01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
29.11.2011 № 37/123
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів:
при секретарі судового засідання Марченко Ю.І.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1. -дов. № Д07/2011/04/22-17 від 22.04.2011 року,
від відповідача: не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» від 21.10.2011року №048-71-14333 на рішення Господарського суду м.Києва від 12.10.2011 року
у справі № 37/123 (суддя Гавриловська І.О.)
за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»
до Відділу медичного забезпечення Головного управління МВС України в м. Києві
про стягнення 1 051 482, 38 грн.
До Господарського суду міста Києва звернулась Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» (далі - Позивач) з позовом до Відділу охорони здоров'я Головного управління МВС України в м. Києві (далі - Відповідач) про стягнення 926 707, 42 грн. основного боргу, 74 750, 27 грн. інфляційної складової боргу, 15 450, 80 грн. трьох відсотків річних та 34 573, 89 грн. пені у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань за договором № 1110422 від 01.04.2002 року на постачання теплової енергії у гарячій воді за період з 01.07.2008 року до 01.02.2010 року.
Позовні вимоги Позивачем обґрунтовано нормами статей 526, 610, 625 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що Відповідачем не виконуються його зобов'язання за укладеним між Позивачем та Відповідачем договору № 1110422 від 01.04.2002 року на постачання теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого за період з 01.07.2008 року по 01.02.2010 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яку, разом із інфляційною складовою, пенею та трьома відсотками річних, Позивач просить суд стягнути з Відповідача у сумі 1 051 482, 38 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.10.2011 року у справі № 37/123 позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 56 484,42 грн. інфляційних нарахувань, 11 324,43 грн. трьох відсотків річних, 345,74 грн. пені, 7 938,15 грн. витрат по сплаті державного мита та 178,17 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 691 437,74 основного боргу припинено. У решті позовних вимог відмовлено. Підставою для часткового задоволення позову суд визначив те, що при обрахунку суми позову Позивач застосував тарифи на теплову енергію, встановлені розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.12.2008 року №1780/1, яке Указом Президента України від 04.02.2009 року було скасоване як таке, що суперечить Конституції України. В зв'язку з цим судом було здійснено власний розрахунок із застосуванням тарифів, встановлених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2007 року №86, в редакції розпорядження від 18.06.2007 року №715. При цьому, судом було встановлено завищення Позивачем розміру основного боргу на суму, раніше сплачену Відповідачем, в розмірі 113 800,0 грн. Крім того, після звернення Позивача до суду з даним позовом, Відповідачем було сплачено 691 437,74 грн. основного боргу, що мало наслідком припинення провадження в цій частині у зв'язку з відсутністю предмету спору. Судом також на підставі власного розрахунку та з огляду на неправильність застосування Позивачем тарифів зменшено розмір інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, що підлягають стягненню з Відповідача, та за заявою останнього зменшено розмір пені з урахуванням статей 83 Господарського процесуального кодексу України та 233 Господарського кодексу України.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Позивач 21.10.2011 року подав апеляційну скаргу №048-71-14333, якою він просить рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2011 року у справі №37/123 скасувати. Апеляційна скарга полягає у тому, що судом першої інстанції при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права в частині зменшення розміру пені до 1 000,0 грн., зокрема, статті 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України, 83 Господарського процесуального кодексу України. Апелянт вважає, що Господарським судом м. Києва без достатніх на те підстав зменшено розмір пені, крім того, судом при цьому не враховано вимоги законодавства, які допускають таке зменшення у разі значного перевищення розміру збитків кредитора та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. В зв'язку з цим заявник просив апеляційну інстанцію прийняти нове рішення у цій справі, яким задовольнити вимоги Позивача в частині стягнення пені в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження.
Апелянт в судовому засіданні 29.11.2011 року підтримав вимоги апеляційної скарги.
Відповідач в судове засідання 29.11.2011 року не з'явився, однак 21.11.2011 року подав до суду клопотання (вх.02-7.1/4435), в якому просив відкласти розгляд скарги, оскільки 29.11.2011 року о 12:15 у господарському суді м. Києва відбудеться засідання по справі № 9/196 за позовом КП «Фармація» до Відділу медичного забезпечення Головного управління МВС України в м. Києві.
Крім того, відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення у справі № 37/123, тому воно має бути залишене в силі без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
В силу вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському процесі ведуть їх органи, які діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути як керівники підприємств та організацій, так і інші особи, повноважень яких визначені законодавством або установчими документами, довіреністю, виданої від імені підприємства, організації, за підписом керівника, або іншої повноважної особи, підписи яких посвідчується печаткою підприємства, організації.
Отже, з 08.11.2011 року (моменту прийняття апеляційної скарги до провадження) до 29.11.2011 року (дня розгляду скарги в апеляційному суді), відповідач мав достатньо часу для оформлення повноважень іншого представника, тому колегія суддів відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2011 року у справі №37/123, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із статтею 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до вимог статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № 1110422 від 01.04.2002 року на постачання теплової енергії у гарячій воді, за умовами якого Відповідачеві Позивачем надавались послуги щодо постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення, вентиляції та гарячого водопостачання. Порядок розрахунків за послуги, наді за цим договором, передбачав застосування Позивачем тарифів, встановлених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) при обрахунку вартості спожитої теплової енергії Відповідачем. Відповідач, в свою чергу, зобов'язаний сплачувати за фактично надані послуги щомісячно.
Згідно матеріалів справи у період з 01.07.2008 року по 01.02.2010 року у Відповідача виникла заборгованість за надані Позивачем за договором № 1110422 від 01.04.2002 року, послуги. Даний факт сторонами не заперечується.
Разом з тим, обрахунок розміру боргу Позивачем було здійснено помилково із застосуванням тарифів, встановлених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.12.2008 року №1780/1, яке Указом Президента України від 04.02.2009 року було скасоване як таке, що суперечить Конституції України, тобто нечинне з моменту його видання.
Колегія суддів погоджується з доцільністю та правильністю здійснення судом першої інстанції власного розрахунку із застосуванням тарифів, встановлених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2007 року №86, в редакції розпорядження від 18.06.2007 року №715.
Як вбачається з матеріалів справи та відповідно до розрахунку суду, Позивачем помилково до основного боргу було включено суму коштів в розмірі 113 800,0 грн., раніше сплачену Відповідачем. Крім того, на дату винесення судом першої інстанції рішення, Відповідачем було сплачено 691 437,74 грн. - решту основного боргу. В зв'язку з цим судом правомірно припинено провадження у справі в цій частині у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Колегією суддів перевірено здійснений судом першої інстанції розрахунок, та який колегія знаходить правильним.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо неправомірного зменшення розміру пені до 1 000,0 грн. всупереч статті 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України, 83 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає наступне.
Стаття 549 Цивільного кодексу України передбачає, що грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання є неустойкою (штрафом, пенею), розмір якої згідно статті 551 кодексу встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічна норма міститься і у статті 233 Господарського кодексу України.
При цьому, згідно статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Це також підтверджується й статтею 224 Господарського кодексу України.
Правове регулювання збитків не вичерпується лише цивільно-правовими і господарсько-правовими нормами. Важливе значення має законодавство про бухгалтерський облік. Так, виходячи з показників бухгалтерського балансу можна визначити господарську ситуацію, яка склалася в результаті порушення договору, виявити збитки та визначити їх склад, розмір, обґрунтувати розрахунок збитків.
Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, який у своїй постанові від 18.01.2007 року у справі № 44/639 зазначив, що неодержаний прибуток (втрачена вигода) - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.
Стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України встановлює обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. А відповідно до статті 34 Кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього збитків в зв'язку з невиконанням Відповідачем умов договору суду не надано. Крім того, із змісту позовної заяви вбачається, що під час виконання договору, укладеного між Позивачем та Відповідачем, у останнього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Позивача.
Враховуючи це, колегія суддів приходить до висновку, що доводи Позивача щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу при прийнятті рішення господарським судом дозволяє останньому у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України Господарським судам України від 10.12.1996 року № 02-5/422 «Про судове рішення», господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності.
Отже, судом, застосовуючи своє право на зменшення розміру неустойки, матеріали, наявні у справі, мають розглядатись та оцінюватись у своїй сукупності та саме на розсуд суду, що не заперечується Позивачем і, власне, було здійснено судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення, а саме, досліджено обставини, що призвели до прострочення виконання Відповідачем зобов'язань за договором перед Позивачем.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 33, 34, 35, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м.Києва від 12.10.2011 року у справі № 37/123 залишити без змін.
3. Справу № 37/123 скерувати до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.
Головуючий суддя
Судді