< Список >
Іменем України
30 листопада 2011 року Справа № 5002-18/2441-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Рибіної С.А.,
суддів Гоголя Ю.М.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
прокурор - не з'явився;
позивача - ОСОБА_1, довіреність №993 від 30.11.2011, Сакське міжрайонне управління водного господарства;
відповідача - ОСОБА_2, довіреність №03 від 05.01.2011, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя";
розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Осоченко І.К.) від 08 серпня 2011 року у справі № 5002-18/2441-2011
за позовом Сакського міжрайонного прокурора (вул. Леніна, 34, Саки, 96500) в інтересах держави в особі Сакського міжрайонного управління водного господарства (вул. Промислова, 11-А, Саки, 96500)
до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" (вул. Гурзуфська, 5, Сімферополь, 95053)
про стягнення 255000,00 грн.
Сакський міжрайонний прокурор звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Сакського міжрайонного управління водного господарства з позовом до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" про стягнення 250000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договору від 05.05.2010 №102 на подачу води у Міжгірне водосховище у 2010 році стосовно повного та своєчасного здійснення оплати за подачу води.
Відповідач у відзиві на позов просив суд залишити позовну заяву без розгляду, вважаючи, що прокурор неправомірно звернувся до суду з відповідним позовом, оскільки інтереси держави ніяким чином не порушуються (а.с.35-37).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 серпня 2011 року у справі № 5002-18/2441-2011 позов задоволено частково, стягнуто з Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" на користь Сакського міжрайонного управління водного господарства 240000,00 грн., державне мито в сумі 2400,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 222,12 грн. У частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості у сумі 15000,00 грн. у позові відмовлено.
Задовольняючі вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 240000,00 грн., суд першої інстанції виходив з наявності доказів порушення відповідачем умов договору №102 на подачу води у Міжгірне водосховище у 2010 році від 05.05.2010 щодо повного та своєчасного здійснення оплати за подачу води, що призвело до утворення у відповідача заборгованості перед позивачем.
Відмовляючи у задоволенні вимог в розмірі 15000,00 грн. суд встановив, що станом на дату звернення до суду заборгованість складала 240000,00 грн., а прокурором заявлена до відшкодування сума у розмірі 255000,00 грн., та зазначив, що у прокурора було відсутнє право на пред'явлення до суду позову про примусове стягнення з відповідача 15000,00 грн., оскільки вони вже сплачені відповідачем.
Вважаючи, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та залишити позов без розгляду.
Підставою для скасування зазначеного судового рішення заявник скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
Свої доводи позивач обґрунтовує тим, що Сакськське міжрайонне управління водного господарства не є ані органом державної влади, ані органом місцевого самоврядування, та прокурор безпідставно звернувся з відповідним позовом в інтересах держави в особі Сакського міжрайонного управління водного господарства, оскільки інтереси держави ніяким чином не порушуються. Крім того, відповідач зазначив, що в даний час вирішується питання про передачу Міжгірного водосховища у державну власність.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2011 року апеляційна скарга Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Черткової І.В., суддів Сотула В.В., Голика В.С. та призначена до розгляду на 11 жовтня 2011 року.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2011 року за клопотанням відповідача відкладений розгляд апеляційної скарги на 15 листопада 2011 року.
Розпорядженням від 15 листопада 2011 року головуючого суддю Черткову І.В. замінено на суддю Видашенко Т.С.
Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2011 року за клопотанням представника відповідача продовжений строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів та відкладений розгляд скарги на 30 листопада 2011 року.
Розпорядженнями від 30 листопада 2011 року головуючого суддю Видашенко Т.С. замінено на суддю Рибіну С.А., суддю Голика В.С. на суддю Гоголя Ю.М. та суддю Сотула В.В. на суддю Плута В.М.
У судове засідання суду апеляційної інстанції з'явились представники позивача та відповідача, які підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги у повному обсязі.
Прокурор у судове засідання не з'явився.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності прокурора.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 05 травня 2010 року між Сакським міжрайонним управлінням водного господарства (постачальник) та Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" (споживач) укладено договір № 102 на подачу води в Міжгірне водосховище (далі -договір, а.с.9-10), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується згідно заявкам споживача подати у 2010 році дніпровську воду в Міжгірне водосховище в обсязі 15 млн. куб. метрів, а споживач - прийняти воду і здійснити оплату на умовах цього договору.
Судом встановлено, що у 2010 році позивач поставив у Міжгірне водосховище 15 млн. куб. метрів дніпровської води, що підтверджується Актом подачі-прийому води на підставі щоденних записів у диспетчерському журналі (а.с.11). Даний акт підписаний представниками обох сторін без заперечень.
Пунктом 2.4 Договору встановлено, що розрахунки за фактично подану воду у Міжгірне водосховище здійснюється споживачем у безготівковій формі щомісячно рівними частками відповідно до графіку оплати за подачу у 2010 році води у Міжгірне водосховище. Оплата повинна бути здійснена у повному обсязі до початку заповнення Міжгірного водосховища у 2011 року.
Згідно пункту 2.5 Договору оплата за поставку води здійснюється у розмірі 0,019 грн. за 1 куб. метр, враховуючи ПДВ.
Споживач зобов'язаний здійснювати прийом води згідно наданій заявці на подачу води та здійснювати своєчасний розрахунок за надані постачальником послуги (пункт 3.3.1 Договору).
На виконання умов договору позивач поставив відповідачеві дніпровську воду на загальну суму 285000,00 грн. (15 млн. куб. метрів х 0,019 грн.), даний факт підтверджений матеріалами справи та зафіксований у підписаному обома сторонами акті звірки взаєморозрахунків (а.с.12).
Проте, відповідач заборгованість сплатив частково на суму 30000,00 грн. (а.с.13-14).
15.11.2010 за вих.№14054-11/18 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій повідомив, що за споживачем несвоєчасно виконані обов'язки щодо оплати за договором, що спричинило виникнення заборгованості, у зв'язку з чим просив негайно її погасити (а.с.16).
Відповідач 24.11.2010 за вих.№2657 повідомив позивача, що заборгованість буде погашена до кінця 2010 року (а.с.17).
У зв'язку з несплатою боргу 01.02.2011 за вих.№68-11/18 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу, проте відповідач у відповіді (16.02.2011 вих.№456) зазначив, що питання оплати за воду буде розглянуто після кінцевого визначення органами влади умов передачі Міжгірного водосховища (а.с.18, 19).
Несплата відповідачем коштів стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості у сумі 255000,00 грн.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Згідно статті 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
В частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, до таких підстав відносяться позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Зі змісту частини першої статті 29 цього Кодексу вбачається, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.
Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Наказом Державного комітету України по водному господарству від 15 листопада 2005 року №313 затверджено положення про Сакське міжрайонне управління водного господарства.
В пункті 2.1 положення про Сакське міжрайонне управління водного господарства зазначено, що до основних завдань управління відносяться, зокрема, організація експлуатації водогосподарських споруд та державних меліоративних систем міжгосподарського значення, проведення на договірних засадах технічного обслуговування внутрішньогосподарських меліоративних систем та подача води на зрошення, ви конання поточних і капітальних ремонтів міжгосподарських меліоративних мереж та водогосподарських об'єктів; контроль за дотриманням вимог Водного кодексу України та природоохоронного законодавства щодо збереження і раціонального використання водних ресурсів.
У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99 також визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Враховуючи, що "інтереси держави" є оціночним поняттям у кожному конкретному випадку, Сакський міжрайонний прокурор з посиланням на законодавство обґрунтував у позовній заяві необхідність захисту інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а Сакське міжрайонне управління водного господарства позовну заяву підтримало і просило задовольнити в повному обсязі.
Таким чином, довід апеляційної скарги стосовно безпідставного звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі Сакського міжрайонного управління водного господарства, є неспроможнім.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна прийняти всі міри, необхідні для належного виконання зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Факт неналежного виконання відповідачем договору №102 на подачу води у Міжгірне водосховище у 2010 році від 05.05.2010 в частині оплати встановлений судом та підтверджується матеріалами справи.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позовна заява Сакського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Сакського міжрайонного управління водного господарства до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" була направлена до суду 07.06.2011, що підтверджується відтиском штампу відділення зв'язку на поштовому конверті (а.с.31), а заборгованість в розмірі 15000,00 грн. була сплачена відповідачем 31.05.2011.
Таким чином, оскільки станом на момент звернення до суду з відповідним позовом заборгованість складала 240000,00 грн., а не 255000,00 грн., суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в частині стягнення 15000,00 грн.
Перевіривши встановлені обставини у справі представленими суду доказами, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позову на суму 240000,00 грн.
На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що місцевим господарським судом правильно встановлені та досліджені всі обставини справи, права та обов'язки сторін, рішення винесено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, підстав для задоволення апеляційної скарги Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" не вбачається.
У відповідності до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судом вірно вирішено питання розподілу судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Таким чином, судова колегія вважає оскаржуване рішення першої інстанції законним та обґрунтованим, визнає, що підстави для його скасування відсутні, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 серпня 2011 року у справі № 5002-18/2441-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > С.А. Рибіна
Судді < Підпис > Ю.М. Гоголь
< Підпис > В.М. Плут