01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
22.11.2011 № 39/125
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів:
при секретарі судового засідання Боднар Н.З.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1. - довіреність № 1 від 04.01.2011 року;
від відповідача ОСОБА_2. - довіреність № 292 від 22.07.2011 року,
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Нова” на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року
у справі № 39/125 (суддя Гумега О.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „ Українська транспортна страхова компанія”, м. Київ,
до Відкритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Нова”, м. Київ,
про стягнення заборгованості по сплаті страхового відшкодування згідно договору перестрахування на засаді ексцеденту сум № 295/ю від 29.12.2007 року в сумі 96 699,84 грн., -
встановив:
У липні 2011 року Приватне акціонерне товариство „Українська транспортна страхова компанія” звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Нова” на свою користь заборгованості по сплаті страхового відшкодування згідно Договору перестрахування на засаді ексцеденту сум № 295/ю від 29 грудня 2007 року в загальній сумі 96 699,84 грн., з яких: 74 516,60 грн. несплаченої частки страхового відшкодування, 7 372,09 грн. пені, 11 259,46 грн. інфляційних збитків, 3 521,69 грн. 3 % річних.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 74 516,60 грн. несплаченої частки страхового відшкодування, 3 521,69 грн. 3% річних, 10 516,84 грн. інфляційних збитків, 7 372,09 грн. пені. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ВАТ „СК „Нова” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати дане рішення та прийняти нове, яким в задоволені позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
ПрАТ „УТСК” у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ВАТ „СК „Нова” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва - без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2011 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін та третьої особи.
Представник позивача в судовому засіданні 22.11.2011 року заперечував проти доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу ВАТ „СК „Нова” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року - без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні 22.11.2011 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав викладених вище.
У судовому засіданні, яке відбулось 22.11.2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ВАТ „СК „Нова” слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року - залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи 29.12.2007 року між Відкритим акціонерним товариством „Українська транспортна страхова компанія” ( правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство „Українська транспортна страхова компанія”) (перестрахувальник) та Відкритим акціонерним товариством „Страхова компанія „Нова” (перестраховик) було укладено Договір облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум (надалі - Договір перестрахування).
Об'єктом страхування згідно наведеного договору визначені майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користування і розпорядженням транспортним засобом і додатковим обладнанням, яке встановлено на транспортному засобі.
Предметом Договору перестрахування визначено страхування перестрахувальником на визначених Договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків за договорами добровільного страхування наземних транспортних засобів на умовах „Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного)”від 04.04.2006 року перед страхувальником у перестраховика, який має статус страховика згідно з законодавством України. Перестрахування проводиться у формі облігаторного (обов'язкового) пропорційного перестрахування на засаді ексцеденту сум.
Дія Договору розповсюджується на всі договори добровільного страхування засобів наземного транспорту, які укладено перестрахувальником зі страхувальниками (юридичними та фізичними особами) та на договори факультативного перестрахування (п. 2.1 Договору перестрахування).
23.09.2008 року між позивачем , як страховиком та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено Договір № 020124 добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом, зокрема, автомобілем Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_1 (надалі - Договір страхування).
Враховуючи умови п. 2.1 Договору перестрахування, вище вказаний транспортний засіб Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_1 було перестраховано у відповідача (п. 67 Бордеро премій за вересень 2008 року).
Як вбачається із матеріалів справи, 28.12.2008 року стався страховий випадок - викрадення автомобіля Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_1.
Відповідно до умов Договору страхування та на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.11.2009 року по справі № 2-4349/09, на підставі страхового акту № 1548-08-UA від 13.11.2009 року позивач здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 у розмірі 443 998,90 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1734 від 16.11.2009 року, № 1896 від 01.12.2009 року.
Відповідно до п. 5.1 Договору перестрахування перестраховик в межах власного утримання приймає участь у відшкодуванні всіх збитків за договорами страхування наземних транспортних засобів, які підпадають під дію цього Договору.
Згідно п. 5.3 Договору перестрахування збитки, сума страхового відшкодування за якими, за попередніми прогнозними розрахунками, може перевищувати 100 000,00 грн. врегулюються окремо (індивідуально).
Пунктом 5.3.1 Договору перестрахування визначено, що при отриманні перестрахувальником інформації від страхувальника (його довіреної особи) про настання події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок, перестрахувальник зобов'язаний протягом 3-х робочих днів сповістити про це перестраховика.
Позивач у відповідності до п. 5.3.1 Договору перестрахування повідомив відповідача про настання страхового випадку, на який розповсюджується перестраховий захист по Договору страхування, що підтверджується листом за вих. № 999 від 30.12.2008 року, який був отриманий уповноваженим представником відповідача за вх. 10613/0/1-08 від 30.12.2008 року.
03.12.2009 року листом за вих. № 1101 позивач направив відповідачу Розрахунок частки страхового відшкодування разом із встановленим підпунктами 4.2.5 та 5.3.4 Договору перестрахування переліком документів, у яких вказувались обставини події, що сталася з автомобілем Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_1. Отримання наведеного листа відповідачем 08.12.2009 року підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, що містить штамп Київського Лівобережного відділення доставки з датою отримання 08.12.2009 року.
Станом на момент звернення позивача з позовом до суду відповідач не скористався наданим йому п. 4.3.3 Договору перестрахування правом щодо витребування у позивача необхідних документів, що стосуються страхового випадку, на який розповсюджується перестраховий захист по Договору добровільного страхування № 020124.
Крім того, в порушення п. 4.4.3 Договору перестрахування, відповідач не направив позивачу протягом 15 робочих днів з моменту отримання ним пакету документів по спірному страховому випадку відмову у виплаті страхового відшкодування.
Відповідно до п. 4.4.4 Договору перестрахування перестраховик зобов'язаний протягом 10-ти робочих днів з дня отримання від перестрахувальника документів на виплату страхового відшкодування (у випадку, якщо страховий випадок розглядається окремо відповідно до п. 5.3 цього Договору) сплатити свою частку страхового відшкодування.
Таким чином, відповідач повинен був сплатити свою частку страхового відшкодування відповідно до Договору перестрахування у розмірі 74 516,60 грн. (згідно Розрахунку частки страхового відшкодування вих. № 1101 від 03.12.2009 р.), до 22.12.2009 року.
Згідно зі статтею 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.
Вищезазначений Договір перестрахування відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України є підставою виникнення між сторонами цивільних прав і обов'язків.
Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Зібрані у справі докази свідчать, що позивач відповідно до умов Договору добровільного страхування № 020124 та на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.11.2009 р. по справі № 2-4349/09, на підставі страхового акту № 1548-08-UA від 13.11.2009 р. здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 у розмірі 443 998,90 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1734 від 16.11.2009 року, № 1896 від 01.12.2009 року.
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, матеріали справи не містять доказів на спростування факту набрання рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.11.2009 року по справі № 2-4349/09 законної сили, а відтак згідно з ч. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що розмір страхового відшкодування за Договором № 020124 добровільного страхування в сумі 427 719,07 грн., встановлений при розгляді справи № 2-4349/09 Голосіївського районного суду м. Києва, не підлягає доказуванню при розгляді справи № 39/125 Господарського суду міста Києва.
При цьому місцевим господарським судом вірно зазначено, що надані відповідачем в судовому засіданні 03.10.2011 року для залучення до матеріалів справи витяги з електронного журналу вхідної кореспонденції відповідача з 30.12.2008 року по 29.12.2008 року та з 10.12.2009 року по 07.12.2009 року, відповідно до яких відповідач стверджує неотримання ним листа позивача за вих. № 1101 від 03.12.2009 р., не є належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що 08.12.2009 року відповідач отримав від позивача повний пакет документів по страховому випадку, на який розповсюджується перестраховий захист по Договору добровільного страхування № 020124.
Відповідно до п. 4.4.4 Договору перестрахування відповідач був зобов'язаний протягом 10-ти робочих днів з дня отримання від позивача документів на виплату страхового відшкодування сплатити свою частку страхового відшкодування.
Таким чином, оскільки повний пакет документів по спірному страховому випадку було отримано відповідачем 08.12.2009 року та останній не направив позивачу запитів та/або зауважень з цього приводу, до того ж належними доказами в ході розгляду спору по суті наведене відповідач не спростував, то з урахуванням п. 4.4.4 Договору вірним є висновок місцевого господарського суду, що протягом 10-ти робочих днів з 08.12.2009 року відповідач повинен був сплатити свою частку страхового відшкодування у розмірі 74 516,60 грн., до 22.12.2009 року.
При цьому розрахунок суми частки страхового відшкодування відповідача у розмірі 74 516,60 грн., який здійснений позивачем у Розрахунку частки страхового відшкодування вих. № 1101 від 03.12.2009 року, як свідчать матеріали справи, фактично відповідачем не оспорений.
В порушення умов Договору перестрахування, положень ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач виплату своє частки страхового відшкодування у розмірі 74516,60 грн. не здійснив, доказів протилежного суду не надав.
Таким чином, станом на час вирішення спору по суті сума основного боргу відповідача за Договором облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум від 29.12.2007 року становить 74 516,60 грн.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 74 516,60 грн. несплаченої частки страхового відшкодування (основного боргу) на підставі наведеного Договору перестрахування, є законними, обґрунтованими, та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, апеляційним судом до уваги не беруться, у зв'язку з їх необґрунтованістю, з огляду на наступне.
Пунктом 4.3.7 Договору перестрахування передбачено право відповідача, як перестраховика, не приймати участі у сплаті компромісних збитків, які були сплачені престрахувальником без письмової згоди перестраховика. Під сплатою „компромісного збитку” розуміється сплата перестрахувальником страхового відшкодування, зокрема, у випадку якщо перестрахувальник згідно з умовами укладеного договору страхування, правилами страхування перестрахувальника та законодавством України, мав підстави для відмови в виплаті або зменшенні розміру страхового відшкодування, але не скористався такими підставами.
З матеріалів справи вбачається, що здійснена позивачем виплата страхового відшкодування страхувальнику не є „компромісним збитком”, так як позивач скористався своїм правом на відмову у виплаті страхового відшкодування та на зменшення страхового відшкодування, але рішенням Голосіївського районного суду м. Києва по справі № 2-4349/09 від 13.11.2009 року рішення позивача щодо відмови у виплаті страхового відшкодування страхувальнику (ОСОБА_3.) за Договором добровільного страхування № 020124 було визнано незаконним.
Отже, підстави для визнання виплаченого позивачем страхового відшкодування за Договором добровільного страхування № 020124 „компромісним збитком” відсутні, а рівно у відповідача відсутнє право відмовити позивачу у виплаті своєї частки страхового відшкодування з посиланням на п. 4.3.7 Договору перестрахування.
Пунктом 4.3.9.2 Договору перестрахування встановлено право перестраховика відмовити перестрахувальнику в виплаті страхового відшкодування у випадку, якщо перестрахувальник не сплатив премію перестраховику (її частку) в порядку та в строки, передбачені дійсним договором.
Зібрані у справі докази свідчать, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у виплаті спірного страхового відшкодування на підставі п. 4.3.9.2 Договору перестрахування, оскільки заперечення відповідача в цій частині фактично стосувались загальної заборгованості позивача за Договором облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум від 29.12.2007 року, до того ж належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України не доведеними.
При цьому, саме на заборгованість за страховим ризиком, перестрахованим у відповідача за Договором № 020124 добровільного страхування наземного транспорту від 23.09.2008 року, відповідач не посилався та матеріали справи не містять доказів її наявності.
Також позивач також просить суд стягнути з відповідача 7 372,09 грн. пені за період з 23.12.2009 року по 20.06.2010 року (за 180 днів), 11 259,46 грн. інфляційних збитків та 3 521,69 грн. 3 % річних за період з 23.12.2009 року по 20.07.2011 року у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором перестрахування.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Провівши відповідні розрахунки, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що враховуючи вказані норми ЦК України та наданий позивачем розрахунок розміру штрафних санкції, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних в розмірі 3 521,69 грн. за період з 23.12.2009 року по 20.07.2011 року обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю. Вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 259,46 грн. інфляційних збитків за період з 23.12.2009 року по 20.07.2011 року підлягають частковому задоволенню в розмірі 10 506,84 грн. за вказаний період.
Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до п. 12.2 Договору перестрахування встановлено, що сторони несуть відповідальність одна перед одною за несвоєчасне виконання передбачених даним договором розрахунків у вигляді сплати пені в розмірі 0,1 % від суми платежу, що прострочений, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день затримки.
Провівши відповідні розрахунки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені в розмірі 7 372,09 грн. за період з 23.12.2009 року по 20.06.2010 року є вірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до положень частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Позивач, у відповідності до статей 33, 34, 36 ГПК України надав суду усі необхідні письмові документи та матеріали на підтвердження та обґрунтування своїх позовних вимог.
Натомість відповідачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду жодних належних доказів на підтвердження своїх посилань викладених в апеляційній скарзі, доводи відповідача не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року у справі № 39/125 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Нова” на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року у справі № 39/125 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року у справі № 39/125 залишити без змін.
3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.
4. Справу № 39/125 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Головуючий суддя
Судді