"13" грудня 2011 р.Справа № 5016/2660/2011(8/109)
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Разюк Г.П.
суддів: Аленіна О.Ю, Колоколова С.І.
при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 08.12.11р.,
Пономарьова О.В., паспорт серія НОМЕР_1, дата видачі : 21.02.07р. /в судовому засіданні від 29.11.11р./,
від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № б/н від 20.10.10р..
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Славтрансгруп”, м.Кременчук Полтавської області
на рішення господарського суду Миколаївської області від 06.10.2011 року
по справі № 5016/2660/2011(8/109)
за позовом скаржника
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дорпром”, м. Миколаїв
про стягнення 284 275грн.,
/повна фіксація судового процесу здійснювалась відповідно до ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України/
У серпні 2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю (далі по тексту -ТОВ) „Славтрансгруп” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом /з урахуванням уточнення позовних вимог від 03.10.2011р.-а.с.93/ до ТОВ „Дорпром” про стягнення 301 769,72грн. заборгованості, які складаються з: 232 460,28грн. основного боргу, 31 249,87грн. пені, 10 294,53грн.-2%штрафу, 6 035,67-3%річних та 21 729,37грн. інфляційних втрат. Також позивач просив стягнути з відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 3 017,69грн., 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 6000грн. витрат за надання юридичних послуг/з урахуванням клопотання про стягнення судових витрат від 06.10.2011р.-а.с.98/.
Позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 526,625,655 ЦК України та ст.ст. 7,8,193ГК України мотивовані тим, що відповідач в порушення укладеного між сторонами договору купівлі-продажу товарів №04/06-10 від 04.06.2010р. не виконав своїх зобов'язань в частині проведення повної та своєчасної оплати за отриманий товар.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.10.2011 року (суддя Гринькова-Новицька Т.В.) у задоволенні позову ТОВ„Славтрансгруп” відмовлено. Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність боргу, оскільки відповідачем за поставлений товар сплачено суму, яка перевищує вартість товару, відпущеного позивачем за зазначеними в позовній заяві накладними.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ТОВ „Славтрансгруп” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги ТОВ „Славтрансгруп” та стягнути з ТОВ „Дорпром” 301 769,72грн. заборгованості і судові витрати, а саме: 3 017,70грн. витрат по сплаті державного мита, 236грн. витрат на ІТЗ судового процесу та 10 000грн. витрат за надання юридичних послуг.
Скаржник посилається на те, що суд не прийняв до уваги той факт, що між сторонами окрім договору купівлі-продажу товару, згідно з яким поставлено товару на загальну суму 1 684 238,04грн., існував і договір перевезення, за яким надано послуги з перевезення на суму 92 383,56грн..
На думку скаржника, висновок суду про не доведення позивачем існування боргу спростовується наданими позивачем доказами, а саме актом звірення розрахунків по договору купівлі-продажу №04/06-10 від 04.06.2010р. та договору №28/05-10 від 28.05.2010р. станом на 31.03.2011р., де зазначено сальдо на користь позивача в сумі 232 460,28грн..
Також, скаржник зазначає, що судом порушено норми матеріального права, зокрема ст.ст. 526,655ЦК України.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, однак його представник в судовому засіданні просив залишити апеляційну скаргу ТОВ „Славтрансгруп” без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін, вважаючи його законним, обґрунтованим та відповідаючим матеріалам справи.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2010р. між ТОВ „Славтрансгруп” (продавець) та ТОВ „Дорпром” (покупець) було укладено договір №04/06-10 купівлі-продажу товарів /а.с.11-12/, за умовами якого позивач зобов'язався продати та передати у власність відповідача нафтопродукти (бітум, мазут), а відповідач - прийняти та сплатити їх загальну вартість на умовах цього договору .
Відповідно до п. 2.1 договору кількість та ціна партій товару узгоджується сторонами та визначається в додатках до договору, які є його невід'ємною частиною, та підтверджується в транспортному перевізному документі-накладній.
Згідно п. 3.3 транспортні витрати -витрати за транспортування товару відшкодовується покупцем.
Розділом 5 договору передбачено, що розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковому порядку у формі платіжного доручення; відстрочка оплати товару-до 14 календарних днів. Виставлення рахунків на оплату договором не встановлено.
Пунктом 10.10 договору встановлено, що він набуває сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2010р., а в частині виконання грошових зобов'язань до їх повного виконання.
Крім того, сторонами 28.05.10р. укладено договір №28/05-10 на перевезення вантажів /а.с.18/, за яким позивач, як виконавець зобов'язався на замовлення відповідача доставляти автомобільним транспортом ввірений йому вантаж (нафтопродукти) в пункт призначення, а той -сплачувати за перевезення встановлену рахунками плату.
Згідно з п.1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Позивачем на підтвердження виконання свої зобов'язань за договором №04/06-10, а саме поставки відповідачу товару на суму 522 476,44грн. були надані суду видаткові накладні №РН-0000037 від 31.07.2010р., №РН-0000057 від 15.09.2010р., №РН-0000085 від 08.11.2010р., №РН-0000093 від 15.11.2010р. та №РН-0000100 від 27.11.2010р., банківські витяги за період з 17.06.2010р. по 30.11.2010р., а також акт звіряння розрахунків станом на 31.03.2010р./а.с.19/, за яким наявна заборгованість відповідача перед позивачем складає 232 460,28грн., а обіг між сторонами за період з 1.01.10р. по 31.12.10р. за двома договорами складає 1776621,60 грн..
Суд першої інстанції прийшов до висновку про не доведеність позивачем існування зазначеної в акті звіряння заборгованості відповідача, оскільки згідно з наданими позивачем банківськими витягами відповідач сплатив позивачу за поставлений товар по договору 897311,12 грн., тобто суму, що значно перевищує вартість товару, відпущеного позивачем за зазначеними ним накладними. Також судом зазначено, що в представлених позивачем банківських виписках у рядках " призначення платежу" не міститься посилань на накладні і це не дає підстав а ні підтвердити, а ні спростувати факт наявності або відсутності боргу за договором у сумі 232460,28грн..
Колегія суддів зазначає, що висновок господарського суду з приводу правовідносин сторін є хибним, оскільки при наявності в матеріалах справи чітких відомостей про те, що відносини сторін за договором №04/06-10 не обмежуються наданими позивачем накладними, господарський суд не вдався до встановлення повного обсягу поставок за ним, а також при наявності в банківських виписках в рядках "призначення платежу" посилань на конкретні рахунки -фактури позивача, за якими відповідачем здійснено проплати, в порядку ст.65 ГПК України не витребував у сторін і не дослідив необхідні для розгляду справи вище означені документи, тобто не вчинив дії, спрямовані на забезпечення правильного вирішення спору, що призвело до прийняття помилкового рішення.
Колегією суддів були витребувані первинні бухгалтерські документи стосовно всіх господарських операцій, що здійснені за договором №04/06-10. З додатково наданих же позивачем до суду апеляційної інстанції документів вбачається, що позивач за договором купівлі-продажу №04/06-10 від 04.06.2010р. передав відповідачу товар на загальну суму 1 684 238,04грн.. Відповідачем же умови зазначеного договору не виконувались належним чином, оскільки у відповідності до банківських виписок /а.с.56-70,74-89/ ним оплачено1444007,76 грн. та на 7750 грн. позивач погодився на знищення ціни на партію мазуту за листом ТОВ "Дорпром" №04-11 від 1.03.11р..
Співставлення видаткових накладних, рахунків-фактур та платежів підтверджують, що по накладній №РН-000033 від 20.07.2010р., за якою позивачем поставлено відповідачу товару на 96534,40грн. непогашеною є заборгованість у сумі 20грн.; по накладній №РН-000037 від 31.07.2010р. на суму 103 950грн. борг у розмірі 33 950грн.; по накладній №РН-000085 від 08.11.2010р. на суму 39 339грн. заборгованість у розмірі 31 589грн.; по накладній №РН-000093 від 15.11.2010р. на суму 134 920,28грн. заборгованість у розмірі 134 920,28грн.; по накладній №РН-000100 від 27.11.2010р. на суму 152 587,16грн. заборгованість у розмірі 14001грн.. Також позивач зазначає накладну №РН-000057 від 15.09.2010р. на 91 680грн., по якій виник борг відповідача у розмірі 18 000грн., однак судова колегія зазначає, що даний борг виник з іншої накладної, а саме з накладної №РН-000064 від 28.09.2010р..
Таким чином, не доплата відповідачем по зазначеним накладними і складає основний борг відповідача у розмірі 232 480,28грн. /(20+33950+18000+31589+134920,28
+14001) або (1684238,04-1444007,76-7750) /, але у складеному сторонами акті звіряння розрахунків станом на 31.03.2010р., який містить підписи та печатки сторін відображено на 20 грн. менше /а.с.19/, що на думку колегії з урахуванням розміру позовної вимоги щодо основного боргу, свідчить про прощення позивачем боргу за накладною №РН-000033 від 20.07.2010р. в сумі 20 грн., відповідно борг на 232460,28грн. підлягає стягненню з відповідача.
Щодо договору перевезення№28/05-10 від 28.05.2010р., то його виконано обома сторонами у повному обсязі до детального аналізу чого колегія не вдається, оскільки вимоги за цім договором позивачем не заявлялися.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Підставою для звільнення боржника від відшкодування таких втрат є лише погашення заборгованості, тобто виконання грошового зобов'язання належним чином. Частиною 2ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Також згідно з п.7.2 договору за несвоєчасне проведення розрахунків відповідач сплачує неустойку у вигляді: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості; штрафу у розмірі 2% від вартості договору на день його складання. Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або не належно виконаного зобов'язання.
Згідно з розрахунком, здійсненим судовою колегією розмір штрафу становить 10 707,32грн., однак суд приймаючи рішення не має право виходи за межі заявлених у позові вимог, тому колегія вважає обгрунтованою вимогу позивача щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 10 294,53грн..
Розрахунки ж позивача інфляційних втрат, 3% річних та пені виконані ним не належним чином, оскільки не враховано п.5.3 договору, яким передбачена відстрочка оплати товару-до 14 календарних днів. Також при нарахуванні пені позивач не врахував, що відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. В договорі сторони не зазначили за який період нараховується неустойка, тому відповідно до вище зазначеної норми права вона підлягає стягненню з відповідача за 6 місяців з моменту виникнення зобов'язання. Тому колегією здійснено відповідний розрахунок, який долучається до матеріалів справи і за яким обґрунтований розмір інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача становить 14 478,18грн., 3 % річних - 4 945,93грн. та пені - 17 924,44грн...
Що ж стосується вимоги скаржника про стягнення з відповідача витрат за надання юридичних послуг, то судова колегія хоче зазначити наступне. Юридичні послуги були надані позивачу його адвокатом не кваліфіковано, оскільки представляючи його інтереси та звернувшись до суду з відповідним позовом адвокат не надав належних та достатніх доказів на підтвердження вимог та документів необхідних для розгляду справи судом, що були у позивача, внаслідок чого не отримав позитивного рішення суду. Відповідно позивач за надання юридичних послуг безпідставно сплатив грошові кошти адвокату, а останній їх безпідставно отримав, тому вони не підлягають відшкодуванню відповідачем у якості судових витрат, одначе це не позбавляється права позивача стягнути їх в судовому порядку безпосередньо з адвоката.
За викладених обставин судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ТОВ „Славтрансгруп” слід задовольнити частково, рішення господарського суду Миколаївської області від 06.10.2011 року по справі №5016/2660/2011(8/109)-скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково.
Відповідно із ст.49 ГПК України, витрати по сплаті держмита за розгляд позову та подачу апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів,
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Славтрансгруп” -задовольнити частково, рішення господарського суду Миколаївської області від 06.10.2011 року по справі №5016/2660/2011(8/109) скасувати.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дорпром” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Славтрансгруп” 232 460,28грн. основного боргу, 14 478,18грн. інфляційних втрат, 4 945,93грн. 3% річних, 10 294,53грн. штрафу, 17 924,44грн. пені, 2 805,24грн. витрат по сплаті державного мита та 219,39грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
В решті позовних вимог відмовити.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дорпром” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Славтрансгруп” 1402,62грн. державного мита, сплаченого за подачу апеляційної скарги.
Видачу наказів за постановою з зазначенням повних реквізитів сторін доручити господарському суду Миколаївської області.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Г.П. Разюк
Суддя С.І.Колоколов
Суддя О.Ю.Аленін
Повний текс постанови складено 16.12.2011р.