< Список >
Іменем України
21 листопада 2011 року Справа № 5002-26/2902-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Гонтаря В.І.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, довіреність №170/10 від 23.12.10, дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України";
відповідача: ОСОБА_2, довіреність №3031 від 21.11.11, комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго";
відповідача: ОСОБА_3, довіреність №614 від 29.03.11, комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго";
розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Медведчук О.Л.) від 08 вересня 2011 року у справі №5002-26/2902-2011
за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1, місто Київ 116, 04116)
до комунального підприємства Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго" (вул. Блюхера, 4а, місто Ялта, 98600)
про стягнення 429441,99 грн.
05 липня 2011 року дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до комунального підприємства Ялтинської міської Ради „Ялтакурорттеплокомуненерго”, у якому просила стягнути з останнього на свою користь 342662,36 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 26297,28 грн. пені, 44417,26 грн. інфляційних витрат, 16065,09 грн. 3 % річних та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 231 Господарського кодексу України, статей 549-551, 625 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що незважаючи на повне виконання позивачем зобов'язань за договором поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, укладеним між сторонами, відповідач порушив свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого газу, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка стала підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
Скориставшись своїм правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, 15 серпня 2011 року позивач звернувся до місцевого господарського суду з заявою про зменшення позовних вимог, у якій зазначив, що на момент подачі позовної заяви відповідач погасив заборгованість в розмірі 342662,00 грн., у зв'язку з чим зменшуються позовні вимоги в частині основного боргу, пені та 3% річних.
Отже, позивач просив стягнути на свою користь 0,36 грн. основного боргу, 25570,84 грн. пені, 44417,26 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 15924 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 вересня 2011 року у справі №5002-26/2902-2011 позов задоволений частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 0,04 грн. основного боргу, 25472,61 грн. пені, 44417,26 грн. індексу інфляції, 3% річних у сумі 15924,60 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат. В частині стягнення 98,23 грн. пені відмовлено. Провадження по справі в частині заявлених до стягнення з відповідача 0,32 грн. припинено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач 04 жовтня 2011 року звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду першої інстанції скасувати, провадження по справі припинити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги стверджує, що судом першої інстанції помилково встановлена заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ у розмірі 0,04 грн., оскільки з підписаного 17 червня 2011 року сторонами акту розрахунків підтверджується наявність сальдо на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в сумі 342662,32 грн. Відповідно нарахована в позові пеня, сума інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми також не можуть бути предметом для розгляду, тому що є похідними від основної суми боргу, та їх стягнення можливо спільно з основною сумою заборгованості.
27 жовтня 2011 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суд від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №14808), у якому він не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03 листопада 2011 року комунальному підприємству Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго" було відновлено процесуальний строк на подання апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу до провадження судовою колегією у складі: головуючий суддя Борисова Ю.В., судді Плут В.М. Гонтар В.І.
У судовому засіданні, що відбулось 21 листопада 2011 року, представник позивача наполягав на вимогах заявленого позову, повністю підтримував рішення суду першої інстанції та просив судову колегію апеляційну скаргу залишити без задоволення. Представники відповідача, у свою чергу, наполягали на доводах апеляційної скарги та вказували на помилковість прийнятого рішення, яке просили скасувати і тим самим задовольнити вимоги апеляційної скарги.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 вересня 2009 року дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (за договором постачальник) та комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго" (за договором покупець) уклали договір №06/09-788 ТЕ-19 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, відповідно до пункту 1.1. якого, постачальник зобов'язався передати у власність покупцю природний газ за наявності його обсягів, а покупець, у свою чергу, зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в статті 2 цього договору.
Статтею 2 договору сторонами були узгоджені кількість та якість газу, так, відповідно до пункту 2.1. договору, постачальник передає покупцю в період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2009 року газ в обсязі до 463 тис. куб. м. в тому числі по місяцях (тис. куб. м.): жовтень 39,0, листопад 140,0, грудень 294,0, разом 463,0.
Також, сторони вказаного договору 21 грудня 2009 року, 09 квітня 2010 року, 30 квітня 2010 року, 06 серпня 2010 року укладали додаткові угоди до договору, відповідно до яких змінювались умови основного договору в частині об'єму поставленого газу та його ціни.
Відповідно до частини 2 пункту 4.4. договору приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місці поставки оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість.
Так, матеріали справи містять копії відповідних актів приймання-передачі природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, (а.с. 17-28), що були складені на виконання умов вказаного договору, зі змісту яких вбачається, що позивач поставив відповідачу природний газ обсягом у 1303,664 тис. м. куб. загальною вартістю 1186819,66 грн. Вказані акти підписані сторонами без зауважень і заперечень та скріплені печатками, що підтверджує належне виконання позивачем умов договору.
Статтею 6 вказаного договору сторонами встановлений порядок проведення розрахунків, так, пункт 6.1 договору передбачає, що оплата за газ згідно пункту 5.1 проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплати в розмірі 34 % від вартості запланованих місячних обсягів газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця, подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця.
Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Втім, не зважаючи на належне виконання позивачем умов договору поставки, комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго" здійснило лише часткову оплату за поставлений товар у сумі 844157,30 грн.
Таким чином різниця між загальною вартістю поставленого відповідачу газу та його частковою оплатою станом на 30 квітня 2011 року склала 342662,36 грн.
Статтею 7 договору сторони передбачили відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, так, відповідно до пункту 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору (оплата за газ) покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Отже, позивачем була нарахована пеня у розмірі 25570,84 грн. (за період з 05 січня 2011 року по 05 липня 2011 року), 44417,26 грн. інфляційні втрати, 15924,60 грн. 3% річних, що разом з сумою основної заборгованості, на думку останнього, підлягають стягненню з відповідача.
Несплата заборгованості комунальним підприємством Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго" стала підставою для звернення позивача з позовом про стягнення суми в судовому порядку, який судом задоволено частково з огляду на приписи статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України з підстав того, що відповідачем під час розгляду справи не надано доказів повної оплати заборгованості за договором.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія суду апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.
Судовою колегією встановлено, що сторони у справі перебували в договірних відносинах з поставки природного газу (а.с. 6-12), отже, на виниклі між ними правовідносини поширюються положення глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами договору (стаття 629 Цивільного кодексу України).
На підставі частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 526, 599 Цивільного кодексу України, статей 193, 202, 203 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, та припиняється, згідно із статтею 599 Цивільного кодексу України, виконанням, проведеним належним чином.
Виходячи з викладеного та враховуючи надані копії актів приймання-передачі партії природного газу від 31 жовтня 2009 року, 30 листопада 2009 року, 31 грудня 2009 року, 31 січня 2010 року, 28 лютого 2010 року, 31 березня 2010 року, 30 квітня 2010 року, 31 травня 2010 року, 30 червня 2010 року, 31 липня 2010 року, 31 серпня 2010 року, 30 вересня 2010 року, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач поставив відповідачеві товар - природний газ, в обсязі, визначеному статтею 2 договору поставки та за цінами, узгодженими сторонами, а отже - виконав своє зобов'язання, передбачене умовами договору поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання за №№06/09-788 ТЕ-19 від 23 вересня 2009 року, в повному обсязі.
Перевіряючи матеріали справи, розрахунки позивача та суду першої інстанції, судова колегія встановила, що відповідач частково оплатив заборгованість за договором у розмірі 844157,30 грн., а неоплаченими залишились 342662,36 грн.
Втім, з наявного в матеріалах справи платіжного доручення №5 від 30 червня 2011 року, наданого відповідачем, вбачається, що останній оплатив заборгованість за договором поставки природного газу у розмірі 342662,00 грн.
Вказане позивач не заперечує, але зазначає, що непогашеною залишилась сума у розмірі 0,32 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до суду першої інстанції було надано виписку по особовому рахунку №26005000091163 за 13 липня 2011 року зі змісту якої вбачається, що на рахунок позивача були перераховані 0,32 грн. на погашення заборгованості за фактичне користування природного газу за спірним договором.
Місцевий господарський суд своєю ухвалою від 08 вересня 2011 року за відсутністю предмету спору припинив провадження в частині стягнення 0,32 грн., оскільки вказана сума була сплачена відповідачем після звернення позивача з позовними вимогами до суду.
Підсумовуючи викладені обставини, встановлені шляхом дослідження матеріалів справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ складає 0,04 грн., оскільки доказу, який би підтверджував факт оплати вказаної заборгованості за договором, відповідачем надано не було.
Посилання відповідача на підписаний акт звірки взаєморозрахунків, як на доказ, що підтверджує наявність сальдо на користь позивача, судова колегія відхиляє та зазначає, що вказаний акт не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, а відтак, не є належним та допустимим доказом існування заборгованості.
Враховуючи положення статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, та встановивши, що відповідачем не були надані докази повного виконання обов'язку за договором, місцевий господарський суд цілком правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 0,04 грн.
Місцевий господарський суд також дійшов правомірного висновку й про те, що з огляду на виниклі між сторонами правовідносини, повинні бути нараховані пеня та 3% річних, оскільки має місце прострочення платником виконання своїх обов'язків по оплаті платежів, встановлених договором, за поставлений йому газ, що підтверджено матеріалами справи.
Втім, суму нарахованої позивачем пені за період з 05 січня 2011 року по 05 липня 2011 року у розмірі 25570,84 грн. судова колегія визнала помилковою та погодилась з розрахунком місцевого господарського суду і врахувавши приписи статті 230, 232 Господарського кодексу України, статті 549 Цивільного кодексу України, статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, дійшла висновку, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, за період з 05 січня 2011 року по 05 липня 2011 року складає 25472,61грн., тому у задоволенні вимог про стягнення 98,23грн. пені відмовлено правомірно.
Оскільки сума боргу відповідачем не сплачена своєчасно, суд обґрунтовано застосував положення статті 625 Цивільного кодексу України, й обґрунтовано погодившись з розрахунком позивача, стягнув на його користь з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 44417,26 грн. й 3% річних у розмірі 15924,60 грн.
Таким чином, оцінивши наявні у справі докази відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши апеляційну скаргу по суті, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що заявник апеляційної скарги не довів обґрунтованість своїх вимог, у зв'язку з чим вони задоволенню не підлягають.
Судові витрати місцевим господарським судом правомірно розподілено у відповідності до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу комунального підприємства Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Медведчук О.Л.) від 08 вересня 2011 року у справі №5002-26/2902-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > Ю.В. Борисова
Судді < Підпис > В.І. Гонтар
< Підпис > В.М. Плут