01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
30.11.2011 № 22/330
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів:
при секретарі Помаз І.А. у відкритому судовому засіданні,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача-1: Закревська О.В.
від відповідача-2: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг»
на рішення господарського суду міста Києва
від 17.10.2011 року (дата підписання - 19.10.2011 року)
у справі № 22/330 (суддя - Самсін Р.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»
Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон»
про визнання недійсним договору поруки
Суть рішення і апеляційної скарги:
У жовтні 2011 року ТОВ «Техноторг» звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ «Український промисловий банк», ТОВ «Техноторг-Дон» про визнання недійсним договору поруки № 04/Zпор-08-8 від 28.02.2008р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2011 року (дата підписання - 19.10.2011 року) у справі 22/330 (суддя - Самсін Р.І.) у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Техноторг» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції. Так, апелянт посилається на те, що укладення спірних договорів не було направлене на отримання ним прибутку, що суперечить ст. 79 ГК України та п. 2.1 Статуту товариства. Крім того, апелянт зазначає, що розмір штрафних санкцій, передбачений умовами спірного договору, перевищує їх розмір, встановлений законом, що на його думку, є підставою для визнання договору поруки недійсним.
Також апелянт стверджує, що відмовивши у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, господарський суд першої інстанції порушив ст. ст. 4-3, 22, 77 ГПК України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.11.2011 року.
23.11.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником позивача було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення явки юриста товариства у судове засідання господарського суду апеляційної інстанції,оскільки 30.11.2011 року він прийматиме участь у розгляді іншої справи Центральним районним судом м. Миколаєва.
Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/3 від 29.11.2011 року «Про зміну складу колегії суддів» були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у даній справі колегії суддів у складі: Поляк О.І. - головуючий суддя (доповідач), судді Кропивна Л.В., Зеленін В.О.
У судове засідання 30.11.2011 року з'явився представник відповідача-1, представник відповідача-2 в призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з його неявкою, колегія суддів дійшла висновку про його відхилення, оскільки ухвала Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2011 року про прийняття апеляційної скарги до провадження була отримана позивачем 18.11.2011 року, а тому останній не був позбавлений можливості направити у судове засідання 30.11.2011 року іншого повноважного представника товариства. Крім того, вказаною ухвалою явка представників сторін у судове засідання, призначене на 30.11.2011 року, обов'язковою не визнавалася та доводилося до відома останніх, що їх нез'явлення не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1, Київський апеляційний господарський суд, -
Як встановлено місцевим господарським судом, 28.02.2008р. між ТОВ «Укрпромбанк» (банк-гарант) та ТОВ «Техноторг-Дон» (принципал) було укладено договір про надання гарантії № 04/Г-08 від 28.02.2008 року, у п. 4.1.4 якого сторони погодили, що виконання принципалом зобов'язань за цим договором забезпечується порукою ТОВ «Техноторг».
Так, 28.02.2008р. між ТОВ «Укрпромбанк» (кредитор), ТОВ «Техноторг» (поручитель) та ТОВ «Техноторг-Дон» (боржник) було укладено договір поруки № 04/Zпор-08-8, відповідно до умов якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за вищевказаним договором про надання гарантії.
Як слідує зі змісту позовної заяви, звертаючись до господарського суду з вимогою про визнання вказаного договору поруки недійсним, ТОВ «Техноторг» посилалось на те, що п. 11 спірного договору встановлено відповідальність поручителя у вигляді сплати кредитору пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що суперечить п. 6 ст. 231 ГК України, згідно якого штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Встановивши вказані обставин справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
В силу ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст. 203 вказаного Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
У п. п. 5, 6 спірного договору поруки сторони дійшли згоди, що у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов'язань за договором про надання гарантії кредитор повідомляє про це поручителя шляхом направлення письмової вимоги із зазначенням суми заборгованості та реквізитів рахунків, на які поручитель зобов'язаний сплатити заборгованість протягом 5 робочих днів з дати надіслання кредитором такої вимоги.
У випадку порушення зазначеного строку поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язання (п. 11 договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 вказаного Кодексу встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В силу частини 6 зазначеної норми штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Таким чином, встановлюючи порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання у відсотках, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, за увесь час користування чужими коштами, вищевказана норма ГК України не обмежила сторін у праві погоджувати інший розмір відсотків у договорі.
Аналогічне положення закріплене ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Враховуючи викладене, а також принцип свободи договору, колегія суддів дійшла висновку, що п. 11 спірного договору, яким погоджена відповідальність поручителя у вигляді сплати кредитору пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, не суперечить приписам вищенаведених норм, а відтак місцевий господарський суд правомірно зазначив про відсутність правових підстав для задоволення вимог ТОВ «Техноторг» та визнання договору поруки недійсним.
При цьому, колегією суддів враховано приписи ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно якої за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, не встановлюючи обмежень щодо визначення сторонами розміру пені, вказані норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» лише обмежили її розмір, який може бути стягнуто в судовому порядку (аналогічна позиція викладена у п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).
Отже, погодження сторонами у договорі сплати штрафних санкції у більшому розмірі, ніж встановлений законом, не має своїм наслідком визнання такого договору недійсним.
Твердження апелянта про те, що спірні договори не направлені на отримання ним прибутку, що суперечить ст. 79 ГК України, колегія суддів оцінює критично з огляду на приписи ст. 627 ЦК України, якою передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 16.05.2011 року у справі № 19/87-10.
Посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом ст. 77 ГПК України колегією суддів відхиляється, оскільки вказаною нормою закріплене право суду, а не його обов'язок, відкласти розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні за наявними матеріалами справи.
Крім того, як вбачається з відмітки про відправлення у лівому нижньому куті ухвали місцевого господарського сууду від 05.10.2011 року про порушення провадження у даній справі та телеграми позивача від 12.10.2011 року, про час та місце розгляду справи господарським судом міста Києва позивач був повідомлений завчасно, а відтак останній не був позбавлений можливості реалізувати процесуальні права, закріплені ст. 22 ГПК України, зокрема, брати участь у судовому засіданні, подавати докази, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу.
До того ж, колегія суддів зазначає, що зазмістом ч. 2 ст. 104 ГПК України, на яку посилається апелянт, порушення норм процесуального права може бути підставою, зокрема, для скасування рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
За таких обствавин колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2011 року у справі № 22/330 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг» - без задоволення.
В силу ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг» залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2011 року у справі № 22/330 залишити без змін.
3. Матеріали справи скерувати до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Головуючий суддя
Судді