< Список >
Іменем України
05 грудня 2011 року Справа № 5002-24/1882-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Рибіної С.А.,
суддів Гонтаря В.І.,
Волкова К.В.,
за участю представників сторін:
позивача - явку уповноваженого представника не забезпечив, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісна фірма "Крим-автодізель-сервіс-2000";
відповідача - явку уповноваженого представника не забезпечив, Публічне акціонерне товариство "Криммолоко";
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Криммолоко" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 20 червня 2011 року у справі №5002-24/1882-2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісна фірма "Крим-автодізель-сервіс-2000" (вул. Сельвінського, 108, Сімферополь, 95022)
до Публічного акціонерного товариства "Криммолоко" (вул. Севастопольська, 35,Сімферополь,95000)
про стягнення 22662,79 грн.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісна фірма "Крим-автодізель-сервіс-2000", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Криммолоко", про стягнення 22662,79 грн., з яких: 20288,27 грн. - основний борг, 2374,52 грн. - пеня.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем обов'язків щодо сплати вартості підрядних робіт з ремонту двигуна ЯМЗ автомобіля МАЗ АК7095 ВЕ згідно замовленню-наряду №870 від 20.08.2010 на технічне обслуговування автомобіля.
23.05.2011 від відповідача надійшла зустрічна позовна заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісна фірма "Крим-автодізель-сервіс 2000" збитків у розмірі 36384,00 грн.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.05.2011 матеріали зустрічної позовної заяви були повернуті Відкритому акціонерному товариству "Криммолоко" без розгляду.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, у відзиві зазначив, що позивачем зобов'язання, які були взяті ним по ремонту, не були виконані, що призвело до поломки автомобіля 25.08.2010 та вважає, що належних доказів того, що ремонт автомобіля був ним здійснений, позивачем не надано (а.с.30-31).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2011 року у справі №5002-24/1882-2011 позов задоволено частково, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Криммолоко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісна фірма "Крим-автодізель-сервіс-2000" заборгованість за основним боргом у розмірі 20288,27 грн., державне мито у розмірі 202,88 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 211,27 грн. В частині стягнення пені у розмірі 2374,52 грн. у позові відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з наявності доказів того, що автомобіль після ремонту, як і виконані позивачем роботи були прийняті відповідачем, про що свідчить підпис представника відповідача гр. ОСОБА_1 на акті виконаних робіт від 23.08.2010. Також зазначив, що і за відсутності підпису за наявних умов акт виконаних робіт є належним доказом у справ, який підтверджує заборгованість відповідача перед позивачем.
Відмовляючи у задоволенні пені, суд першої інстанцій зазначив, що оскільки докази письмового погодження виду та розміру забезпечення зобов'язання у сторін відсутні у відповідності із статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", вимога позивача відносно стягнення пені задоволенню не підлягає.
Не погодившись з рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Криммолоко" (яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Криммолоко") звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального права.
В обґрунтування своїх доводів заявник апеляційної скарги зазначив, що акт виконаних робіт, який підписаний ОСОБА_1, є неналежним доказом виконання робіт та їх прийняття відповідачем, оскільки довіреністю №1573 від 20.08.2010 ОСОБА_1 були надані повноваження тільки забрати автомобіль з ремонту, та вважає, що у позивача відсутні будь-які належні та допустимі докази здійснення ремонту автомобіля. Інші доводи та обґрунтування викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 липня 2011 року повернуто Публічному акціонерному товариству "Криммолоко" апеляційну скаргу на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2011 року по справі № 5002-24/1882-2011 та додані до неї матеріали.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2011 року при повторному зверненні до суду апеляційної інстанції апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Криммолоко" прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Лисенко В.А., суддів Гоголя Ю.М., Волкова К.В. та призначена до розгляду 14 вересня 2011 року.
Не погодившись з ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.07.2011, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати зазначену ухвалу та направити справу на розгляд до Севастопольського апеляційного господарського суду.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2011 року провадження з розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Криммолоко" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2011 року у справі № 5002-24/1882-2011 зупинено.
Постановою Вищого господарського суду України від 27 жовтня 2011 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Криммолоко" на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.07.2011 у справі № 5002-24/1882-2011 задоволено, ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.07.2011 у справі № 5002-24/1882-2011 скасовано та справу № 5002-24/1882-2011 передано до Севастопольського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.
Розпорядженням від 22 листопада 2011 року головуючий суддя Лисенко В.А. замінена на суддю Рибіну С.А.
Оскільки судом апеляційної інстанції 22 серпня 2011 року вже була прийнята апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Криммолоко", колегія суду визнала можливим долучити апеляційну скаргу за вх.№2147 від 25.07.2011 до справи.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2011 року прийнята апеляційна скарг Публічного акціонерного товариства "Криммолоко", поновлено провадження у справі №5002-24/1882-2011 та апеляційна скарга призначена до розгляду на 05 грудня 2011 року.
Розпорядженням від 05 грудня 2011 року суддю Гоголя Ю.М. замінено на суддю Гонтаря В.І.
Сторони явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до приписів чинного законодавства.
Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія вважає за можливе здійснювати апеляційне провадження за відсутності представників сторін.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу №АКС 039262 відповідачеві належить автомобіль МАЗ державний номер АК 7095 ВЕ (а.с.79).
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) в липні 2010 року була досягнута домовленість, відповідно до якої позивач взяв на себе зобов'язання здійснити ремонт вказаного автомобіля, яка була також оформлена замовленням-нарядом №772 від 23.07.2010 та актом приймання в роботу автомобіля МАЗ, який підписаний представниками позивача та відповідача (а.с.65).
23.07.2010 були складені акти дефекації, в яких визначений перелік необхідних робіт та деталей, що підлягають заміні, які підписані представником відповідача (а.с.64, 65).
У позові позивач зазначає, що в серпні 2010 року після здійснення ремонту відповідного автомобіля, ним був складений замовлення-наряд №СФ - 0000870 на технічне обслуговування (ремонт) автомобіля від 20.08.2010, який підписаний представником відповідача (а.с.11). Вартість ремонту склала 20288,27 грн.
Акт виконаних робіт від 23.08.2010 згідно договору (замовленню - наряду) №СФ - 0000870 від 20.08.2010, який підписаний сторонами, також підтверджує факт здійснення ремонту вказаного автомобіля на суму 20288,27 грн. (а.с.84).
У даному акті зазначено, що роботи з ремонту двигуна виконані виконавцем у повному обсязі і у встановлені строки, взаємні претензії відсутні.
20.08.2010 позивачем був виписаний рахунок - фактура №СФ - 0000870 на суму 20288,27 грн. (а.с.12).
23.08.2010 відповідач звернувся до позивача з листом за вих.№38, в якому просив видати автомобіль МАЗ АК 70-95ВЕ після ремонту двигуна та зазначив, що він гарантує здійснити оплату 25.08.2010 в повному обсязі відповідно до рахунку №870 від 20.08.2010 на суму 20288,27 грн. (а.с.14). Даний лист підписаний головою правління та головним бухгалтером.
Робітником відповідача - гр. ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності №1937 від 20.08.2010, вказаний автомобіль отриманий після ремонту (а.с.13).
У зв'язку з несплатою замовником вартості здійснених виконавцем робіт, 26.10.2010 за вих.№205 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості та пені, яка була отримана відповідачем 01.11.2010 (а.с.8,9) та залишена ним без реагування.
18.02.2011 за вих.№62 повторно надіслав на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості та пені, яка була отримана відповідачем 22.02.2011 (а.с.6, 7) та знов залишена без реагування.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача боргу та пені.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно вимог статей 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною першою статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У відповідності із частиною першою статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З предмету договору, укладеного між сторонами у справі, вбачається, що він має ознаки договору підряду.
Зобов'язання, що виникають на підставі договору підряду є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення Господарського кодексу України та положення глави 61 Цивільного кодексу України.
Частиною другою статті 317 Господарського кодексу України визначено, що загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими (частина четверта статті 882 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджується факт підписання акту виконаних робіт від 23.08.2010 згідно договору (замовленню - наряду) №СФ - 0000870 від 20.08.2010 на суму 20288,27 грн. виконавцем та представником замовника -ОСОБА_1 (а.с.84).
В акті зазначено, що роботи з ремонту двигуна виконані виконавцем у повному обсязі і у встановлені строки, взаємні претензії відсутні.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтвердили факт визнання відповідного акту недійсним.
Судова колегія не може погодитись з доводом відповідача, що акт виконаних робіт, який підписаний ОСОБА_1, є неналежним доказом виконання робіт та його прийняття відповідачем, оскільки довіреністю №1573 від 20.08.2010 йому були надані повноваження тільки забрати автомобіль з ремонту.
Згідно статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
23.08.2010 відповідач листом за вих.№38, просив позивача видати автомобіль МАЗ АК 70-95ВЕ після ремонту двигуна та зазначив, та гарантував здійснити оплату 25.08.2010 в повному обсязі відповідно до рахунку №870 від 20.08.2010 на суму 20288,27 грн. (а.с.14). Даний лист підписаний головою правління та головним бухгалтером та фактично підтверджує схвалення відповідачем зазначеного вище правочину.
Твердження відповідача стосовно того, що у позивача відсутні будь-які належні та допустимі докази здійснення ремонту автомобіля, судова колегія визнала неспроможними.
Належні докази, які б спростували докази здійснення позивачем ремонтних робіт відповідач не має, суду не надав.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення боргу за здійснений ремонт, та зазначив, що відповідач лише припускає можливість відсутності ремонту або його неякісність та той факт, що поломка автомобіля 25.08.2010 виникла саме з цих причин.
Перевіривши встановлені обставини у справі представленими суду доказами, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність належних доказів, які б свідчили про виконання відповідачем обов'язку стосовно оплати вартості здійснення ремонту на суму 20288,327 грн.
Отже, судова колегія визнає, що сума заборгованості відповідача у розмірі 20288,327 грн. є підтвердженою та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 2374,52 грн.
Частиною першою статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Відповідно до статті 547 Кодексу правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно частини першої статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 551 Кодексу якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 №543/96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Пунктом 2 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 N02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що з дати набрання чинності Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон), тобто з 14 січня 1997 року, розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі (стаття 1 Закону), а угодою про проведення касово-розрахункових операцій повинен встановлюватися розмір пені, який сплачується банком на користь одержувача коштів у разі затримки їх зарахування на рахунок клієнта (стаття 2 Закону). Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки сторони належним чином не оформили домовленість щодо відповідальності сторін у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення ними правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, вимоги позивача в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються судовою колегією, оскільки не підтверджені матеріалами справи та належними доказами у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України та зводяться до довільного тлумачення скаржником норм законодавства.
На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що місцевим господарським судом правильно встановлені та досліджені всі обставини справи, права та обов'язки сторін, рішення винесено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, підстав для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Криммолоко" не вбачається.
Таким чином, судова колегія вважає оскаржуване рішення першої інстанції законним та обґрунтованим, визнає, що підстави для його скасування відсутні, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Криммолоко" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2011 року у справі №5002-24/1882-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > С.А. Рибіна
Судді < Підпис > В.І. Гонтар
< Підпис > К.В. Волков