< Список >
Іменем України
29 листопада 2011 року Справа № 5002-7/2853-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Черткової І.В.,
суддів Голика В.С.,
Дмитрієва В.Є.,
за участю представників сторін:
позивача ОСОБА_1, довіреність № 2584 від 21.09.10, публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції;
відповідача ОСОБА_2, довіреність № 197 від 01.06.11, державне підприємство "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ";
розглянувши апеляційні скарги публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції та державного підприємства "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 05 вересня 2011 року у справі №5002-7/2853-2011
за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (вул. Лєскова, 9, Київ 1, 01001) в особі Кримської республіканської дирекції (вул. Набережна, 32, Сімферополь, 95000)
до державного підприємства "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" (вул. Б. Хмельницького, 11, Первомайське, 96300)
про стягнення 399854,19 грн.
Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до державного підприємства "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" про стягнення 399 854,19 грн., з яких 103 895, 32 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими за користування кредитом за період з 29.10.09 по 01.06.11; пені у сумі 253 136, 04 грн.; 3% річних у сумі 42 822, 83 грн.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач надав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якій просив стягнути 23 895, 32 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими за користування кредитом, за період з 29.10.09 по 01.06.11; пені у сумі 253 136, 04 грн.; 3% річних у сумі 42 822, 83 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 вересня 2011 року у справі № 5002-7/2853-2011 позов задоволено частково.
Стягнуто з державного підприємства "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" на користь публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за несплаченими процентами в сумі 23 895,32 грн., 166 806,00 грн. пені, 3% річних в сумі 42 822,83 грн.
В частині стягнення 86 330,04 грн. пені у позові відмовлено.
Підставою для відмови у позові в частині стягнення 86 330,04 грн. пені стало зменшення її розміру за ініціативою суду.
В частині стягнення 80 000, 00 грн. заборгованості за відсотками провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Частково не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати в частині відмови у позові про стягнення 86 330,04 грн. пені, прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог.
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції заявник апеляційної скарги вважає невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що зменшуючи розмір пені, суд першої інстанції повинен був дослідити та проаналізувати в повному обсязі обставини порушення зобов'язання, наслідки такого порушення, виходячи з інтересів сторін.
Також, не погодившись з зазначеним рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати та повернути справу на новий розгляд.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні. Заперечував проти апеляційної скарги відповідача.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги позивача.
Розпорядженням від 29 листопада 2011 року суддю Сотула В.В. замінено на суддю Дмитрієва В.Є.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
02.09.08 між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та державним підприємством "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" (позичальник) був укладений кредитний договір №010/02-5/136-08, пунктом 1.1 якого передбачено, що відповідно до умов цього договору кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 1 500 000,00 грн., а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором (а.с.20-23).
Згідно з пунктом 1.2 договору кінцевий термін погашення кредиту позичальником -25 серпня 2009 року.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що плата за користування кредитом в строк по 25 серпня 2009 року розраховується на основі процентної ставки в розмірі 20% річних.
Додатковою угодою №010/02-5/136-08/123 від 30.04.09 розмір процентної ставки був підвищений до 24% річних (а.с.24).
Проценти за користування кредитом позичальник сплачує щомісячно, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця (пункт 2.2 договору).
Відповідно до пункту 2.4 договору проценти нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом протягом всього строку користування кредитом.
В пункті 14.4 договору сторони передбачили, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення. При цьому нарахування пені здійснюється, починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання включно.
Згідно пункту 15.1 договір вступає у силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними прийнятих відповідно до цього договору зобов'язань.
Згідно банківських виписок вбачається, що на виконання умов договору в період з 05.09.08 по 05.11.08 відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" були надані державному підприємству "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" кредитні кошти в сумі 1 500 000,00 грн. (а.с.41-49).
Однак, в обумовлені договором строки сума кредитних коштів відповідачем повернута не була, що призвело до утворення заборгованості в сумі 678 839, 49 грн. за тілом кредиту, яка до теперішнього часу не погашена (а.с.50-58).
Несплата відповідачем відсотків за користування кредитом за період з 29.10.09 по 01.06.11 та неповернення тіла кредиту стало підставою для звернення публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції з позовом про стягнення 103 895,32 грн. заборгованості за відсотками, пені у сумі 253 136, 04 грн.; 3% річних у сумі 42 822, 83 грн.
Під час розгляду справи судом першої інстанції заборгованість за відсотками, нарахованими за користування кредитом за період з 29.10.09 по 01.06.11 була сплачена відповідачем частково у сумі 80 000, 00 грн. (а.с.33), що стало підставою для уточнення позивачем суми позову у цій частині та зменшення вимог. Відповідно до заяви про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути 23 895, 32 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими за користування кредитом за період з 29.10.09 по 01.06.11; пеню у сумі 253 136, 04 грн.; 3% річних у сумі 42 822, 83 грн.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.09.08 між сторонами був укладений кредитний договір №010/02-5/136-08.
Відповідно до частин 1,2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.
Статтями 530, 612 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно пункту 2.2 договору проценти за користування кредитом позичальник сплачує щомісячно, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця. Таким чином, не сплативши проценти за користування кредитом у період з 29.10.09 по 01.06.11, державне підприємство "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" прострочило виконання свого грошового зобов'язання за кредитним договором №010/02-5/136-08.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що плата за користування кредитом в строк по 25 серпня 2009 року розраховується на основі процентної ставки в розмірі 20% річних. Додатковою угодою №010/02-5/136-08/123 від 30.04.09 розмір процентної ставки був підвищений до 24% річних (а.с.24).
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з пунктом 2.4 договору проценти нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом протягом всього строку користування кредитом. Отже, закінчення строку користування кредитом не звільняє боржника від сплати процентів за час фактичного перебування коштів в його розпорядженні. Але, виходячи з наведених положень договору (пункт 2.1 договору) та Закону, з 26 серпня 2009 року, проценти за кредитом повинні нараховуватися виходячи з облікової ставки НБУ.
На виконання умов договору в період з 05.09.08 по 05.11.08 позивачем були надані відповідачу кредитні кошти в сумі 1 500 000,00 грн. (а.с.41-49). Однак, в обумовлені договором строки сума кредитних коштів відповідачем повернута не була, що призвело до утворення заборгованості в сумі 678 839, 49 грн. за тілом кредиту, яка до теперішнього часу не погашена (а.с.50-58). Тобто, на час звернення до суду першої інстанції у користуванні відповідача знаходяться кредитні кошти у сумі 678 839, 49 грн.
На підставі пунктів 2.2, 2.4 та статті 1048 Цивільного кодексу України позивачем правомірно нараховані проценти за користування кредитом за період з 29.10.09 по 01.06.11 у сумі 103 895, 32 грн.
Перевіривши розрахунки суми процентів, нарахованих за користування кредитом (а.с.10), судова колегія вважає їх вірними.
Під час розгляду справи судом першої інстанції заборгованість за відсотками, нарахованими за користування кредитом, за період з 29.10.09 по 01.06.11 була сплачена відповідачем частково у сумі 80 000, 00 грн. (а.с.33).
З урахуванням такого погашення суми заборгованості і, в зв'язку з цим, зменшення позивачем позовних вимог у цій частині (а.с.31-32), позовні вимоги про стягнення 23 895, 32 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими за користування кредитом за період з 29.10.09 по 01.06.11 підлягають задоволенню.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дана норма закріплює за кредитором право вимагати з боржника стягнення інфляційних витрат, як збільшення суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України та 3% річних, як плату за користування боржником його грошовими коштами за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання, що є об'єктивним процесом збільшення грошових сум боргу у боржника перед стягувачем.
Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції у своєму позові просить стягнути нараховані на основну заборгованість 3% річних у сумі 42 822, 83 грн.
Перевіривши правильність розрахунків 3% річних (а.с.12) судова колегія вважає вірними висновки суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В пункті 14.4 договору сторони передбачили, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення. При цьому нарахування пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання включно, тобто сторони визначили інший порядок нарахування пені, що відповідає положенням частини 6 статті 231 Господарського кодексу України.
На підставі наведених положень договору та закону позивачем правомірно нарахована пеня у сумі 253 136, 04 грн. за порушення строків повернення тіла кредиту у період з 07.10.09 по 23.06.11 та за порушення строків сплати відсотків у період з 01.12.09 по 23.06.11.
З матеріалів справи та з апеляційної скарги позивача вбачається, що основна заборгованість за тілом кредиту була стягнута рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.03.10 у справі № 2-2/5440-2009, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з повернення кредиту у справі №5002-7/2853-2011 не заявлялися.
Разом з тим, станом на 23.06.11 (день подання позовної заяви) заборгованість з повернення кредиту складала 678 839, 49 грн. Тому, саме за прострочення повернення кредиту позивачем була нарахована пеня у сумі у сумі 253 136, 04 грн. Інша частина суми пені нарахована за порушення строків сплати відсотків.
Перевіривши надані позивачем розрахунки суми пені (а.с.11) судова колегія вважає їх вірними. А тому позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 253 136, 04 грн. підлягають задоволенню.
При прийняті рішення, суд першої інстанції зменшив розмір пені, стягнувши з відповідача 166 806, 00 грн. пені. При такому зменшенні суд керувався положеннями частини 2 статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та повноваженнями, наданими пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.
Але з таким зменшенням погодитись неможна з наступних підстав.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Однак, суд першої інстанції не встановлював обставини, які звільняють відповідача від цивільної відповідальності; не встановлював винятковості обставин, які призвели до порушення відповідачем грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій. Суд першої інстанції, зменшуючи розмір стягуваної з відповідача пені, вказані обставини не з'ясував та безпідставно зменшив розмір стягуваної з відповідача пені до 166 806, 00 грн.
Судова колегія дійшла висновку, про недоведеність обґрунтованості зменшення розміру стягуваної з відповідача пені та відсутність правових підстав для зменшення пені (ступінь виконання зобов'язань боржником: судом встановлено, що позивачем надано кредит у сумі 1 500 000,00 грн. зі строком повернення до 25 серпня 2009 року, відповідачем на час звернення позивача з цим позовом (01.07.11) неповернутими залишаються 678 839, 49 грн. кредиту).
Посилання суду першої інстанції на те, що позивач не надав суду доказів того, що порушення відповідачем свого обов'язку по своєчасному поверненню кредитних коштів та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом завдало йому збитків, не є належними доказом наявності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача за порушення грошового зобов'язання.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині стягнення 80 000, 00 грн. заборгованості за відсотками на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, тобто за відсутністю предмету спору у цій частині, оскільки під час розгляду справи відповідач частково погасив заборгованість за відсотками.
Проте, до початку розгляду справи по суті, позивач зменшив позовні вимоги у частині стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими за користування кредитом за період з 29.10.09 по 01.06.11 на 80 000, 00 грн.
У пункті 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року„ № 01-8/482 від 13.08.08 викладена правова позиція, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.
З рішення суду першої інстанції вбачається, що заява позивача про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду. Отже, суд першої інстанції не мав правових підстав для припинення провадження у в частині стягнення 80 000, 00 грн. заборгованості за відсотками, оскільки на час вирішення спору по суті, ці вимоги вже не були предметом розгляду у даній справі.
З огляду на викладене, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, та рішення суду прийняте при невідповідності висновків суду, обставинам справи, що призвело до прийняття частково неправильного рішення.
Відповідно до абзацу 2 пункту 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України” № 7 від 17.05.11 у випадках коли передбачені у пунктах 2 і 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України підстави повернення апеляційної скарги виявлені судом апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги, суд витребує від особи, яка подала скаргу, докази надсилання її копії іншій стороні (сторонам) та сплати державного мита у встановленому порядку і розмірі. У разі неподання таких доказів скарга залишається без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.
З матеріалів апеляційної скарги державного підприємства "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" вбачається, що до неї не додані докази сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі.
Ухвалами від 17.10.11 та від 01.11.11 Севастопольський апеляційний господарський суд зобов'язував відповідача надати докази сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі. Але, відповідачем наведені докази до суду надані не були.
Зазначене дає підстави для залишення апеляційної скарги державного підприємства "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 вересня 2011 року у справі №5002-7/2853-2011 без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач зменшив ціну позову, оскільки відповідач, під час розгляду справи судом першої інстанції, частково сплатив заборгованість у сумі 80 000, 00 грн. Але, на момент звернення до суду з даним позовом, ця сума сплачена не була, тобто спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Тому, судова колегія на підставі частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) покладає державне мито на відповідача у повному обсязі.
Керуючись пунктом 5 частини 1 статті 81 статтею 101, пунктом 2 частини 1 статті 103, пунктами 3,4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу державного підприємства "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" залишити без розгляду.
2. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції задовольнити.
3. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 вересня 2011 року у справі №5002-7/2853-2011 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:
"1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з державного підприємства радгосп-заводу ім. 1 Мая (96300, смт Первомайське, вул. Б. Хмельницького, 11, ідентифікаційний код 00413009) на користь публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”(01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, ідентифікаційний код 14305909) заборгованість за несплаченими процентами в сумі 23 895, 32 грн., 253 136, 04 грн. пені, 3% річних в сумі 42 822,83 грн., 3 998,54 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу."
4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.
Головуючий суддя < Підпис > І.В. Черткова
Судді < Підпис > В.С. Голик
< Підпис > В.Є. Дмитрієв
< Список >
< Список > < Довідник >
Розсилка:
1. Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (вул. Лєскова, 9,Київ 1,01001)
Кримська республіканська дирекція публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (вул. Набережна, 32,Сімферополь,95000)
2. Державне підприємство "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" (вул. Б. Хмельницького, 11,Первомайське,96300)
3. < 3-тя особа > (< адреса >)
4. < кредитор > (< адреса >)
< Сюда вписывать остальных >