< Список >
Іменем України
22 листопада 2011 року Справа № 5002-25/2803-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Черткової І.В.,
суддів Голика В.С.,
Сотула В.В.,
за участю представників сторін:
позивача ОСОБА_1, довіреність № ир 488 від 21.03.11; Кримське Республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії";
відповідача не з'явився; Феодосійський центральний військовий клінічний санаторій Міністерства;
розглянувши апеляційну скаргу військової частини А 1370 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Копилова О.Ю.) від 01 вересня 2011 року у справі № 5002-25/2803-2011
за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" (вул. Земська, 8, Феодосія, 98100)
до Феодосійського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України (військова частина А 1370) (вул. Ген. Горбачева, 5, Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98100)
про стягнення 294240,68 грн.
Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії»звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Феодосійського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України (військова частина А 1370) про стягнення заборгованості в сумі 294 240, 68 грн., у тому числі: 225 546, 90 грн. основного боргу, пені -25 722,18 грн., 3% річних -4782,02 грн., індекс інфляції -17 310,00 грн., штраф в сумі 20 878,97 грн.
Під час розгляду справи судом першої інстанції, позивач неодноразово зменшував позовні вимоги, та остаточно просив стягнути з відповідача пеню у сумі 25 722, 18 грн., індекс інфляції у сумі 17 310,54 грн., 3% річних у сумі 4 782, 09 грн., штраф у сумі 20 878, 97 грн., всього 68 693, 78 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 вересня 2011 року у справі № 5002-25/2803-2011 позов задоволено частково.
Стягнуто з Феодосійського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України (військова частина А 1370) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії»пеню у сумі 25 722, 18 грн., індекс інфляції у сумі 17 310, 54 грн., 3% річних у сумі 4 782, 09 грн., штраф у сумі 10 439, 48 грн.
Не погодившись з зазначеним рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції заявник апеляційної скарги вважає неповне з'ясування судом усіх обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що оскільки під час розгляду справи сплатив основну суму боргу, то немає підстав для стягнення індексу інфляції, 3% річних та штрафу. Разом з тим, відповідач зазначає, що погоджується зі стягненням суми пені.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, до початку судового засідання надав клопотання про розгляд справи за його відсутністю.
Судова колегія вважає можливим зазначене клопотання задовольнити та розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними документами в матеріалах справи.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
23 липня 2007 року та 17 березня 2011 року між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії»та Феодосійським центральним військовим клінічним санаторієм Міністерства оборони України (військова частина А 1370) були укладені договори на постачання води з комунального водопроводу та приймання стоків в комунальну каналізацію №182/07 та № 152/11.
Пунктом 1 договорів встановлено, що водоканал приймає на себе водопостачання абонента питною водою до місця приєднання останнього до міського водопроводу, приймання та очистку стоків від абонента в міській каналізаційний контейнер в об'ємі не менш фактичного забору води та приймання стоків попереднього року на ділянках мереж об'єктів абонента.
Відповідно до пункту 3 договору від 23.07.07 №182/07 та пункту 2.1 договору від 17.03.11 № 152/11 абоненти самостійно здійснюють щомісячні платежі відповідно виставленого рахунку в строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до пункту 13 договору №182/07 від 23.07.07 та пункту 5.1 договору № 852/11 від 17.03.11 за затримку розрахунків абонент сплачує водоканалу за кожний день прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючий за період, за який сплачується пеня, але не більше розміру, встановленого діючим законодавством та 5% штрафу за ухилення від оплати пред'явленого рахунку.
У період з березня 2010 по червень 2011 року на виконання умов договору позивач надав послуги з водопостачання та водовідведення.
Факт надання послуг відповідачем не заперечується та підтверджується актами зняття показників водоміру (а.с.19-33).
На оплату наданих послуг відповідачеві були надані рахунки (а.с.34-49), що також відповідачем не заперечується.
Відповідач свої зобов'язання за договорами №182/07 від 23.07.07 та №852/11 від 17.03.11 належним чином не виконував, внаслідок чого за період з березня 2010 по червень 2010 року утворилась заборгованість у сумі 225 546, 90 грн. що відповідачем не заперечується (а.с.118-119).
Однак, заборгованість відповідачем погашена не була.
Наведене стало підставою для звернення Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" з позовом до Феодосійського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України (військова частина А 1370) з позовом про стягнення заборгованості в сумі 294 240, 68 грн., у тому числі: 225 546, 90 грн. основного боргу, пені -25 722,18 грн., 3% річних -4782,02 грн., індекс інфляції -17 310,00 грн., штраф в сумі 20 878,97 грн.
Під час розгляду справи судом першої інстанції заборгованість у сумі : 225 546, 90 грн. була сплачена (а.с.112,128,129,141,142), що стало підставою для уточнення позивачем суми позову у цій частині та зменшення вимог до 68 693, 78 грн., з яких пеня у сумі 25 722, 18 грн., індекс інфляції у сумі 17 310,54 грн., 3% річних у сумі 4 782, 09 грн., штраф у сумі 20 878, 97 грн.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 липня 2007 року та 17 березня 2011 року між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії»та Феодосійським центральним військовим клінічним санаторієм Міністерства оборони України (військова частина А 1370) були укладені договори на постачання води з комунального водопроводу та приймання стоків в комунальну каналізацію №182/07 та № 152/11.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.
Статтями 530, 612 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 3 договору від 23.07.07 №182/07 та пункту 2.1 договору від 17.03.11 № 152/11 абоненти самостійно здійснюють щомісячні платежі відповідно виставленого рахунку в строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
У період з березня 2010 по червень 2011 року на виконання умов договору позивач надав послуги з водопостачання та водовідведення. Факт надання послуг відповідачем не заперечується та підтверджується актами зняття показників водоміру (а.с.19-33).
Відповідач свої зобов'язання за договорами №182/07 від 23.07.07 та №852/11 від 17.03.11 належним чином не виконував, внаслідок чого за період з березня 2010 по червень 2011 року утворилась заборгованість у сумі 225 546, 90 грн., яка була сплачена відповідачем лише під час розгляду справи судом першої інстанції.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дана норма закріплює за кредитором право вимагати з боржника стягнення інфляційних витрат, як збільшення суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України та 3% річних, як плату за користування боржником його грошовими коштами за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання, що є об'єктивним процесом збільшення грошових сум боргу у боржника перед стягувачем.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що оскільки під час розгляду справи сплатив основну суму боргу, то немає підстав для стягнення індексу інфляції, 3% річних.
Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії»у своєму позові просить стягнути нараховані на основну заборгованість 3% річних у сумі 4 782, 09 грн. та інфляційні втрати в сумі 17 310,54 грн.
Перевіривши правильність розрахунків інфляційних витрат та 3% річних судова колегія вважає вірними висновки суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 13 договору №182/07 від 23.07.07 та пункту 5.1 договору № 852/11 від 17.03.11 за затримку розрахунків абонент сплачує водоканалу за кожний день прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючий за період, за який сплачується пеня, але не більше розміру, встановленого діючим законодавством та 5% штрафу за ухилення від оплати пред'явленого рахунку.
На підставі наведених положень договору та закону позивачем правомірно нарахована пеня у сумі 25 722, 18 грн. за період з 21.06.10 по 20.06.11 та штраф у сумі 20 878, 97 грн.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що оскільки під час розгляду справи сплатив основну суму боргу, то немає підстав для стягнення штрафу.
Перевіривши надані позивачем розрахунки суми пені (а.с.14-15) судова колегія вважає їх вірними. А тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 25 722, 18 грн. підлягають задоволенню.
При прийняті рішення, суд першої інстанції зменшив розмір штрафу, стягнувши з відповідача 10 439, 48 грн. штрафу. При такому зменшенні суд керувався положеннями статті 233 Господарського кодексу України та повноваженнями наданими пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.
Судова колегія погоджується з таким зменшенням розміру стягнення пені, виходячи з наступного.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Застосовуючи дану норму, суд враховував, що порушення зобов'язань за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, що відсутні негативні наслідки порушення зобов'язання, а також врахував невідповідність розміру стягуваної штрафної санкції таким наслідкам.
Враховуючи викладене, оскаржене рішення господарського суду першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу військової частини А 1370 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 вересня 2011 року у справі № 5002-25/2803-2011залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > І.В. Черткова
Судді < Підпис > В.С. Голик
< Підпис > В.В.Сотула
< Список >
< Список > < Довідник >
Розсилка:
1. Кримське Республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" (вул. Земська, 8,Феодосія,98100)
2. Феодосійський центральний військовий клінічний санаторій Міністерства оборони України (військова частина А 1370) (вул. Ген. Горбачева, 5,Феодосія,Автономна Республіка Крим,98100)
3. < 3-тя особа > (< адреса >)
4. < кредитор > (< адреса >)
< Сюда вписывать остальных >