ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5/241
13.12.11
За позовом Публічного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Експрес-Лайн"
про стягнення 547 998,83 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Публічне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (далі -позивач, ПАТ "Укртаранслізинг") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Експрес-Лайн" (далі -відповідач, ТОВ "Торговий дім "Експрес-Лайн") про стягнення 547 988, 83 грн., а саме: 542 871, 63 грн. боргу, 4 737, 79 грн. пені, 389, 41 грн. 3 % річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між сторонами було укладено договір про надання послуг, за умовами якого позивач здійснив попередню оплату у розмірі 1 184 447, 24 грн. При цьому, договором передбачалось, що відповідач має щоквартально надавати позивачу звіт про всі дії, що були виконані згідно умов договору, а у разі ненадання такого звіту понад 20 днів, позивачу надавалось право розірвати договір та вимагати повернення всіх перерахованих коштів, за винятком тих, що були підтверджені звітами виконавця і підписані замовником. У зв'язку з тим, що відповідач не надав позивачу відповідні звіти та акти виконаних робіт за другий та третій квартал 2011 року, позивач надіслав на його адресу лист про розірвання договору та вимагав повернення 542 871, 63 грн. Оскільки відповідач вказаних вимог не виконав, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2011 р. порушено провадження у справі № 5/241 та призначено розгляд справи на 01.12.2011 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2011 р., у зв'язку з неявкою сторін розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено на 13.12.2011 р.
У судове засідання 13.12.2011 р. представники сторін не з'явились, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Також, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Крім того, слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, в тому числі не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні 13.12.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
25.12.2007 р. між Приватним підприємством "ВТБ Лізинг Україна" в особі Відкритого акціонерного товариства -лізингової компанії "Укртранслізинг" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Експрес-Лайн" (виконавець) було укладено Договір про надання послуг № 117, відповідно до п. 1.1. якого в порядку на умовах, визначених цим договором, виконавець за плату зобов'язується проводити інспекцію (перевірку) використання, експлуатації лізингоодержувачем предмету лізингу, по виконанню останнім інших умов Договору фінансового лізину № Д/В-061705/НЮ від 07.11.2006 р., укладеному з ДП "Донецька залізниця", а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.
Після надання послуг виконавець, щоквартально до 02 числа місяця, наступного за останнім місяцем в звітному кварталі, зобов'язаний надати відповідний звіт замовнику, а замовник затвердити цей звіт або повернути на доопрацювання, якщо в ньому не будуть відображені всі дії, які виконавець зобов'язався виконати за даним договором.
До звіту повинні додаватися наступні документи:
- довідка про результати здійснення перевірки (інспекція) за формою, наведеною в Додатку № 1 до цього договору з додаванням документів, що підтверджують наведену в довідці інформацію;
- висновки виконавця щодо результатів перевірки (інспекція), а також пропозиції щодо подальших взаємин замовника з лізингоодержувачем;
- акти виконаних робіт (наданих послуг);
- податкові накладні. (п. 3.1. Договору).
Загальна вартість договору становить 1 184 447, 24 грн. З метою забезпечення надання послуг за даним Договором, замовник проводить попередню оплату наданих послуг. Зарахування оплати наданих послуг здійснюється замовником на підставі підписаних актів виконаних робіт (наданих послуг). Зарахування розміру наданих послуг здійснюється щоквартально. При цьому, сума оплати наданих послуг за кожен квартал становить 49 351, 97 грн. (п. п. 4.1. -4.4. Договору).
Відповідно до п. 3.3. Договору, у випадку, якщо виконавець не надасть черговий звіт в строк понад 20 календарних днів з дати, вказаної в п. 3.1. Договору, замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку і вимагати повернення всіх перерахованих за договором коштів за вирахуванням тих коштів, які були підтверджені звітами виконавця і підписані замовником. Повернення коштів здійснюється виконавцем протягом 10 банківських днів з дати отримання вимоги замовника за допомогою банківського переказу.
Згідно з п. 7.1. Договору, він вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повернення предмету лізингу згідно з п. 2.9. Договору фінансового лізингу № Д/В-061705/НЮ від 07.11.2006 р.
На виконання умов Договору відповідач надав позивачу послуги на загальну суму 641 575, 61 грн. в період з 2008 року по другий квартал 2011 року, про що між сторонами було підписано наступні акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг): від 01.04.2008 р. на суму 49 351, 97 грн., від 01.07.2008 р. на суму 49 351, 97 грн., від 01.10.2008 р. на суму 49 351, 97 грн., від 02.01.2009 р. на суму 49 351, 97 грн., від 01.04.2009 р. на суму 49 351, 97 грн., від 01.07.2009 р. на суму 49 351, 97 грн., від 01.10.2009 р. на суму 49 351, 97 грн., від 01.01.2010 р. на суму 49 351, 97 грн., від 01.04.2010 р. на суму 49 351, 97 грн., від 01.07.2010 р. на суму 49 351, 97 грн., від 01.10.2010 р. на суму 49 351, 97 грн., від 01.01.2011 р. на суму 49 351, 97 грн., від 01.04.2011 р. на суму 49 351, 97 грн.
Також, 30.11.2010 р. сторони підписали Акт звіряння, згідно з яким сальдо на 30.11.2010 р. на користь позивача становить 641 575, 57 грн.
Як стверджує позивач, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань починаючи з липня 2011 року не надав позивачу Звіти про проведену інспекцію у другому та третьому кварталі 2011 року та Акти виконаних робіт за вказаний період.
04.10.2011 р. позивач Листом за № 350/10/11 звернувся до відповідача з вимогою повернути перераховані за Договором кошти, за вирахуванням тих, що були підтверджені звітами виконавця і підписані замовником, а також вказав на розірвання укладеного між сторонами договору в порядку п. 3.3. Договору, проте відповіді на зазначений лист не отримав.
Вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись за захистом своїх прав до суду.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою спірний Договір є договором про надання послуг.
Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Позивач на виконання умов укладеного між сторонами Договору здійснив попередню оплату у розмірі 1 184 447, 24 грн.
У свою чергу, у відповідача виник обов'язок щодо надання обумовлених сторонами в Договорі послуг з інспектування предмету лізингу.
В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, в порушення п. 3.1. Договору відповідач, починаючи з другого кварталу 2011 року не надавав позивачу звітів та актів виконаних робіт (наданих послуг). Доказів протилежного суду не надано.
Сторони передбачили, що у випадку, якщо виконавець не надасть черговий звіт в строк понад 20 календарних днів з дати, вказаної в п. 3.1. Договору, замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку і вимагати повернення всіх перерахованих за договором коштів за вирахуванням тих коштів, які були підтверджені звітами виконавця і підписані замовником. Повернення коштів здійснюється виконавцем протягом 10 банківських днів з дати отримання вимоги замовника за допомогою банківського переказу. (п. 3.3. Договору).
Таким чином, оскільки як зазначалось вище, позивач скористався наданим йому п. 3.3. Договору правом на його розірвання в односторонньому порядку, направивши 05.10.2011 р. лист № 350/10/11 від 04.10.2011 р., що підтверджується поштовою квитанцією № 6040 від 05.10.2011 р. та описом вкладенням у цінний лист, - Договір № 117 від 25.12.2007 р. є таким, що припинив свою дію з 05.10.2011 р., а відповідно позивач має право на повернення коштів, сплачених ним в якості попередньої оплати, за вирахуванням тих, що були підтверджені звітами.
Отже, оскільки актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), що наводились вище, підтверджується надання відповідачем послуг на загальну суму 641 575, 61 грн., залишок коштів, що має бути повернуто становить 542 871, 63 грн.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Що стосується нарахованої позивачем за період з 03.07.2011 р. по 02.10.2011 р. на суму вартості ненаданих послуг 49 351, 97 грн. та за період з 03.10.2011 р. по 04.10.2011 р. на суму вартості ненаданих послуг 98 703, 94 грн. в порядку п. 5.2. Договору пені у розмірі 4 737, 79 грн. та 389, 41 грн. 3 % річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).
Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Так, Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові, у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.
За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 8/411/08 від 24.03.2009 р.).
Пунктом 5.2. Договору сторони передбачили, що у разі порушення терміну виконання зобов'язання за умовами даного Договору виконавець виплачує замовнику неустойку у розмірі 0, 1 % від суми договору за кожен день прострочення.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем терміну надання звітів інспектування предмету лізингу, визначених договором, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 5.2. Договору неустойки, розрахунок якої є вірним.
Водночас, що стосується нарахованих на суму вартості ненаданих послуг 3 % річних, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Позивач нарахував відповідачу до сплати 3 % річних у розмірі 389, 41 грн. за період з 03.07.2011 р. по 04.10.2011 р.
Однак, оскільки протягом вказаного періоду у відповідача були відсутні грошові зобов'язання перед позивачем на відповідну суму, оскільки відповідно до укладеного між сторонами Договору відповідач мав надавати послуги, а обов'язок з їх оплати було покладено на позивача, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, з огляду на що задоволенню не підлягають (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 16/164 (2010) від 20.07.2011 р.).
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування вищенаведених висновків, зокрема в частині належного виконання ним відповідних зобов'язань.
Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Експрес-Лайн" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська/Басейна, 1-3/2, код ЄДРПОУ 33785712) на користь Публічного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 32-г, офіс 8, код ЄДРПОУ 30674235) 542 871 (п'ятсот сорок дві тисячі вісімсот сімдесят одна) грн. 63 коп. боргу, 4 737 (чотири тисячі сімсот тридцять сім) грн. 79 коп. пені, 389 (триста вісімдесят дев'ять) грн. 41 коп. 3 % річних, 5 425 (п'ять тисяч чотириста двадцять п'ять) грн. 18 коп. витрат по сплаті державного мита та 233 (двісті тридцять три) грн. 64 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя В.С. Ломака
Повне рішення складено 16.12.2011 р.