< Список >
Іменем України
05 грудня 2011 року Справа № 5020-1500/2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Рибіної С.А.,
суддів Гонтаря В.І.,
Плута В.М.,
за участю:
прокурор - не з'явився, прокурор Ленінського району міста Севастополя;
представника позивача - ОСОБА_1, довіреність №2Ю від 04.01.2011, Комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради;
представника відповідача - ОСОБА_2, довіреність №116 від 05.10.2011, Комунальна установа "Севастопольський академічний російський драматичний театр імені А.В. Луначарського" ;
розглянувши апеляційну скаргу Комунальної установи "Севастопольський академічний російський драматичний театр імені А.В.Луначарського" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 25 жовтня 2011 року у справі №5020-1500/2011
за позовом прокурора Ленінського району міста Севастополя (вул. Вороніна, 11, місто Севастополь, 99011) в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (вул. Л. Павліченко, 2, місто Севастополь,99011)
до Комунальної установи "Севастопольський академічний російський драматичний театр імені А.В.Луначарського" (пр. Нахімова, буд. 6, місто Севастополь, 99011)
про стягнення 251394,02 грн.
Прокурор Ленінського району міста Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради з позовом до Комунальної установи "Севастопольський академічний російський драматичний театр імені А.В. Луначарського" про стягнення 251394,02 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу теплової енергії №305/У від 18.01.2006 в частині належної та своєчасної оплати за отриману теплову енергію.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 25 жовтня 2011 року у справі №5020-1500/2011 позов задоволено повністю, стягнуто з Комунальної установи "Севастопольський академічний російський драматичний театр імені А.В. Луначарського" на користь Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради 251394,02 грн., з яких: сума основного боргу - 227989,39 грн., пеня -14719,49 грн., 3% річних - 2848,93 грн., інфляційне відшкодування - 5836,21 грн.
Задовольняючі вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 227989,39 грн., суд першої інстанції виходив з наявності доказів порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу теплової енергії №305/У від 18.01.2006 в частині належної та своєчасної оплати отриманої теплової енергії, що призвело до утворення у відповідача заборгованості перед позивачем.
Одночасно позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційного відшкодування, 3 % річних та пені судом були задоволені на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та статті 232 Господарського кодексу України.
Не погодившись з рішенням суду, Комунальна установа "Севастопольський академічний російський драматичний театр імені А.В.Луначарського" звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду по даній справі.
Підставою для скасування зазначеного судового рішення заявник скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
Свої доводи позивач обґрунтовує тим, що прокурор Ленінського району міста Севастополя не міг в даному випадку виступати позивачем у відповідній справі, оскільки Комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради не є державним підприємством.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2011 року апеляційна скарга Комунальної установи "Севастопольський академічний російський драматичний театр імені А.В.Луначарського" прийнята до провадження судовою колегією у складі головуючого судді Борисової Ю.В., суддів: Гонтаря В.І., Плута В.М. та призначена до розгляду на 28 листопада 2011 року.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2011 року за клопотанням відповідача відкладений розгляд апеляційної скарги на 05 грудня 2011 року.
Розпорядженням від 05 грудня 2011 року головуючого суддю Борисову Ю.В. замінено на суддю Рибіну С.А.
У судове засідання суду апеляційної інстанції з'явились представники позивача та відповідача, які підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги у повному обсязі.
Прокурор у судове засідання не з'явився.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності прокурора.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 18.01.2006 між Комунальною установою "Севастопольський академічний російський драматичний театр імені А.В. Луначарського" (Покупець) та Комунальним підприємством "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (Продавець) був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії при наявності вузлу обліку №305/У (далі -Договір, а.с.11-13), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати Покупцю теплову енергію до межі балансової та експлуатаційної відповідальності, своєчасно та відповідної якості, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити отриману теплову енергію за встановленими тарифами.
Договір вступає в силу з 01.01.2006 та діє по 31.12.2006. Договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення його строку жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання або необхідність перегляду його умов (пункти 10.1-10.2 Договору).
Факт пролонгації Договору на 2010-2011 роки, згідно пункту 10.2, досліджений судом та сторонами не заперечувався.
Розділом 2 Договору встановлені тарифи за одиницю теплової енергії (з ПДВ), а саме: за одиницю теплової енергії (з ПДВ) - централізоване опалення, вентиляція та гаряче водопостачання (через вузол обліку) - для підприємств, організацій, установ -157,83 грн./Гкал.
Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 4.1 Договору).
Плата за теплову енергію при наявності вузлу обліку теплової енергії та гарячої води стягується за їх показниками відповідно до пунктів 10-13 "Правила надання послуг по централізованому опаленню, постачанню холодної та гарячої води та водовідведенню" на підставі двостороннього акту за показниками вузлу обліку. Відмова від підписання акту не звільняє Покупця від уплати теплової енергії у встановленому порядку (пункт 4.2 Договору).
Згідно пункту 4.4 Договору остаточний розрахунок за теплову енергію здійснюється у строк до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно тарифам, які діють на день отримання теплової енергії. Рахунок вважається отриманим Покупцем, якщо останній до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, не заявить про неотримання рахунку за розрахунковий місяць.
Відповідно до пункту 5.2.1 Договору покупець зобов'язаний оплачувати теплову енергію у встановлені договором строки.
Пунктами 4.5, 5.2.10, 6.1 Договору передбачена відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за теплову енергію, а саме: у разі несвоєчасного внесення плати відповідачем за теплову енергію з нього стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
Зобов'язання з постачання теплової енергії за Договором позивачем виконувались своєчасно та належним чином, що підтверджується актами про відпуск теплової енергії (а.с.39-45) та рахунками-фактурами, які виставлялися відповідачу (а.с.16-26).
Проте, відповідач не в повному обсязі оплачував спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим за період з грудня 2010 року по квітень 2011 року у нього утворилась заборгованість в розмірі 227989,39 грн.
Несплата відповідачем коштів стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості у сумі 227989,39 грн. і нарахованих 3% річних, інфляційного відшкодування та пені.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Згідно статті 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
В частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, до таких підстав відносяться позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Зі змісту частини першої статті 29 цього Кодексу вбачається, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.
Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Згідно пункту 1.2 статуту Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради, його засновником є територіальна громада міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, яка є органом місцевого самоврядування.
У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99 також визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Враховуючи, що "інтереси держави" є оціночним поняттям у кожному конкретному випадку, прокурор Ленінського району міста Севастополя з посиланням на законодавство обґрунтував у позовній заяві необхідність захисту інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а Комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради позовну заяву підтримало і просило задовольнити в повному обсязі.
Крім того, відповідно до частини другої статті 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Таким чином, довід апеляційної скарги стосовно безпідставності звернення прокурора Ленінського району міста Севастополя, оскільки він не міг в даному випадку виступати позивачем у відповідній справі, є неспроможнім.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, який оформлюється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Згідно частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна прийняти всі міри, необхідні для належного виконання зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
В силу частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що позивач, виконуючи умови відповідного договору, у спірний період здійснював постачання теплової енергії відповідачу на об'єкт, визначений договором.
Факт неналежного виконання відповідачем договору купівлі-продажу теплової енергії №305/У від 18.01.2006 в частині оплати встановлений судом, підтверджується матеріалами справи, та зафіксований сторонами у підписаному без зауважень і заперечень, скріпленому печатками, акті звірки взаємних розрахунків станом 30.09.2011 без (а.с.38, 78).
Перевіривши встановлені обставини у справі представленими суду доказами, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність належних доказів, які б свідчили про оплату відповідачем заборгованості перед позивачем у розмірі 227989,39 грн.
Отже, судова колегія визнає, що сума заборгованості відповідача у розмірі 227989,39 грн. є підтвердженою та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо вимог позову про стягнення суми інфляційного відшкодування в розмірі 5836,21 грн. та 3% річних в сумі 2848,93 грн. слід зазначити, що частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.
На підставі наведених норм права, господарський суд цілком правомірно визнав вимоги позивача про нарахування інфляційного відшкодування та 3% річних обґрунтованими та, перевіривши суми нарахування, підставно стягнув їх на користь позивача.
Також позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 14719,49 грн.
З приводу заявлених вимог частиною першою статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно статей 546, 549, пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктами 4.5, 5.2.10, 6.1 Договору передбачена відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за плову енергію, а саме: у разі несвоєчасного внесення плати відповідачем за теплову енергію з нього стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
Позивачем був наданий розрахунок суми пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, перевіривши який, судова колегія визнала його правильним, а висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову в цій частині -обґрунтованими.
Отже, слід вважати наявними всі підстави для задоволення позовних вимог прокурора Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради в повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що місцевим господарським судом правильно встановлені та досліджені всі обставини справи, права та обов'язки сторін, рішення винесено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, підстав для задоволення апеляційної скарги Комунальної установи "Севастопольський академічний російський драматичний театр імені А.В.Луначарського" не вбачається.
У відповідності до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судом вірно вирішено питання розподілу судових витрат.
Таким чином, судова колегія вважає оскаржуване рішення першої інстанції законним та обґрунтованим, визнає, що підстави для його скасування відсутні, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Комунальної установи "Севастопольський академічний російський драматичний театр імені А.В.Луначарського" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 25 жовтня 2011 року у справі №5020-1500/2011 залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > С.А. Рибіна
Судді < Підпис > В.І. Гонтар
< Підпис > В.М. Плут