01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
23.11.2011 № 23/092-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів:
за участю представників:
від позивача: Просалова О.Є. - за довіреністю;
від відповідача: Закуцька А.В. - за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг”
на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2011 року
у справі № 23/092-11 (суддя: Заєць Д.Г. )
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Алекс - Транс - Груп”
про стягнення 1 400 618, 67 грн.,
У серпні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг” звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Алекс - Транс - Груп” про стягнення 1 400 618, 67 грн., з яких: 551 394,60 грн. - основна заборгованість, 5 906,00 грн. - неустойка, 3 519,96 грн. - інфляційні, 1 143,09 грн. - 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу №897-LD від 21 жовтня 2008 року, а саме, відповідач не повністю сплатив лізингові платежі, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 1172528,54 грн. Додатково, за прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 34169,20 грн., інфляційні втрати у розмірі 109177,00 грн. та пеню в розмірі 84743,93 грн.
Представником позивача до суду першої інстанції неодноразово були подані заяви про зменшення розміру позовних вимог, за редакцією останньої позивач просить суд стягнути з відповідача 1102528,54 грн. основного боргу, 94250,10 грн. інфляційних втрат, 43084,22 грн. пені та 34189,50 грн. 3% річних. Рішенням господарського суду міста Києва від 22.06.2011р. позовні вимоги задоволено повністю.
Рішенням господарського суду Київської області від 21.09.2011р. позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Алекс-Транс Груп” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг” 944929 (дев'ятсот сорок чотири тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 09 коп. заборгованості, 22308 (двадцять дві тисячі триста вісім) грн. 03 коп. пені, 82374 (вісімдесят дві тисячі триста сімдесят чотири) грн. 55 коп. інфляційних втрат, 31118 (тридцять одна тисяча сто вісімнадцять) грн. 78 коп. 3% річних та судові витрати: 11884 (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 15 коп. державного мита та 200 (двісті) грн. 19 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що в оскаржуваному рішенні при здійсненні розрахунку належного до сплати розміру лізингових платежів судом першої інстанції не були враховані п.п. 7.1, 7.2.1, 7.2.2, 7.2.3 Договору фінансового лізингу №897-LD від 21 жовтня 2008 року.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 21 жовтня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “УніКредит ЛІзинг” (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Алекс-Транс Груп” ( лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №897-LD.
Відповідного до п. 1.1 договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у додатку №1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 288616,00 доларів США, в тому числі ПДВ, яка розрахована із гривні за офіційним курсом обміну валют Національного Банку України на день укладання цього договору, що на день укладання цього договору становить 1438895,02 грн. У випадку зміни курсу долару США до гривні на день підписання акту приймання-передачі ціна предмета лізингу на вимогу лізингодавця підлягає перерахунку за наступною формулою: НЦ=(А/КПЛ)+(Ф/ККВ) де: НЦ -нова ціна предмета лізингу в еквіваленті доларів США; А -сума гривні, розрахованої із суми авансу, за курсом першого лізингового платежу; КПЛ -курс першого лізингового платежу; Ф -сума фінансування та ККВ -курс фінансування.
Як передбачено п. 1.3 договору, строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку №2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати цей договір до закінчення строку лізингу.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що загальні умови поставки зазначені в додатку №1 до цього договору.
Відповідно до п.п. 7.1, 7.1.1 договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку №2 до цього договору.
Пунктом 7.2.3 договору (в редакції додаткової угоди №3 від 30 березня 2009 року до договору) сторони узгодили, що відшкодування, яке є гривневою сумою, визначені в графіку, помноженої на курс, який дорівнює 5,7604 грн. за один долар США.
Згідно з п. 7.7 договору лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку №2 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 15 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.
Як встановлено п. 8.2.1 договору, у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення.
Окрім цього, у п. 9.1 договору сторони визначились, що всі платежі, що належать до сплати лізингоодержувачем за цим договором визначені в еквіваленті і сплачуються у валюті, згідно з пунктом 7.7 договору.
Матеріали справи свідчать про те, що Додатком №1 до договору встановлено: предметом лізингу є тягач Renault Premium, кількість -1 шт., загальна вартість -122158,40 доларів США, та напівпричіп автовоз Rolfo Formula Arctic, кількість -1 шт., загальна вартість -166457,59 доларів США.
Встановлено, що 12 січня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Алекс-Транс Сервіс” (продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг”(лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Алекс-Транс Груп”(лізингоодержувач) підписано акт приймання-передачі предмету лізингу, згідно з яким лізингоодержувач підтвердив отримання предмету лізингу згідно договору фінансового лізингу за №897-LD від 31 жовтня 2008 року, а саме: тягач Renault Premium, кількість -1 шт., загальна вартість -667325,77 грн. за одиницю та причіп-автовоз Rolfo Formula Arctic, кількість -1 шт., загальна вартість -909323,03 грн. за одиницю.
Крім цього, Додатком №2 від 30 березня 2009 року “Графік лізингових платежів” до договору №897-LD від 21 жовтня 2008 року, передбачено: дату платежу; лізинговий платіж; складові лізингових платежів: аванс ціни предмета лізингу у тому числі ПДВ; відшкодування у тому числі ПДВ; комісія за організацію у тому числі ПДВ.
З наявного в матеріалах справи розрахунку суми основного боргу (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), поданого позивачем, вбачається, що розмір основної заборгованості складає 1102528,54 грн. Під час дослідження судом наданого позивачем розрахунку встановлено, що він є арифметично невірним.
Розрахунок суми основного боргу за спірний період здійснювався судом першої інстанції за наступною формулою:
ЛП1=В1+К1;
В1=В*в;
К1=К*к;
К=ЛП-В;
Де:
ЛП1 -лізинговий платіж, який повинен сплатити відповідач на дату платежу;
ЛП -сума лізингового платежу зазначена в додатку №2 від 30 березня 2009 року /лізинговий платіж, еквівалент доларів США/;
В -сума відшкодування, зазначена в додатку №2 від 30 березня 2009 року /складові лізингових платежів/відшкодування/;
в -курс, що дорівнює 5,7604 грн. за один долар США (відповідно до умов додаткової угоди №3 від 30 березня 2009 року);
К -комісія;
к -курс НБУ на момент платежу.
Відповідно до наведеної формули, згідно додатку №2 від 30 березня 2009 року “Графік лізингових платежів” та умов додаткової угоди №3 від 30 березня 2009 року до договору відповідач повинен був сплачувати лізингові платежі наступним чином: перший лізинговий платіж 27 жовтня 2008 року -301592,39 грн. (лізинговий платіж у доларах США -60493,91 до курсу НБУ на момент платежу 4,9855 грн. за один долар США); періодичні лізингові платежі: 31 січня 2009 року -69534,93 грн. (лізинговий платіж у доларах США -9030,51 до курсу НБУ на момент платежу 7,7 грн. за один долар США); 30 квітня 2009 року -69534,93 грн. (лізинговий платіж у доларах США -9030,51 до курсу НБУ на момент платежу 7,7 грн. за один долар США); 31 липня 2009 року -69516,87 грн. (лізинговий платіж у доларах США -9030,51 до курсу НБУ на момент платежу 7,698 грн. за один долар США); 31 жовтня 2009 року -72244,08 грн. (лізинговий платіж у доларах США -9030,51 до курсу НБУ на момент платежу 8 грн. за один долар США); періодичні лізингові платежі, що повинні здійснюватись з 31 січня 2010 року розраховувались за формулою ЛП1=В1+К1 та відповідно складають: 31 січня 2010 року -118419,17 грн.; 30 квітня 2010 року -117153,44 грн.; 31 липня 2010 року -116270,66 грн.; 31 жовтня 2010 року -115804,92 грн.; 31 січня 2011 року -115386,29 грн.; 30 квітня 2011 року -114905,68 грн. та 31 липня 2011 року -114243,76 грн.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія, не приймає до уваги посилання апелянта на те, що в оскаржуваному рішенні при здійсненні розрахунку належного до сплати розміру лізингових платежів судом першої інстанції не були враховані п.п. 7.1, 7.2.1, 7.2.2, 7.2.3 Договору фінансового лізингу №897-LD від 21 жовтня 2008 року.
Матеріали справи свідчать про те, що 30 жовтня 2008 року та 20 лютого 2009 року відповідачем здійснено лізингових платежів на загальну суму 379678,03 грн. в результаті чого, згідно додатку 2, станом на 31 липня 2011 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1014929,09 грн.
За приписами ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Частиною 1 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не повністю сплатив лізингові платежі, у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість в розмірі 1102528,54 грн., з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Судова колегія, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості по лізинговим платежам в розмірі 1102528,54 грн. підлягає частковому задоволенню, а саме, у розмірі 944929,09 грн.
Як передбачено ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”№543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було заявлено щодо пропуску позивачем строку позовної давності та про застосування позовної давності у даній справі щодо позовних вимог в частині стягнення неустойки (пені).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Розмір пені, нарахованої позивачем складає 43084,22 грн.
Однак, відповідно до розрахунку пені зробленим судом першої інстанції (з урахуванням вірного розрахунку суми основного боргу, наведеним вище, та заявою відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені), з яким судова колегія погоджується, стягненню з відповідача підлягає пеня (нарахована в межах позовної давності) у розмірі 22308,03 грн., що розрахована наступним чином: на суму боргу 115804,92 грн. (дата платежу 31 жовтня 2010 року) за період з 1 листопада 2010 року по 30 квітня 2011 року (пеня складає 8901,11 грн.); на суму боргу 115386,29 грн. (дата платежу 31 січня 2011 року) за період з 1 лютого 2011 року по 31 липня 2011 року (пеня складає 8868,94 грн.) та на суму боргу 114905,68 грн. (дата платежу 30 квітня 2011 року) за період з 1 травня 2011 року по 1 серпня 2011 року (пеня складає 4537,98 грн.).
За приписами п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розмір 3% річних, визначений позивачем, складає 34189,50 грн.
Однак, відповідно до розрахунку зробленим судом першої інстанції, з яким судова колегія погоджується, з урахуванням вірного розрахунку суми основного боргу, наведеним вище, розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, становить 31118,78 грн.
Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, складає 94250,10 грн.
Проте, відповідно до розрахунку зробленим судом першої інстанції, з яким судова колегія погоджується, з урахуванням вірного розрахунку суми основного боргу, наведеним вище, розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача, становить 82374,55 грн.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що у зв'язку з тим, що договором сторони визначили грошовий еквівалент лізингових платежів у доларах США, то позовна вимога в частині стягнення з відповідача суми інфляційних втрат задоволенню не підлягає.
Проте, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом.
Умовами договору дійсно визначено грошовий еквівалент лізингових платежів у доларах США, однак, відповідно до умов договору, відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі відповідно до погоджених сторонами графіків у національній валюті України. Крім того, лізингові платежі, що здійснювались відповідачем, перераховувались на рахунок позивача у національній валюті України.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що, позивач правомірно вимагає стягнути з відповідача інфляційні втрати.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводами апеляційної скарги не спростовано зазначені вище обставини.
Враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим господарським судом вірно застосовані вимоги ст.ст. 44, 49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг” на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2011 року у справі № 23/092-11 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2011 року у справі № 23/092-11 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 23/092-11 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
02.12.11 (відправлено)