної ділянки, він відповіді не отримав. Крім того, згідно інформації, було розподілено 193 земельних ділянки, тоді, як їх було 203. Десять земельних ділянок було передано підприємству «Лимб»в рахунок виготовлення технічної земельної документації на земельні ділянки, а куди були витрачені 200 000 грн., які збирали з мешканців села, невідомо. Цим фактом займались правоохоронні органи, проводились неодноразові перевірки. В даний час постанова про відмову у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 скасовано та проводиться додаткова перевірка. Що стосується квартири, то були інші громадяни, яки потребували поліпшення житлових умов, але квартиру отримала саме дочка ОСОБА_1 Просить відмовити в задоволенні позову.
Вислухавши думку осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає на наступних підставах.
Позивач вважає поширену інформацію недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади. Здійснення цих свобод може підлягати обмеженням, які встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві.
З практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, вбачається, що свобода вираження поглядів є однією з основних засад демократичного суспільства і умовою самореалізації кожної особистості. Вона стосується не лише тієї інформації, яка схвалюється чи вважається необразливою або незначною, але й тієї, яка ображає, шокує і навіть уселяє занепокоєння. Цього потребує плюралізм, терпимість і відкритість, без яких немає демократичного суспільства.
Свобода вираження поглядів у тому вигляді, як її втілено у ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, піддана чисельним виключенням, які, однак, повинні тлумачитися обмежено. При цьому необхідність будь-яких обмежень повинна бути переконливо підтверджена (Рішення у справах «Хендісайд проти Об'єднаного Королівства»від 7 грудня 1976 року та «Лінгенс проти Австрії»від 8 липня 1986 року).
Таким чином, підлягало з'ясуванню, чи відповідає за наведених обставин обмеженню право відповідача на свободу вираження поглядів та чи маються достатні підстави, які виправдовують таке втручання.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є публічною особою -працювала керівником Управління Державного казначейства України в Чорноморському районі до 06.12.2010 року, з 07.12.2010 року є депутатом Новосільської сільської ради Чорноморського району АРК, заступником голови сільської ради.
Відповідач ОСОБА_2 звернувся з листом до голови ОСОБА_3 ОСОБА_3 АРК ОСОБА_7, яке було зареєстроване 18.04.2011 року за вх.. № Ш-34/2150/2.
Даний лист був надісланий до Чорноморської райдержадміністрації 17.05.2011 року для розгляду.
Крім того, ОСОБА_2 31.03.2011 року звертався усно на телефонну гарячу лінію «Коррупція-стоп», щодо незаконного, за думкою заявника, розподілу земельних ділянок та привласнення грошових коштів головою Новосільської сільської ради Чорноморського району ОСОБА_8 та заступником голови сільської ради ОСОБА_1 Для перевірки викладених у зверненні відомостей та прийняття заходів реагування було повідомлено в Прокуратуру АРК та ОСОБА_4 управління МВС України в АРК.
Частиною 3 ст. 10 і частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Статтею 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності і честі.
Статтею 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
В пункті 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»(далі Постанова Пленуму № 1) вказано, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету ОСОБА_3 Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської ОСОБА_9 Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Безспірно, позивачка по справі є публічною особою. Обираючи свою посаду та погоджуючись бути депутатом селищної ради та заступником голови Новосільської сільської ради, ОСОБА_1 залишила себе відкритою для суворої критики і пильного нагляду; це той тягар, який публічна особа має прийняти в демократичному суспільстві. Крім того, межа допустимої критики щодо публічної особи, яка виступає у своїй публічній якості, є ширшою ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо відкриває кожне своє слово та вчинок для ретельної уваги журналістів та всього суспільства і тому має виявляти більшу терпимість.
Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надані. При дотриманні умов параграфу 2 статті 10 Конвенції, право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію»та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму.
У своїй практиці Європейський Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненою і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції.
Право на наявність і можливість висловлювання власного судження, оцінки, думки, що власне, було зроблено, гарантовано статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України. Це право закріплено і в ст. 34 Конституції України.
Оцінка, є ставленням особи до певного явища або події, висловленням її поглядів та/або переконань. З огляду на це, висловлення оціночних суджень не може бути визнано проявом неправомірних дій.
Примушування до доказування оціночного судження порушило б конституційне право особи на свободу думки.
Крім того, відповідно до ст.. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні або колективні звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення та дати обґрунтовану відповідь в установлений законом строк; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55).
Питання практичної реалізації громадянами цих прав регулюється, зокрема Законом України «Про звернення громадян», який забезпечує їм можливість забезпечувати свої права і законні інтереси та поновлювати їх в разі порушення шляхом викладення в письмовій або усній формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг.
Суд враховує зазначені вимоги закону, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України по цій категорії справ і те, що заступник голови сільської ради, депутат сільської ради, інші державні службовці, котрі діють як офіційні особи, більш відкриті для допустимої критики ніж приватні особи.
Відповідач ОСОБА_2 скористався своїм правом та звернувся з відповідною заявою до ОСОБА_4 ОСОБА_3 АРК на дії позивача ОСОБА_1, його судження є оціночними, висновки, які він зробив, виходять з тих документів та відповідей, які він отримував він органів, до яких він звертався. Так, відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що висновок про те, що ОСОБА_1 була звільнена з посади керівника управління Державного казначейства в Чорноморському районі за порушення закону про держслужбу, він зробив після того, як ознайомився з постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 06.08.2010 року згідно якої в ОСОБА_4 управління Державного казначейства України в АРК направлений лист про проведення службової перевірки відносно ОСОБА_1 та притягнення її до дисциплінарної відповідальності та після ознайомлення з постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 22.04.2011 року, з якої вбачається, що в ході перевірки за зверненням ОСОБА_2 наказом Головного управління Державного казначейства України в АРК № 816-о від 06.12.2010 року ОСОБА_1 звільнена з посади.
Також, відповідач пояснив, що висновки про злочинну діяльність ОСОБА_1 він зробив після ознайомлення з відповідями на його звернення, згідно яких прокуратурою Чорноморського району 25.04.2008 року порушено кримінальну справу по факту неправомірних дій посадових осіб Новосільської сільської ради. ОСОБА_1, займаючи посаду начальника управління Державного казначейства України в Чорноморському районі, займалась збором грошей, хоча не мала такого права. Також таки висновки він зробив після ознайомлення з постановами, які постійно скасовувались. В даний час 18.11.2011 року винесено чергову постанову про скасування постанови від 21.10.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи про відмову у порушенні кримінальної справи за зверненням ОСОБА_2 та проводиться додаткова перевірка.
Позивач, наполягаючи на спростуванні інформації, яку він вважає недостовірною, фактично піддався на провокацію, не проявивши плюралізму, терпимості і широти поглядів, до чого його зобов'язує статус публічної особи.
Суд також бере до уваги, що відповідно до ст. 47-1 Закону України «Про інформацію»ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Наведена позиція висловлена у пункті 19 Постанови Пленуму № 1.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, який є головою Новосільської сільської ради, пояснив, що відповідач ОСОБА_2 постійно скаржиться на незаконний розподіл земельних ділянок на території сільської ради, погрожує всім працівникам сільської ради, вимагає себе земельну ділянку. ОСОБА_2 говорить, що ОСОБА_1 розкрадала бюджетні кошти та займалась незаконним продажем земельних ділянок, що ОСОБА_1 присвоїла себе повноваження земельної комісії, займалась збором грошей з громадян на оформлення технічної документації на земельні ділянки, які згодом привласнила. Свідок пояснив, що ОСОБА_1 не займалась розподілом земельних ділянок, а лише була головою громадської комісії, яка була утворена по оплаті за земельні ділянки.
Свідки ОСОБА_10, яка є секретарем Новосільської сільської ради та ОСОБА_11, яка є депутатом Новосільської сільської ради та головою комісії по депутатській діяльності дали аналогічні пояснення.
Суд критично ставиться до цих свідчень, оскільки ОСОБА_2 знову ж звертався до органу місцевого самоврядування зі скаргою на дії ОСОБА_1, що не суперечить законодавству, а також працюють у сільській раді, на діяльність якої скаржиться ОСОБА_2
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму № 1 у випадку, коли особа звертається до правоохоронних органів, судам слід враховувати висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 10.04.2003 року № 8-рп/2003, згідно якого викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб.
Згідно з частиною 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи.
Згідно ст.. 280 ЦК України зазначено, що у випадку, коли фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдана моральна шкода, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»у позовній заяві про відшкодування такої шкоди має бути зазначено з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Судом встановлено, що відповідач винних дій щодо позивача не скоював, тобто моральної шкоди йому не заподіював, отже мова про грошову компенсацію душевних страждань та переживань у спірному випадку йти не може.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 23, 269, 273, 275, 276, 277, 297, 299, 1167 ЦК України, ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та стягнення моральної шкоди -залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Чорноморський районний суд АРК в 10-денний строк з дня проголошення .
Головуючий суддя: І.В. Єрохіна