01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
30.11.2011 № 64/172
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів:
при секретарі Помаз І.А., у відкритому судовому засіданні,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Подгуренко О.О.
від третьої особи: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "Енергосталь"
на рішення господарського суду міста Києва
від 04.10.2011 року
у справі № 64/172 (суддя - Зеленіна Н.І.)
за позовом ТОВ "Енергосталь"
до ПАТ "Родовід Банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ТОВ «Метал-Сервіс»
про визнання господарських правовідносин між ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "Енергосталь", що виникли на підставі договору іпотеки від 13.03.2009 року №22.1/10-3.1-09, такими, що припинені та про визнання господарських правовідносин між ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "Енергосталь", що виникли на підставі договору застави товарів в обороті від 13.09.2009 року № 22.1/10-3.2-09, такими, що припинені
Суть рішення і апеляційної скарги:
У липні 2011 року ТОВ "Енергосталь" звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ "Родовід Банк", третя особа - ТОВ «Метал-Сервіс», про визнання господарських правовідносин між ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "Енергосталь", що виникли на підставі договору іпотеки від 13.03.2009 року №22.1/10-3.1-09, такими, що припинені та про визнання господарських правовідносин між ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "Енергосталь", що виникли на підставі договору застави товарів в обороті від 13.09.2009 року № 22.1/10-3.2-09, такими, що припинені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.10.2011 року у справі № 64/172 (суддя - Зеленіна Н.І.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТОВ "Енергосталь" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило оскаржуване рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції. Так, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, залишив поза увагою ту обставину, що збільшення процентної ставки за кредитним договором до 35 % річних без згоди позивача має своїм наслідком збільшення обсягу відповідальності останнього, що у свою чергу є підставою для задоволення позовних вимог ТОВ "Енергосталь".
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.11.2011 року.
Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/6 від 29.11.2011 року «Про зміну складу колегії суддів» були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у даній справі колегії суддів у складі: Поляк О.І. - головуючий суддя (доповідач), судді Кропивна Л.В., Вербицька О.В.
У судове засідання 30.11.2011 року з'явився лише представник відповідача, представники позивача та третьої особи в призначене судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча по час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2009 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК» за (банк) та ТОВ «Метал-сервіс» (позичальник) було укладено кредитний договір № 22.1/10-КЛТ-09, п. 1.1 якого, зокрема, встановлена мета, порядок та умови видачі (надання) банком в майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в національній валюті України в межах загальної суми 14 995 000,00 грн. на основі додаткових договорів про видачу кредиту, які є невід'ємними частинами даного договору.
Згідно з п. 1.2 кредитного договору кредитні зобов'язання банку щодо видачі/надання кредитів (траншів) та зобов'язання позичальника щодо погашення кредитів (траншів), сплати процентів, комісій, а також інші права та обов'язки сторін передбачені договором, виникають з моменту укладання сторонами за взаємною згодою додаткових договорів про видачу кредитів, які є невід'ємними частинами даного договору, в межах ліміту кредитування та суми кредитів, передбачених цим договором.
Заборгованість за кредитами, наданими за кредитним договором, має бути погашена в строки, вказані у відповідних додаткових договорах, але не пізніше 11 березня 2010 року.
Відповідно до п. 2.9 кредитного договору процентні ставки за користування кредитами визначаються додатковими договорами за кожним окремим кредитом (траншем).
Як встановлено місцевим господарським судом, 12.03.2009 року між банком та позичальником (третя особа) було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № 22.1/10-КЛТ-09, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 14 995 000,00 грн. зі сплатою 19 % річних за користування кредитними коштами.
11.03.2010 року між банком та позичальником укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору № 22.1/10-КЛТ-09, яким були внесені зміни до кредитного договору, зокрема, встановлено, що заборгованість за кредитами, наданим за цим договором має бути погашена в строки, вказані у відповідних додаткових договорах, але не пізніше 12 травня 2010 року.
Крім того, п. 4 додаткового договору № 1 від 12.03.2009 року викладено в новій редакції, згідно з якою починаючи з 12 березня 2010 року процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 22 % річних.
У разі настання обставин, перелічених в абзаці 2 даного пункту, сторони погодили, що процентна ставка підлягає збільшенню до 35 % річних.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2010 року між відповідачем та третьою особою було укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору № 22.1/10-КЛТ-09, за умовами якого третя особа зобов'язувалася повернути кредит не пізніше 11.03.2012 року.
Як встановлено господарським судом першої інстанції, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між відповідачем та позивачем були укладені договір іпотеки № 22.1/10-3.1-09 від 13.03.2009 року та договір застави № 22.1/10-3.2-09 від 13.03.2009 року.
Відповідно до п. 1.1 договору іпотеки позивач для забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором № 22.1/10-КЛТ-09 від 12.03.2009 року, додатковими договорами та можливими змінами і доповненнями до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості за кредитним договором, передав в іпотеку відповідачу нежитлові приміщення, перелічені в даному пункті договору.
Пунктом 1.2 договору іпотеки, в редакції договору про внесення змін від 29.04.2010 року, визначено зміст та розмір зобов'язання, забезпеченого іпотеко, строк і порядок його виконання боржником, зокрема, боржник зобов'язаний повністю повернути кредит у сумі 14 995 000,00 грн. не пізніше 11.03.2012 року шляхом перерахування грошових коштів на рахунки, вказані у додаткових договорах до кредитного договору; сплачувати щомісяця проценти за користування грошовими коштами на умовах кредитного договору.
За договором застави товарів в обороті № 22.1/10-3.2-09 від 13.03.2009 року заставодавець (позивач) для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань третьої особи перед заставодержателем (відповідачем) за кредитним договором, додатковими угодами, можливими змінами та доповненнями до нього, укладеними між відповідачем та третьою особою, щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків, завданих порушення третьою особою забезпеченого зобов'язання або умов обтяження, іншої заборгованості, передав в заставу банку належне йому на праві власності майно: товари в обороті, перелік яких міститься в додатку 1, який є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 1.2 договору застави визначено зміст та розмір зобов'язання, забезпеченого заставою, строк і порядок його виконання боржником, зокрема, боржник зобов'язаний повністю повернути кредит у сумі 14 995 000,00 грн. відповідно до умов кредитного договору шляхом перерахування грошових коштів на рахунки, вказані у додаткових договорах до кредитного договору; сплачувати щомісяця проценти за користування грошовими коштами, виходячи з процентних ставок, визначених додатковими договорами за кожним окремим кредитом (траншем).
Як слідує зі змісту позовної заяви, звертаючись до господарського суду з вимогою про визнання правовідносин, що виникли між ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "Енергосталь" на підставі договору іпотеки від 13.03.2009 року №22.1/10-3.1-09 та договору застави товарів в обороті від 13.09.2009 року № 22.1/10-3.2-09, припиненими, ТОВ "Енергосталь" посилалось на те, що на момент укладення вказаних договорів сума кредиту складала 14 995 000,00 грн., процентна ставка за користування кредитними коштами була встановлена у розмірі 19 % річних, а кінцевою датою повернення кредитних коштів значилось 11.03.2010 року. Однак, додатковими договорами до кредитного договору, укладеними між відповідачем та третьою особою без згоди позивача, було підвищено розмір процентної ставки за користування кредитом та внесено зміни до графіку повернення кредиту, чим збільшено розмір відповідальності останнього як поручителя.
Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Енергосталь" є безпідставними та необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.
Приймаючи вказане рішення про відмову у позові, господарський суд першої інстанції виходив з того, що за змістом договору іпотеки та договору застави позивач надав свою згоду на забезпечення виконання третьою особою взятих на себе зобов'язань перед відповідачем за кредитним договором, додатковими угодами і можливими змінами та доповненнями до нього, укладеними між позичальником та банком, а відтак відсутні підстави вважати господарські правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем на підставі вказаних договорів, припиненими.
Колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції передчасними, погоджуючись при цьому з відмовою у задоволенні позовних вимог ТОВ "Енергосталь", проте, з інших підстав підстав.
Статтею 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За приписами ст. 546 вказаного Кодексу одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є застава.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).
Відповідно до ст. 575 вказаного Кодексу окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Так, згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ст. 3 вказаного Закону).
Згідно ч. 1 ст. 584 ЦК України у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.
Статтею 18 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що істотними умовами іпотечного договору, зокрема, є зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.
Виходячи зі змісту наведених норм, слідує, що обсяг зобов'язань заставодавця (іпотекодавця) визначається як умовами договору застави (іпотеки), так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює заставодавець (іпотекодавець).
У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 ЦК України).
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, застава (іпотека) є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер застави (іпотеки) стосовно основного зобов'язання.
Статтею 593 ЦК України передбачений перелік обставин, з настанням яких пов'язане припинення застави, а саме: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Таким чином, зі змісту вказаних норм слідує, що вони пов'язують припинення застави, так само як і припинення іпотеки з настанням конкретних обставин, однак, не з визнанням їх припиненими у судовому порядку.
При цьому, колегія суддів зазначає, що встановлення моменту, з якого застава (іпотека) вважається припиненою, є встановленням факту, що має юридичне значення, а відтак вимога про визнання застави (іпотеки) припиненою не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, оскільки не належить до компетенції останнього.
Крім того, колегією суддів враховано, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення.
Разом з цим, встановлення судом факту припинення правовідношення застави (іпотеки), що виникло з договору застави товарів в обороті від 13.09.2009 року № 22.1/10-3.2-09 та договору іпотеки від 13.03.2009 року №22.1/10-3.1-09, не може бути предметом позову, оскільки не призводить до поновлення порушеного права позивача, і відповідно, не може самостійно розглядатися в окремій господарській справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосталь".
Доводи апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин ст. 559 ЦК України, якою передбачений перелік обставин, з якими закон пов'язує припинення поруки, колегією суддів відхиляються з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.
В силу п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою, зокрема, для скасування рішення місцевого господарського суду.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2011 року у справі № 64/172 підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосталь" - частковому задоволенню.
В силу ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосталь" частково задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2011 року у справі № 64/172 скасувати.
У позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергосталь" відмовити повністю.
3. Матеріали справи скерувати до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Головуючий суддя
Судді