< Список >
Іменем України
29 листопада 2011 року Справа № 5002-16/4207-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Євдокімова І.В.,
суддів Антонової І.В.,
Котлярової О.Л.,
представники сторін не з'явились.
розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Білоус М.О.) від 18.10.2011 у справі № 5002-16/4207-2011
за заявою Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим (вул. Кірова, 6,Чорноморське,Автономна Республіка Крим,96400)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,96400)
Управління з питань банкрутства в АРК та м. Севастополь Державного департаменту з питань банкрутства (вул. Київська, 150,Сімферополь,95000)
Державний реєстратор Чорноморської районної державної адміністрації Завіруха Вікторія Іванівна (вул. Кірова, 16,Чорноморське,Чорноморський район, Автономна Республіка Крим,96400)
Чорноморський районний суд (вул. Кірова, 19,Чорноморське,96400)
Відділ Державної виконавчої служби Чорноморського районного управління юстиції АР Крим (вул. Паркова, 5-1,Чорноморське,Чорноморський район, Автономна Республіка Крим,96400)
про визнання банкрутом
< Текст >
Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі АР Крим звернулось до Господарського суду АР Крим з заявою про порушення справи про банкрутство у відношенні боржника Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, у порядку передбаченому статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 03.10.2011 було порушено провадження у справі, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.10.2011 (суддя Білоус М.О.) у справі № 5002-16/4207-2011 провадження у справі про визнання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинено.
Не погодившись з постановленим судовим актом, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду першої інстанції скасувати.
У доводах апеляційної скарги заявник посилається на те, що суд першої інстанції помилково припинив провадження у справі, порушивши вимоги Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про день слухання справи повідомленні належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Заяву про порушення справи про банкрутство відповідно до статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитор обґрунтовує тим, що боржник має борг у сумі 170,00 грн., не подає звітність більше року та відсутній за місцезнаходженням.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, кредитором заявлені грошові вимоги до боржника у сумі 170,00 грн. Вказана сума складається лише зі штрафних санкцій у сумі 170,00 грн.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Стаття 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»передбачає особливості банкрутства відсутнього боржника.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.
За правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.
Відтак, у суді має бути доведений факт нездійснення боржником підприємницької діяльності, зокрема, у зв'язку з ненаданням боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності.
При цьому, зазначеною спеціальною нормою права законодавець виключив мінімальний розмір грошових вимог боржника та трьохмісячний строк невиконання грошових зобов'язань, які регламентовані частиною третьою статті 6 Закону.
Натомість, вимоги щодо безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора, що є обов'язковою умовою порушення провадження у справі про банкрутство за загальною процедурою відповідно до приписів статей 1, 6 Закону не виключено як особливість провадження за статтею 52 Закону.
Крім того, відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїх постановах від 10.02.2004 у справі N 02-2-24/12673, від 17.02.2004 у справі N 02-2-24/12669, від 28.10.2003 у справі N 02-2-24/6373, у справі № Б-24/68 від 18.05.2010.
Суд першої інстанції зробив вірний висновок, що заявлені грошові вимоги не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким визначено, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф).
Виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів регулюється Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (у редакції на момент прийнятті рішень про застосування фінансових санкцій), який, відповідно до частини першої преамбули Закону, є спеціальним законом з питань оподаткування, і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", під штрафною санкцією (штрафом) визнається плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання, яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування.
Податковий кодекс України дає поняття штрафної санкції, згідно з яким це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пункт 14.1.265 стаття 14)
Проте, заявлені кредитором грошові вимоги складаються лише з штрафних санкцій (рішення № 932 від 07.12.2010)( а.с.11).
Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що заявлені грошові вимоги не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яким визначено, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Однак до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка /пеня та штраф/.
Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеній у Постанові Пленуму від 18.12.2009 № 15 «Про судовому практику в справах про банкрутство», вирішуючи питання про склад вимог з податками і зборами (обов'язковими платежами) при порушенні справ про банкрутство суди мають виходити з того, що суми пені, штрафів та інших фінансових санкцій враховуються окремо в реєстрі вимог кредиторів і задовольняються у шосту чергу у порядку черговості, встановленої статтею 31 Закону.
Зокрема, кредитором вказано декілька ознак для порушення справи про банкрутство в порядку статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Факт відсутності боржника підтверджується актом перевірки СПД ОСОБА_1 на предмет фактичного місцезнаходження від 12.09.2011. (а.с.16)
Проте, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що вказаний акт не може прийматися до уваги, як належний доказ, оскільки факт відсутності фізичної особи - підприємця не може бути підтверджений актом перевірки фактичного місцезнаходження в силу специфічності такої категорії суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”державна реєстрація фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
Також, згідно з частиною першою статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому /гуртожиток, готель тощо/, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Факт неподання звітності ініціюючий кредитор підтверджує довідкою ДПІ в Чорноморському районі № 1478/10/17-02 від 13.09.2011, з якої вбачається що за період з 01.09.2010 по 01.09.2010 боржником звітність не здавалась. (а.с.10)
Суд першої інстанції зробив вірний висновок, що ненадання звітності тривалий час без наявності грошових вимог до боржника не може бути однією підставою для визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом та введення подальшої процедури банкрутства, а може бути підставою для припинення підприємницької діяльності не пов'язаної з її банкрутством.
Враховуючи те, що визначені кредитором грошові вимоги до боржника складаються лише з сум фінансових санкцій за порушення законодавства щодо обов'язкової сплати платежів, а тому такі вимоги не зараховуються до складу грошових зобов'язань, що покладаються в основу кредиторських вимог відповідно до статті 1 Закону про банкрутство.
У зв'язку з чим у даному випадку відсутні підстави для порушення справи про банкрутство боржника.
Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 07.10.2009 у справі № 04-05/27-25-86.
У пункті 36 постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 "Про судову практику в правах про банкрутство" від 18,12.2009 роз'яснено, що законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора /кредиторів/, за заявою якого /яких/ було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону /за відсутності інших підстав для такого припинення/ та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України /за відсутністю предмету спору/.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність ознак неплатоспроможності боржника та необхідності припинення у зв'язку із цим провадження у справі.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
< Текст >
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.10.2011 у справі № 5002-16/4207-2011 залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.10.2011 у справі № 5002-16/4207-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя І.В. Євдокімов
Судді І.В. Антонова
О.Л. Котлярова
< Список >
< Список > < Довідник >
Розсилка:
Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим (вул. Кірова, 6,Чорноморське,Автономна Республіка Крим,96400)
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,96400)
Управління з питань банкрутства в АРК та м. Севастополь Державного департаменту з питань банкрутства (вул. Київська, 150,Сімферополь,95000)
Державний реєстратор Чорноморської районної державної адміністрації Завіруха Вікторія Іванівна (вул. Кірова, 16,Чорноморське,Чорноморський район, Автономна Республіка Крим,96400)
Чорноморський районний суд (вул. Кірова, 19,Чорноморське,96400)
Відділ Державної виконавчої служби Чорноморського районного управління юстиції АР Крим (вул. Паркова, 5-1,Чорноморське,Чорноморський район, Автономна Республіка Крим,96400)