ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5/21213.12.11
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення 2 450, 00 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_2
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач, ФОП ОСОБА_1) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі -відповідач, ФОП ОСОБА_2) про стягнення боргу у розмірі 2 450, 00 грн. за Договором поставки № 01/22.10Д від 22.10.2010 р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між сторонами було укладено договір поставки, за умовами якого відповідач мав після реалізації поставленого позивачем товару оплатити його вартість. Однак, як стверджує позивач, за весь період відносин між сторонами, відповідач жодного разу не повідомив позивача про те, чи було реалізовано відповідний товар, як і не здійснив розрахунку за нього. Враховуючи зазначені обставини, позивач надіслав відповідачу лист про розірвання договору та звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/212 та призначено розгляд справи на 22.11.2011 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. розгляд справи, у зв'язку з відпусткою судді Ломаки В.С. було призначено на 06.12.2011 р.
У судовому засіданні 06.12.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечив, просив заявлені позовні вимоги відхилити у повному обсязі та надав суду письмовий відзив на позовну заяву, який судом долучено до матеріалів справи.
Зокрема, в обґрунтування своїх заперечень проти позову, відповідач посилається на те, що: договір поставки був укладений директором ОСОБА_3, проте як фізична особа-підприємець не має на відміну від юридичних осіб керівника, як органу управління; жодних трудових відносин між відповідачем та ОСОБА_3 не існувало; акт прийому передачі товару підписаний особою, що не мала повноважень приймати товар, у зв'язку з чим не відомо кому та куди було поставлено товар.
За наслідками судового засідання 06.12.2011 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 13.12.2011 р.
У судове засідання 13.12.2011 р. представник позивача не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Також, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Крім того, слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, в тому числі не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні 13.12.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Відповідно до наданих позивачем матеріалів позовної заяви 22.10.2010 р. між ФОП ОСОБА_1 (постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) в особі генерального директора ОСОБА_3, що діє на підставі доручення, було укладено Договір поставки № 01/22.10Д, згідно з п. 1.1. якого постачальник передає у власність покупця товари народного споживання, а покупець приймає товар і оплачує його в порядку і на умовах, передбачених цим договором.
Предметом цього договору є товар, номенклатура, асортимент, кількість, асортимент і ціна якого визначені сторонами в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1) (п. 1.2. Договору).
Поставка товару здійснюється окремими партіями протягом терміну дії цього договору. Періоди поставки, найменування, асортимент і кількість партії товару, що підлягає поставці визначаються заявками покупця. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання покупцем або особою, уповноваженою покупцем (вантажоодержувачем) товарної накладної на фактично поставлений постачальником товар (п. п. 2.1., 2.2. Договору).
Згідно з п. 6.1. Договору оплата товару здійснюється покупцем по факту його реалізації. Розрахунок за товар проводиться не рідше одного разу на 14 календарних днів. У випадку відсутності реалізації товару, розрахунок покупцем за товар не проводитися.
Покупець один раз на 14 календарних днів звітує постачальнику про фактичну реалізацію товару (п. 6.4. Договору).
Відповідно до п 11.1. Договору він набуває чинності 22 жовтня 2010 р. і діє до 31.12.2010 р. Якщо жодна з сторін за тридцять днів до закінчення строку договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання договору, строк його дії буде автоматично продовжуватись на тих же умовах на наступний рік.
Як стверджує позивач, на виконання умов Договору 22.10.2010 р. він поставив відповідачу товару на загальну суму 2 450, 00 грн. згідно з видатковою накладною № 17, однак відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань жодного разу не надав звіту про реалізацію товару та не здійснив його оплату, у зв'язку з чим позивач 04.05.2011 р. надіслав відповідачу лист про розірвання укладеного між ними договору, та вирішив звернутись до суду з даним позовом з метою захисту власних прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою спірний Договір є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зі змісту п. 6.1. Договору вбачається, що оплата товару здійснюється покупцем по факту його реалізації. Розрахунок за товар проводиться не рідше одного разу на 14 календарних днів. У випадку відсутності реалізації товару, розрахунок покупцем за товар не проводитися.
Таким чином, умовою оплати у даному випадку є реалізація товару покупцем за Договором третім особам. Будь-яким іншим способом строки оплати вартості поставленого товару Договором не узгоджені.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивачем не надано доказів реалізації відповідачем поставленого товару, а відповідно строк виконання зобов'язань з оплати товару є таким, що не настав. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 12.10.2011 р. у справі № 5005/4710/2011).
При цьому, суд враховує, що за змістом Договору, від імені відповідача він укладений ОСОБА_3 на підставі доручення, проте як до матеріалів справи не надано примірника такого доручення, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості перевірити повноваження вказаної особи діяти в інтересах відповідача.
Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Доказів схвалення такого договору відповідачем позивач також не надав, в тому числі й передбаченої Договором документації (заявок на поставку товару, актів звірки, специфікації) При цьому, наявність печатки відповідача на підписі особи, яка від імені відповідача підписала спірний договір не може бути доказом схвалення такого правочину.
Також, суд враховує, що зазначення в спірному Договорі посади ОСОБА_3, як генерального директора, не свідчить про наявність повноважень на укладення такого договору від імені відповідача, оскільки за змістом гл. 5 ЦК України фізична особа - підприємець не має органів управління на зразок юридичних осіб.
Поряд з наведеним, суд зазначає, що позивачем також не доведено належними та допустимими доказами факту поставки товару відповідачу, оскільки як вбачається зі змісту видаткової накладної № 17 від 22.10.2010 р. вона також підписана не відповідачем, проте жодного доручення або довіреності на отримання ТМЦ, які б видавались відповідачем такій особі, суду також не надано.
Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено недоведеність позовних вимог, вони не підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя В.С. Ломака
Повне рішення складено 16.12.2011 р.