01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
30.11.2011 № 15/40-20/353-9/121
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів:
при секретарі: Рибаруку М.М.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1 - дов. б/н від 01.09.2011р.;
відповідача: ОСОБА_2 - дов. №8-01-16/665 від 07.04.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Національної телекомпанії України
на рішення Господарського суду міста Києва
від 29.09.2011р.
у справі №15/40-20/353-9/121 (суддя Бондаренко Г.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська Музична Видавнича Група”
до Національної телекомпанії України
про стягнення 92 200,00 грн. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав
Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська Музична Видавнича Група” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної телекомпанії України (далі - відповідач) про визнання дій відповідача незаконними в частині порушення авторських прав позивача, зобов'язання відповідача сплатити компенсацію за порушення майнових авторських прав у розмірі 12 100 грн. та заборону відповідачу використання музичного твору “ІНФОРМАЦІЯ_1” (автор музики і тексту ОСОБА_3), виключні майнові авторські права на який належать позивачу (том справи - 1, аркуші справи - 5-11).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.01.2009р. відповідач допустив публічне сповіщення вищевказаного музичного твору у складі концерту „Любимые песни 70-х” без виплати авторської винагороди. На думку позивача, вказані дії є порушенням його авторських прав, які підлягають захисту у судовому порядку.
В процесі судового розгляду позивач змінював розмір своїх вимог і згідно з останньою заявою від 07.07.2011р. (том справи - 3, аркуші справи - 50-51) просив суд зобов'язати відповідача сплатити компенсацію за порушення авторських прав позивача у розмірі 60 500,00 грн.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про те, що він не має можливості надати відеозапис музичних творів (пісень), які передавались в ефір 02.01.2009р., оскільки згідно з ч.4 ст. 48 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” телерадіоорганізація повинна зберігати запис телепередач, які вона транслювала, протягом 14 днів з моменту їхнього виходу в ефір, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. Наголошуючи на тому, що позивачем не доведено факт сповіщення відповідачем у складі концерту „Любимые песни 70-х” музичного твору „ІНФОРМАЦІЯ_1”, відповідач просив в позові відмовити.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2011р. у справі №15/40-20/353-9/121 позовні вимоги було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 12 100,00 грн. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача в доход Державного бюджету України 121,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2011р. у справі №15/40-20/353-9/121 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, відповідач зазначав наступне:
- висновки суду про те, що позивач має необхідний обсяг прав на пісню „ІНФОРМАЦІЯ_1” не відповідають дійсним обставинам справи та порушують норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 7 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, ст. ст. 443, 1296 Цивільного кодексу України, ст. ст. 47, 43 Господарського процесуального кодексу України;
- суд зазначив про доведеність публічного сповіщення відповідачем музичного твору „ІНФОРМАЦІЯ_1” у складі аудіовізуального твору „Любимые песни 70-х”, не врахувавши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи відеозвукозапису від 11.09.2009р. та всупереч ст. ст. 4, 41, 42 Господарського процесуального кодексу України;
- судом не було враховано, що відповідач правомірно використав об'єкт інтелектуальної власності - аудіовізуальний твір „Любимые песни 70-х”, а саме відповідно до ліцензійного договору від 18.12.2007р. №1091-32, укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Форсаж Медіамаркет”, тому в даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача компенсації за порушення прав інтелектуальної власності у відповідності до вимог ст. ст. 50, 52 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, оскільки вимоги чинного законодавства відповідачем не порушувались.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.11.2011р.
В судовому засіданні 23.11.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2011р. у справі №15/40-20/353-9/121 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
В судовому засіданні 23.11.2011р. представник позивача подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 23.11.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 30.11.2011р.
29.11.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про залучення до матеріалів справи нових доказів на підтвердження наявності авторських прав правонаступників на музичний твір „ІНФОРМАЦІЯ_1”, а саме: копії Свідоцтва про право на спадщину від 07.03.2003р. реєстровий №1-337, видане ОСОБА_3-ОСОБА_4 та Свідоцтва про право на спадщину від 07.03.2003р. реєстровий №1-338, видане ОСОБА_3 Обґрунтовуючи причини неподання цих доказів під час розгляду справи Господарським судом міста Києва, позивач зазначив про те, що питання відносно наявності авторських прав у правонаступників було порушено відповідачем лише в апеляційній скарзі, тому дослідження судом вищевказаних доказів сприятиме повноті та всебічності судового розгляду.
Колегія суддів вирішила задовольнити заяву позивача та залучити до матеріалів справи надані копії Свідоцтв про право на спадщину.
В судовому засіданні 30.11.2011р. представник відповідача підтримав раніше надані пояснення по справі, просив суд задовольнити апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 30.11.2011р. представник позивача також підтримав пояснення, які надавались у попередньому судовому засіданні, просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Приватне підприємство „Українське Музичне Видавництво”, як видавець, одержало виключні майнові авторські права на музичний твір „ІНФОРМАЦІЯ_1” (автор музики та тексту ОСОБА_3) від правонаступників виключних майнових авторських прав ОСОБА_3 на підставі Авторського договору про передачу виключних майнових прав (видавничий договір) №А46/06 від 15.11.2006р., укладеного з ОСОБА_3-ОСОБА_4, та на підставі Авторського договору про передачу виключних майнових прав (видавничий договір) №А47/06 від 15.11.2006р., укладеного з ОСОБА_3
15.12.2007р. між Приватним підприємством „Українське Музичне Видавництво”, як видавцем, та позивачем, як субвидавцем, було укладено договір №4015/08 про передачу виключних авторських прав (субвидавничий договір), за умовами якого позивач набув виключні майнові авторські права на музичні твори із каталогу видавця, зокрема, на музичний твір “ІНФОРМАЦІЯ_1” (автор музики і слів ОСОБА_3).
Тобто, позивач, як субвидавець, набув право на свій розсуд здійснювати, дозволяти або забороняти здійснювати у відношенні даних творів наступні дії: опублікування твору (право на опублікування); відтворення твору (право на відтворення); розповсюдження екземплярів творів будь-яким способом; імпортувати екземпляри творів з метою розповсюдження; публічне виконання твору; публічне сповіщення твору (включаючи показ, виконання або передачу в ефір) для загального відома шляхом передачі в ефір та (або) наступної передачі в ефір (право на передачу в ефір); публічне сповіщення твору (включаючи показ, виконання або передачу по кабелю) для загального відома по кабелю, дротам або за допомогою інших аналогічних засобів (право на передачу по кабелю); будь-яке повторне виконання, показ, сповіщення твору для загального відома, якщо воно здійснюється іншою особою, ніж тією, яка здійснила вперше виконання, показ, сповіщення; переклад твору; переробку, аранжування та іншим чином перероблювати твір (право на переробку); включати твір до аудіовізуального твору і передачі організацій мовлення (право на синхронізацію); сповіщувати твір таким чином, при якому будь-яка особа може мати доступ до нього в інтерактивному режимі із будь-якого місця та у будь-який час за своїм вибором (право на доведення до загального відома).
В договорі №4015/08 від 15.12.2007р. під поняттям „каталог” розуміється набір творів як оприлюднених, так і не оприлюднених раніше, права на використання яких передані видавцю (Приватному підприємству „Українське Музичне Видавництво”).
В п.2.3 названого договору сторони погодили строк, на який здійснюється передача прав, а саме передача прав діє з моменту підписання договору по 31.12.2008р.
31.12.2008р. між сторонами договору №4015/08 від 15.12.2007р. було укладено додаткову угоду до нього, згідно з якою продовжено термін передачі прав до 31.12.2009р.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що 02.01.2009р. під час демонстрації в ефірі на телеканалі “УТ-1” концерту “Любимые песни 70-х” відбулось публічне сповіщення музичного твору “ІНФОРМАЦІЯ_1” (автор музики та тексту ОСОБА_3), виключними авторськими правами на який володіє позивач, без укладення договору та виплати авторської винагороди позивачу. На підтвердження факту неправомірного сповіщення, позивач надав суду запис телевізійної програми на DVD-носії, який зроблений комісією, створеною у складі позивача, а також Акт про виконання робіт від 08.01.2009р. за підписами членів даної комісії.
З урахуванням викладеного, посилаючись на ст. ст. 15, 31-33, 50 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, позивач просив суд визнати дії відповідача незаконними в частині порушення виключних майнових авторських прав та зобов'язати відповідача сплатити компенсацію за порушення авторських прав позивача у розмірі 60 500,00 грн.
Відповідач заперечував факт публічного сповіщення музичного твору “ІНФОРМАЦІЯ_1” у складі концерту “Любимые песни 70-х”, посилався на відсутність доказів, які б підтверджували позовні вимоги. Також відповідач зазначав, що доказом публічного сповіщення спірного музичного твору “ІНФОРМАЦІЯ_1” може бути лише ефірна копія відеозапису концерту, однак остання у відповідача не збереглася.
Окрім того, відповідач зазначав про те, що 18.12.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Форсаж-Медіамаркет”, як ліцензіаром, та відповідачем, як ліцензіатом, було укладено ліцензійний договір №1091-32 (далі - Ліцензійний договір), за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю “Форсаж-Медіамаркет” передало, а відповідач прийняв виключні майнові права інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори, зокрема, “Телевізійний фільм “Червона рута” Улюблені пісні 70-х”. До виключних майнових прав, переданих за вказаним договором, належить також право на публічне сповіщення аудіовізуального твору.
Відповідно до розділу 5 Ліцензійного договору ліцензіар гарантує ліцензіату, що він має всі необхідні повноваження і права для укладання цього договору і передачі прав ліцензіату. Ліцензіар гарантує ліцензіату, що права вільні від зобов'язань перед третіми особами, а також, що у фільмах не будуть вміщуватися матеріали або інформація, які порушують права третіх осіб чи держави. Ліцензіар зобов'язується розглянути і вирішити всі можливі претензії щодо використання прав з боку третіх осіб, виступивши, згідно з п.2.1.4 цього договору, у відповідному спорі як належний відповідач. Відповідно до наданих ліцензіаром у цьому договорі гарантій ліцензіат звільняється від відповідальності по претензіях або позовах щодо фільмів з боку третіх осіб.
Відповідно до п.8.1 ліцензійного договору №1091-32 від 18.12.2007р. строк дії останнього в частині передачі прав встановлений до 31.12.2077р.
З урахуванням викладеного, відповідач стверджував про те, що на законних підставах здійснив публічне сповіщення аудіовізуального твору “Любимые песни 70-х”, правомірність включення до цього твору інших музичних творів підтверджується свідоцтвом Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про реєстрацію авторського права на твір від 07.12.2007р. №23055, тобто відповідач не порушував жодних авторських майнових прав, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.
Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, наголосивши на тому, що в процесі судового розгляду було встановлено факт використання відповідачем без дозволу, укладання договору та виплати авторської винагороди музичного твору, виключні авторські права на який належать позивачу, що в свою чергу є порушенням авторських прав позивача і є передумовою для звернення останнього до суду з вимогою про стягнення компенсації з відповідача, як порушника авторського права. Однак суд дійшов висновку про необґрунтованість визначеного позивачем розміру компенсації, який підлягає стягненню з відповідача, у розмірі 60 500,00 грн., та зменшив його до 12 100,00 грн.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права».
Згідно зі ст. 1 названого Закону виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.
Публічним сповіщенням (доведенням до загального відома) є передача за згодою суб'єктів, зокрема авторського права в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів), зокрема творів, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.
В ст. 440 Цивільного кодексу України зазначено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є:
1) право на використання твору;
2) виключне право дозволяти використання твору;
3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
В ст. 15 Закону України „Про авторське право і суміжні права” визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:
а) виключне право на використання твору;
б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:
1) відтворення творів;
2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;
3) публічну демонстрацію і публічний показ;
4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;
11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.
У відповідності до ст. 441 Цивільного кодексу України використанням твору, зокрема, є його публічне сповіщення, відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі.
Відповідно до ч.1 ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.
Згідно зі ст. ст. 426, 443 Цивільного кодексу України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Використання об'єкту права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкту права інтелектуальної власності.
В ст. 32 Закону України „Про авторське право і суміжні права” зазначено про те, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.
Як уже зазначалось вище, на підставі субвидавничого договору №4015/08 від 15.12.2007р., укладеного з Приватним підприємством „Українське Музичне Видавництво” (видавцем), позивач набув виключні майнові авторські права на музичні твори із каталогу видавця, в тому числі на музичний твір “ІНФОРМАЦІЯ_1” (автор музики і слів ОСОБА_3).
Посилання відповідача на ліцензійний договір №1091-32 від 18.12.2007р., укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю “Форсаж-Медіамаркет”, не може бути прийняте судом до уваги, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
Згідно зі ст. 435 Цивільного кодексу України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули право на твори відповідно до договору або закону.
Відповідачем не було надано доказів на підтвердження наявності у Tовариства з обмеженою відповідальністю “Форсаж-Медіамаркет” ліцензійного договору з первинним суб'єктом авторських прав.
Натомість позивач надав суду авторські договори про передачу виключних майнових прав (видавничий договір) №А46/06 від 15.11.2006р., укладений між Приватним підприємством „Українське Музичне Видавництво” та ОСОБА_3-ОСОБА_4, №А47/06 від 15.11.2006р., укладений між Приватним підприємством „Українське Музичне Видавництво” та ОСОБА_3, а також Свідоцтва про право на спадщину від 07.03.2003р. реєстровий №1-337, видане ОСОБА_3-ОСОБА_4, та від 07.03.2003р. реєстровий №1-338, видане ОСОБА_3 , з яких вбачається, що позивач набув виключні авторські права на використання спірного твору саме від первинного суб'єкта авторського права, що в свою чергу унеможливлює теоретичну наявність у будь-якої іншої особи майнових прав на використання певними способами цього твору.
Вищенаведене також спростовує твердження відповідача про відсутність у позивача необхідного обсягу прав інтелектуальної власності.
Приймаючи до уваги встановлений загальний порядок використання творів, тобто з дозволу автора та зі сплатою авторської винагороди, відсутність доказів визнання недійсними у встановленому порядку вищевказаних авторських договорів про передачу виключних майнових авторських прав на спірний музичний твір та субвидавничого договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність у позивача права на звернення до суду з даним позовом.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на закінчення строку дії авторських договорів та субвидавничого договору, про які йдеться в позовній заяві, також є необґрунтованим, оскільки названі договори діяли (були чинні) на дату звернення з позовом до суду.
При цьому слід наголосити на тому, що в даному випадку доведенню підлягає чинність договорів не на дату звернення позивача до суду, а на 02.01.2009р., тобто на дату вчинення порушення виключних прав позивача.
Матеріалами справи підтверджено, що безпосередньо станом на 02.01.2009р. субвидавничий договір та авторські договори не припиняли свою дію, тобто були чинними.
Відносно твердження відповідача в апеляційній скарзі про відсутність доказів, які б підтверджували публічне сповіщення відповідачем спірного музичного твору, необхідно зазначити наступне.
Відповідач зазначає, що концерт “Любимые песни 70-х” відбувся 02.01.2009р., тоді як файл із цифровим відеозаписом на DVD-диску названого концерту, наданий позивачем на підтвердження факту публічного сповіщення музичного твору, було створено 22.01.2009р.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права” аудіовізуальним є твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2009р. у справі №15/40-20/353-9/121 призначено судову експертизу відеозвукозапису, що міститься на цифровому носії, наданому позивачем.
У висновку №5916 від 11.09.2009р., складеному за результатами проведення експертного дослідження, зокрема, зазначено наступне:
- відеозапис, що міститься на наданому для проведення експертизи диску для лазерних систем зчитування, є цифровою копією і не проводився безпосередньо з ефіру телеканалу “Перший національний”;
- встановити, чи зазнавав змін наданий на дослідження відеозапис на диску для лазерних систем зчитування і чи не містить він ознак монтажу неможливо, оскільки даний відеозапис є цифровою копією;
- досліджуваний DVD-R диск був записаний 22.01.2009р. за допомогою програмного забезпечення «Nero Burning ROM». Зафіксована дата залежить від налаштувань дати та часу комп'ютера, на якому проводився запис даного компакт-диску, а також від налаштувань програмного забезпечення для запису компакт-дисків;
- встановлена дата запису досліджуваного DVD-R диску (22.01.2009р.) не відповідає даті зафіксованій записуючим пристроєм (02.01.2009р.) в режимі реального часу;
- запис відеозображення та звуку на диск для лазерних систем зчитування проводився одночасно;
- згідно із заставкою, що відображена на екрані, на часовому проміжку 00:46:59 - 00:50:50 (12:06:48-12:10:39 в режимі реального часу записуючого пристрою) відтворюється фрагмент відеозапису із музичним твором “ІНФОРМАЦІЯ_1”;
- при відтворенні відеосюжету, зафіксованого на досліджуваному диску експертом, зокрема, встановлено, що в лівому верхньому куті екрану відображається емблема телеканалу у вигляді напису «ПЕРШИЙ».
Заперечуючи проти позову, відповідач наголошував на тому, що до складу аудіовізуального твору “Телевізійний фільм “Червона рута” Улюблені пісні 70-х” не входить спірний музичний твір “ІНФОРМАЦІЯ_1”. Господарський суд міста Києва неодноразово витребовував вищевказаний фільм у відповідача та Товариства з обмеженою відповідальністю “Форсаж-Медіамаркет”, але вимоги суду залишились без виконання. Тобто, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування факту публічного сповіщення ним 02.01.2009р. під час демонстрації в ефірі на телеканалі “УТ-1” концерту “Любимые песни 70-х” музичного твору “ІНФОРМАЦІЯ_1” (автор музики та тексту ОСОБА_3), виключні майнові авторські права на який належать позивачу.
Відносно посилання відповідача на неможливість перевірки того, чи транслювався у його ефірі 02.01.2009р. під час сповіщення аудіовізуального твору “Телевізійний фільм “Червона рута” Улюблені пісні 70-х” музичний твір “ІНФОРМАЦІЯ_1”, оскільки ефірна копія відеозапису та сам аудіовізуальний твір у відповідача не збереглися, а доказом публічного сповіщення відповідачем спірного музичного твору може бути лише ефірна копія відеозапису концерту, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п.п.4, 5 ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.
Як уже зазначалось вище, на підставі ліцензійного договору №1091-32 від 18.12.2007р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю „Форсаж Медіамаркет”, відповідач набув виключні майнові права на аудіовізуальні твори, серед яких був “Телевізійний фільм “Червона рута ”Улюблені пісні 70-х”, строком на 70 років (до 31.12.2077р.).
Пояснень щодо підстав, які зумовили знищення аудіовізуального твору „Телевізійний фільм “Червона рута” Улюблені пісні 70-х”, відповідачем не надано.
Посилання відповідача на те, що наданий позивачем DVD-носій із записом ефіру відповідача за 02.01.2009р. не може вважатись належним доказом по справі, оскільки відеозапис є цифровою копією, не приймаються судом до уваги з наступних підстав.
Як вірно зазначив позивач у відзиві на апеляційну скаргу, не існує технічної можливості зробити запис на цифровий носій, який при дослідженні був би визначений саме як ефірна копія, оскільки будь-який запис не може містити у собі оригінального твору, про який можна було б сказати, що цей запис є оригінальним, оскільки кожний запис по своїй суті є копією твору, зробленою з ефірного сповіщення за допомогою тих чи інших технічних пристроїв.
Згідно зі ст. 34 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
У відповідності до ст. 9 Закону України “Про інформацію” всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Згідно зі ст. 13 Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” здійснення офіційного моніторингу телерадіопрограм є виключною компетенцією Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, ані нормами ст. 13 Закону України “Про Національну раду з питань телебачення та радіомовлення”, ані положеннями інших законодавчих актів не встановлено обмежень щодо проведення моніторингу телевізійного простору України на предмет дотримання авторських прав іншими суб'єктами господарювання. Вирішуючи спір, суд не зобов'язаний приймати як докази по справі виключно результати офіційного моніторингу, оскільки у відповідності до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України належними доказами на загальних підставах можуть бути прийняті будь-які інші фактичні дані, які свідчать про порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право надавати на підтвердження своїх вимог ті докази, які він має у своєму розпорядженні, тому наданий позивачем DVD-диск підлягав дослідженню та оцінці судом. До того ж, вказівки з цього приводу були викладені в постанові Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №15/40-20/353.
Посилаючись на висновок судового експерта про неможливість виявлення ознак монтажу, а також наголошуючи на тому, що запис на наданому позивачем DVD-диску є лише цифровою копією, відповідач не надав доказів, які б спростовували факт публічного сповіщення ним спірного музичного твору, хоча за приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, в процесі судового розгляду було встановлено здійснення відповідачем 02.01.2009р. в аудіовізуальному творі “Телевізійний фільм “Червона рута ”Улюблені пісні 70-х” о 11 годині 20 хвилин на телеканалі УТ-1 Національної телекомпанії України публічного сповіщення музичного твору «ІНФОРМАЦІЯ_1» у період дії виключних авторських прав позивача на цей твір, що є порушенням прав останнього. Факт публічного сповіщення підтверджується наявним в матеріалах справи актом від 08.01.2009р. та записом ефіру відповідача за 02.01.2009р. на DVD-носії.
Відповідачем не було надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування факту публічного сповіщення 02.01.2009р. вищевказаного музичного твору або на підтвердження правомірності його публічного сповіщення та наявності відповідного дозволу на використання твору.
Згідно з нормами ст. 445 Цивільного кодексу України автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено кодексом та іншим законом.
Відповідно до ч.5 ст. 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права” автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування.
З наведеного випливає, що суб'єкт господарювання, який використовує аудіовізуальні твори, зобов'язаний виплатити винагороду авторам музичних творів, які увійшли до нього як самостійні складові частини.
Як уже зазначалось вище, згідно з нормами ст. 440 Цивільного кодексу України та ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору (чи іншій особі, яка має авторське право) належить виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Виключне право особи, яка має авторське право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами, дає їй право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.
Відповідно до п.“а” ч.1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують, зокрема майнові права суб'єктів авторського права, визначені статтею 15 Закону, з урахуванням передбачених законом обмежень майнових прав.
В процесі судового розгляду було встановлено факт використання відповідачем музичного твору, виключні авторські права на який належить позивачу, без отримання відповідного дозволу на використання цього твору та без виплати авторської винагороди, що є порушенням авторського права позивача, яке підлягає судовому захисту.
Згідно зі ст. 52 Закону України „Про авторське право і суміжні права” при порушеннях будь-якою особою авторського права, передбачених статтею 50 Закону, суб'єкти авторського права можуть звертатися до суду з позовом про, зокрема, заборону дії, що порушують авторське право, припинення дій, що порушують авторське право; виплату компенсацій.
Відносно позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації за порушення майнових авторських прав, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.
Основною метою і призначенням цивільно-правової відповідальності є поновлення майнового стану потерпілої особи. При цьому, міри відповідальності не повинні бути спрямовані на збагачення потерпілої особи за рахунок порушника прав.
У відповідності до пункту „г” ч.2 ст. 52 Закону України „Про авторське право і суміжні права” суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом „г” цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.
Тобто, визначаючи розмір компенсації, необхідно виходити як з конкретних обставин справи (характеру порушення, ступеню вини відповідача, тривалості порушення та його обсягів, передбачуваного розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого внаслідок правопорушення, кількості потерпілих осіб, намірів відповідача, можливості відновлення попереднього стану), так і враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності. Причому, розмір компенсації, який визначається судом при порушенні авторського права замість відшкодування збитків або стягнення доходу, не обов'язково має точно відповідати розмірові шкоди, що була завдана, проте повинен співвідноситися з нею певним чином, оскільки особливою функцією цивільно-правової відповідальності є відшкодування майнових витрат, завданих правопорушенням.
Аналогічна правова позиція наведена в Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004р. №04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» та Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 22.01.2007р. №01-8/25 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти авторського права і суміжних прав».
Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи розмір компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача, позивач зазначав про те, що територія сповіщення відповідача охоплює майже всю територію України, музичні передачі, які передаються в ефір відповідача користуються великою популярністю та мають високі рейтинги, у зв'язку з чим відповідач отримав високий дохід від реклами під час публічного сповіщення музичних передач в його ефірі. За розрахунком позивача (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.07.2011р. - том справи - 3, аркуші справи - 50-51) сума компенсації за публічне сповіщення спірного музичного твору повинна складати 100 мінімальних заробітних плат, що становить 60 500,00 грн.
Натомість позивач не обґрунтував співвідношення розміру визначеної ним компенсації за порушення авторського права з розміром завданої неправомірним використанням об'єкта авторського права шкоди, що може бути визначена з урахуванням розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого відповідачем внаслідок правопорушення, тощо.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача підлягає стягненню компенсація у меншому розмірі, а саме 20 мінімальних заробітних плат, які діяли на час звернення з позовом до Господарського суду міста Києва, що у підсумку становить 12 100,00 грн.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано доказів на спростування обставин, викладених у позові. Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
З огляду на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, а також виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2011р. у справі №15/40-20/353-9/121 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його зміни чи скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Національної телекомпанії України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2011р. у справі №15/40-20/353-9/121 - без змін.
2. Матеріали справи №15/40-20/353-9/121 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді