ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5/19113.12.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР груп"
до Громадської організації "Фестиваль "Сходи до неба"
про стягнення 35 093, 81 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 27.04.2011 р.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР груп" (далі -позивач, ТОВ "КЛЕВЕР груп") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Фестиваль "Сходи до неба" (далі -відповідач, ГО "Фестиваль "Сходи до неба") про стягнення 35 093, 81 грн., з яких: 28 320, 00 грн. основного боргу за Договором про надання послуг № 1402 від 14.02.2011 р., 1 787, 82 грн. пені, 3 803, 06 інфляційних втрат, 366, 76 грн. 3 % річних та 816, 17 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач всупереч взятих на себе договірних зобов'язань щодо оплати замовлених ним та наданих позивачем послуг повністю не розрахувався з останнім, внаслідок чого у відповідача виник борг на загальну суму 28 320, 00 грн. Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача в примусовому порядку основний борг та нараховані за період з моменту виникнення зобов'язань з оплати й до 29.08.2011 р. передбачену договором пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, передбачені ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3 % річних, а також проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені ст. 1048 ЦК України, у розмірі однієї облікової ставки НБУ.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/191 та призначено розгляд справи на 08.11.2011 р.
Ухвалою від 08.11.2011 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою сторін відкладено на 13.12.2011 р.
05.12.2011 р. через відділ діловодства суду позивачем було надано письмові пояснення щодо розрахунків між сторонами за період з моменту виникнення договірних відносин до 08.11.2011 р.
У судовому засіданні 13.12.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Також, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Крім того, слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, в тому числі не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Судом розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на усе рухоме та нерухоме майно відповідача до винесення відповідного рішення, та вирішено в її задоволенні відмовити, у зв'язку з необґрунтованістю.
Так, відповідно до приписів статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
За змістом вищезазначеної статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (абзац 1 пункт 4 Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову").
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
При встановленні відповідності виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець (абзац 2 пункт 4 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Зі змісту заяви позивача вбачається, що в обґрунтування своїх вимог ним покладено лише припущення про те, що відповідач може розпорядитися своїми оборотними активами, внаслідок чого, на його думку, стане неможливим виконання прийнятого у даній справі рішення.
Таким чином, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідачем плануються або вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання взятих на себе зобов'язань та уникнення відповідальності, суд відхиляє вищезазначену заяву про забезпечення позову.
В судовому засіданні 13.12.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
14.02.2011 р. між позивачем (Виконавець) та відповідачем (Замовник) було укладено Договір про надання послуг (далі -Договір), відповідно до п. 2.1. якого Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надавати йому послуги, що стосуються вказаного в Договорі та Додатках до нього комплексу заходів в строки і на умовах, обумовлених цим Договором (надалі -послуги), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити належним чином надані послуги.
Перелік послуг, що надаються Виконавцем, їх вартість, принципи взаємодії Замовника та Виконавця в межах дії Договору, а також порядок і строки надання таких послуг Замовникові, тощо, погоджуються і оформляються сторонами відповідними додатками/додатковими угодами до цього Договору, що є його невід'ємними частинами (п. 2.2. Договору).
Пунктом 5.5. Договору сторони обумовили, що по закінченні надання Виконавцем послуг за кожним додатком/додатковою угодою, впродовж 5 календарних днів Виконавець надає Замовнику акт прийняття наданих послуг та відповідні податкові накладні. Замовник зобов'язується підписати наданий Виконавцем Акт прийняття наданих послуг протягом 5 робочих днів з моменту його отримання або у цей же строк надати Виконавцю мотивовану відмову в письмовому вигляді.
В залежності від обсягу та складності наданих послуг Замовник сплачує Виконавцю вартість послуг у розмірі, визначеному у конкретному випадку додатком до цього Договору (п. 6.1. Договору).
Відповідно до п. 11.1. Договору він набуває чинності з дати його укладення сторонами і діє до 31 грудня 2011 р. Якщо на дату закінчення строку дії цього Договору які-небудь з зобов'язань сторін невиконані, вони залишаються чинними до їх повного виконання.
В якості додатків до Договору сторонами були підписані Додаток № 1 від 21.02.2011 р. на загальну суму послуг у розмірі 16 320, 00 грн., Додаток № 2 від 15.03.2011 р. на загальну суму послуг у розмірі 36 480, 00 грн., Додаток № 3 від 02.03.2011 р. на загальну суму послуг у розмірі 12 000, 00 грн. та Додаток № 4 від 14.03.2011 р. на загальну суму послуг у розмірі 5 714, 16 грн., предметом яких сторонами було визначено зобов'язання позивача надати відповідачу послуги по просуванню заходу "Фестиваль "Сходи до неба", які споживаються в процесі здійснення відповідної дії або діяльності згідно з специфікацією, наведеною у вказаних Додатках, та обов'язок відповідача оплатити такі послуги.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав взяті на себе договірні зобов'язання з надання відповідних послуг, що підтверджується підписаними сторонами актами надання послуг № 20 від 18.03.2011 р. на суму 5 714, 16 грн., № 39 від 04.05.2011 р. на суму 12 000, 00 грн., № 27 від 04.04.2011 р. на суму 36 480, 00 грн., № 19 від 18.03.2011 р. на суму 16 320, 00 грн.
Судом встановлено, що позивач виставив відповідачу рахунки на оплату № 30 від 17.03.2011 р. на суму 16 320, 00 грн., № 31 від 17.03.2011 р. на суму 36 480, 00 грн., № 48 від 18.04.2011 р. на суму 12 000, 00 грн., № 34 від 18.03.2011 р. на суму 5 714, 16 грн.
У свою чергу, відповідач надані позивачем послуги оплатив частково, сплативши 18.04.2011 р. 5 714, 16 грн. та 21.04.2011 р. 36 480, 00 грн., що підтверджується випискою банку по рахункам позивача за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р.
Враховуючи зазначене відповідачем були залишені без оплати послуги надані позивачем на підставі Додатків до Договору № 1 від 21.02.2011 р. та № 3 від 02.03.2011 р.
07.07.2011 р. позивач листом за № 25 надіслав відповідачу Акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2011 р. по 07.07.2011 р., який однак відповідач не підписав та при цьому письмових заперечень не надав.
Вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права та законні інтереси позивача, останній вирішив звернутись за їх захистом до суду.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу,яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Пунктом 4 Додатку № 1 від 21.02.2011 р. та пунктом 5 Додатку № 3 від 02.03.2011 р. сторони передбачили, що вартість послуг сплачується Замовником в національній грошовій одиниці (гривні) шляхом перерахування у безготівковому вигляді Замовником суми на поточний рахунок Виконавця: передоплата у розмірі 50 % повинна бути перерахована Замовником Виконавцеві протягом 5-ти банківських днів на підставі виставленого Виконавцем рахунку-фактури; фінальна оплата, що складає 50 % від суми, перераховується на рахунок Виконавця після здачі робіт Виконавцем і прийняття Замовником виконаних робіт (підписання акта прийому-передачі робіт), протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання акту Замовником.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, не сплатив позивачеві повністю їх вартості, беручи до уваги відсутність передбачених законодавством підстав припинення відповідного зобов'язання, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 28 320, 00 грн., у зв'язку з чим вони підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Пунктом 7.2.1. Договору сторони передбачили, що при порушенні термінів оплати, Замовник зобов'язаний сплатити Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості простроченого зобов'язання за даним Договором за кожен день прострочення.
Положення зазначеного пункту Договору повністю відповідають приписам ч. 2 ст. 343 ГК України, якою встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню у розмірі 1 186, 14 грн. на підставі Додатку № 1 до Договору за період з 24.03.2011 р. по 29.08.2011 р. та 601, 68 грн. на підставі Додатку № 3 за період з 10.05.2011 р. по 29.08.2011 р.
Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 18.10.2011 р. у справі № 48/23 та Верховний Суд України, постанова від 08.11.2010 р. № 3-12г10, рішення якого є обов'язковим згідно зі ст. 111-28 ГПК України при застосуванні вказаної норми права).
Позивач нарахував відповідачу до сплати 3 % річних у розмірі 254,67 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3 291, 11 грн. на підставі Додатку № 1 до Договору за період з 24.03.2011 р. по 29.08.2011 р., а також 3 % річних у розмірі 112, 09 грн. та інфляційні втрати у розмірі 511, 95 грн. на підставі Додатку № 3 за період з 10.05.2011 р. по 29.08.2011 р.
Водночас, як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, він містить арифметичні помилки та інші неточності, у зв'язку з чим розмір нарахованих пені, відсотків річних та інфляційних втрат є необґрунтовано завищеним. Зокрема, позивач помилково нараховує 3 % річних на суму основного боргу та інфляційних втрат, оскільки відсотки річних відповідно до змісту ст. 625 ЦК України нараховуються саме на прострочену суму основного боргу. Інфляційні ж втрати входять до складу грошового зобов'язання, але не є складовою основного боргу. Також, позивач при визначенні терміну прострочення зобов'язання не враховує, що строком оплати сторонами визначено 5 банківських, а не календарних днів.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Відповідно до вірного розрахунку пені, що підлягає стягненню з відповідача в порядку п. 7.2.1. Договору, її розмір становить 1 088, 00 грн., нарахованої на суму боргу згідно з Додатком № 1 від 21.02.2011 р., та розрахований наступним чином: 16 320, 00 грн. (сума боргу) ? 15, 5 % (подвійна облікова ставка НБУ) / 365 днів ? 157 днів прострочення з 26.03.2011 р. (5 банківських днів з моменту підписання акту № 19 від 18.03.2011 р.) по 29.08.2011 р.
Розмір пені, нарахованої на суму боргу згідно з Додатком № 3 від 02.03.2011 р. складає 555, 45 грн. та розрахований наступним чином: 12 000, 00 грн. ? 15, 5 % (подвійна облікова ставка НБУ) / 365 днів ? 109 днів прострочення з 12.05.2011 р. (5 банківських днів з моменту підписання акту № 39 від 04.05.2011 р.) по 29.08.2011 р.
Відповідно до вірного розрахунку 3 % річних, що підлягають стягненню з відповідача в порядку ст. 625 ЦК України, їх розмір становить 210, 60 грн., нарахованої на суму боргу згідно з Додатком № 1 від 21.02.2011 р., та розрахований наступним чином: 16 320, 00 грн. (сума боргу) ? 3 % / 365 днів ? 157 днів прострочення з 26.03.2011 р. (5 банківських днів з моменту підписання акту № 19 від 18.03.2011 р.) по 29.08.2011 р.
Розмір 3 % річних, нарахованих на суму боргу згідно з Додатком № 3 від 02.03.2011 р. складає 107, 51 грн. та розрахований наступним чином: 12 000, 00 грн. ? 3 % / 365 днів ? 109 днів прострочення з 12.05.2011 р. (5 банківських днів з моменту підписання акту № 39 від 04.05.2011 р.) по 29.08.2011 р.
Що стосується розрахунку інфляційних втрат, здійсненого позивачем, то він також є методологічно невірним, оскільки інфляційні втрати розраховані ним за певну кількість днів прострочення, а не за загальний період шляхом перемноження помісячних індексів інфляції, що суперечить Рекомендаціям Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., та суті відшкодування інфляційних втрат, як окремого способу захисту прав та законних інтересів кредитора.
Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно Листа Державного комітету статистики України від 13.02.2009 року № 11/1-5/73 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Згідно вірного розрахунку, здійсненого господарським судом, та який наведено нижче, загальний розмір інфляційних втрат становить 163, 20 грн.:
- по Додатку № 1 = 16 320, 00 грн. ? 1, 013 (індекс за квітень) ? 1, 008 (індекс за травень) ? 1, 004 (індекс за червень) ? 0, 987 (індекс за липень) ? 0, 996 (індекс за серпень) -16 320, 00 грн. = 163, 20 грн.
- по Додатку № 3 загальний індекс інфляції за період з травня по серпень, так як індекс квітня в силу виникнення боргу після 15 числа місяця не береться при розрахунку, є меншим від одиниці (1, 008 ? 1, 004 ? 0, 987 ? 0, 996 = 0.99), що свідчить про дефляцію та неможливість нарахувати інфляційні втрати за вказаний період.
Таким чином, задоволенню підлягають позовні вимоги щодо стягнення 28 320, 00 грн. основного боргу, 1 643, 52 грн. пені, 318, 11 грн. 3 % річних та 163, 20 грн. інфляційних втрат.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що оскільки під час розгляду справи ним не було уточнено позовні вимоги, а лише подано суду письмові пояснення щодо розрахунків між сторонами, в якому наводився уточнений розрахунок пені, 3 % річних, інфляційних втрат, та відсотків за користування чужими грошовими коштами, - суд надавав оцінку саме заявленим у позовній заяві позовним вимогам та відповідному розрахунку щодо них.
Водночас, суд зазначає, що і уточнений розрахунок позивача є методологічно невірним, а саме: початок періодів нарахувань визначено без врахування того, що строк оплати настає через 5 банківських, а не робочих днів; 3 % річних мають нараховуватись на суму боргу без включення до основи для розрахунку інфляційних втрат; інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом перемноження індексів інфляції, а не помісячно.
Що стосується позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих позивачем в порядку ст. 1048 ЦК України, суд їх відхиляє як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.
Так, стаття 1048 ЦК України є спеціальною нормою, яка регулює правовідносини, пов'язані із договорами позики, а не надання послуг, тобто дія вказаної статті не поширюються на спірні правовідносини і підстав для застосування аналогії закону не вбачається, так-як спірні правовідносини врегульовані відповідними нормами чинного законодавства та умовами самого договору.
Згідно частини 3 статті 198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Судом встановлено, що договором про надання послуг, укладеним між сторонами, та статтею 536 ЦК України не визначено розміру процентів за користування замовником чужими коштами.
В свою чергу, частиною 1 статті 8 ЦК України передбачено, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Таким чином, застосування аналогії закону можливе в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.
Проте, у даному випадку, договори надання послуг і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування положень частини 1 статті 1048 ЦК України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.
Передача грошових коштів у позику є фінансовою послугою, яка може надаватися лише фінансовими установами (п. 6 ст. 4 та ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"), а позивач, в свою чергу, не маючи статусу фінансової установи, не має права надавати позику зі сплатою процентів та вимагати її сплати. Відтак, в даному випадку існує невідповідність правовідносин позики та надання послуг також в частині суб'єктного складу таких правовідносин.
(Відповідні висновки узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, постанови від 11.05.2011 р. у справі № 15/314-10, від 24.03.2011 р. у справі № 5/47, від 22.12.2009 р. у справі № 29/201-09, від 14.07.2011 р. у справі № 40/356-10).
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що він безпідставно посилається на приписи ст. ст. 1212, 1214 ЦК України щодо обов'язку сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у разі безпідставного їх збереження, оскільки положення гл. 83 ЦК України не регулюють порядку виконання зобов'язань, взятих на себе сторонами згідно з укладеним між ними договору.
Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не повністю розрахувався з позивачем за надані ним послуги, позовні вимоги з урахуванням здійсненого судом перерахунку заявлених до стягнення сум підлягають задоволенню частково.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР груп" задовольнити частково.
2. Стягнути з Громадської організації "Фестиваль "Сходи до неба" (код ЄДРПОУ 37139894, адреса: 04214, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 75, кв. 226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР груп" (код ЄДРПОУ 33099193, адреса: 03039, м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 25) 28 320 (двадцять вісім тисяч триста двадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 1 643 (одна тисяча шістсот сорок три) грн. 52 коп. пені, 318 (триста вісімнадцять) грн. 11 коп. 3 % річних та 163 (сто шістдесят три) грн. 20 коп. інфляційних втрат.
3. Стягнути з Громадської організації "Фестиваль "Сходи до неба" (код ЄДРПОУ 37139894, адреса: 04214, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 75, кв. 226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР груп" (код ЄДРПОУ 33099193, адреса: 03039, м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 25) 305 (триста п'ять) грн. 32 коп. витрат по сплаті державного мита та 205 (двісті п'ять) грн. 32 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя В.С. Ломака
Повне рішення складено 16.12.2011 р.