Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" грудня 2011 р. Справа № 61/177-10
вх. № 6424/4-61
Суддя господарського суду Рильова В.В.
при секретарі судового засідання Боброва Д.О.
за участю представників сторін:
позивача - не з"явився;
3-ї особи < Текст > відповідача - ОСОБА_1. за довіреністю від 26.07.2011р.; 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ; 3-я особа < Текст >
до Закритого акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди", с. Сковородинівка; 3-я особа < Текст >
про розірвання договору та повернення майна
Позивач - ТОВ “Українська лізингова компанія”, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Сковороди про розірвання договору № 01-35/08-ОБЛ фінансового лізингу від 13 березня 2008 року та повернення предмету лізингу позивачу, а саме: трактор моделі John Deere 8430, 2008 року випуску; плуг моделі Kverneland RN 8, 2008 року випуску; дискову борону моделі John Deere 637 (8,9м) 2008 року випуску. Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.08.2010 року було замінено відповідача - Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю ім. Г.С. Сковороди на Закрите акціонерне товариство "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди", а також зупинено провадження у справі № 61/177-10 до набрання рішенням господарського суду Харківської області по справі №5023/437/11(н.р.57/128-10) законної сили.
Ухвалою господарського суду від 07.11.2011р., в порядку ч.3 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі №61/177-10 було поновлено та призначено справу до розгляду на 22.11.2011р.
Ухвалою господарського суду від 22.11.2011р. розгляд справи було відкладено на 07.12.2011р.
07.12.2011р. відповідач надав до канцелярії суду відзив на позовну заяву (вх.№36178), в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю. Також, відповідачем, 07.12.2011р. до канцелярії суду було надано клопотання (вх.№36177) про долучення до матеріалів справи копії рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2011р. у справі №5023/437/11.
Надані документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Представник відповідача у судовому засіданні, призначеному на 07.12.2011р., проти задоволення позову заперечував, посилаючись на обставини викладені у відзиві, зокрема, вказуючи на те, що нарахування позивачем заборгованості за Договором фінансового лізингу було зроблено з урахуванням п.3.9. статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, який визнано недійсним рішенням суду.
Представник позивача у судове засідання призначене на 07.12.2011р. не з"явився, документи витребувані ухвалою суду від 07.11.2011р. не надав. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка на поштовому повідомленні про вручення ухвали суду від 22.11.2011р. позивачу.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності позивача, за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.
13.03.2008р. між позивачем (Лізингодавець) та відповідачем (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 01-35/08-обл.
10.11.2009р. - на протязі дії договору до нього була укладена додаткова угода № 1, яка є невід'ємною частиною договору, яка змінювала окремі частини правочину.
Відповідно до пункту 1.1. статті 1. Договору Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмета лізингу (додаток № 2 до договору), а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізину та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.
На виконання укладеного Договору Лізингоодержувачу було передано у тимчасове володіння та користування наступне майно (предмет лізингу): трактор John Deere 8430, модель John Deere 8430, рік випуску -2008 -1шт.; плуг Kverneland RN8, модель Kverneland RN8, рік випуску -2008 -1шт.; дискова борона John Deere 637 (8,9м), модель John Deere 637, рік випуску -2008 -1шт..
Згідно з п. 3.1. ст. 3. договору, відповідач зобов'язався сплачувати на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіку та вимог ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу (додатки № 1 та № 4 до договору відповідно).
Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу; винагорода (комісія) Лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу.
Крім того, умовами п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу (визначений окремо з власним порядком визначення розміру) Лізингоодержувача зобов'язано сплачувати ще один платіж -додаткову винагороду, яка визначається за формулою: "сума чергового лізингового платежу * на коефіцієнт -сума чергового лізингового платежу”. Коефіцієнтом є відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу та збільшеного на 0,59 %, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ "УкрСиббанк” по дорученню Лізингодавця фактично здійснив продаж коштів у іноземній валюті, отриманих Лізингодавцем для придбання предмету лізингу.
Пунктом 2 Додаткової угоди до договору від 10.11.2009р. п. 3.9. ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу викладено дещо в іншій редакції без зміни формули визначення додаткової винагороди. Зміни відбулися шляхом виключення слів „та останнього чергового лізингового платежу” після слів „крім авансового лізингового платежу”; добавленням змісту курсу гривні до долару США -"4,54”; виключення слів "що підтверджується відповідною довідкою Банка, або завіреною копією банківської виписки” після слів „у іноземній валюті (валютного кредиту)”.
За розрахунками позивача за відповідачем обліковується заборгованість за спірним договром лізингу, яка станом на 30.06.2010р. становить 1709043,52 грн. (арк. спр.12-13).
Відповідно до підпункту 8.2.2. пункту 8.2. статті 8 Договору, лізинговий Договір може бути достроково розірваний Лізингодавцем у випадку, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання терміну платежу, встановленого в Загальних умовах.
Відповідно до підпункту 8.1.1. п. 8.1. статті 8 Загальних умов фінансового лізингу Лізингодавець має право вилучити предмет лізингу у випадку, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого в Загальних умовах.
Такі обставини, на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для захисту у судовому порядку, в зв"язку з чим він звернувся до суду з позовною заявою про розірвання договору фінансового лізингу та повернення предмету лізингу.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини за своєю природою є відносинами у сфері фінансового лізингу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг” відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно Специфікації (додаток № 2 до договору, арк.спр. 17), яка визначає вартість предмету лізингу, загальна вартість предмету лізингу разом з ПДВ 20 % складає 1931550,00 грн.
Порядок визначення розміру винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно визначений в п. 3.6. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу виходячи із вартості предмету лізингу, кількості днів за період до підписання акту до дати сплати чергового лізингового платежу та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період. Валюта обчислення розміру винагороди - гривня, без встановлення грошового еквіваленту в іноземній валюті.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Харківської області у справі №5023/437/11 (н.р.№57/128-10) від 09.02.2011р. було:
- відмовлено повністю в задоволені первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865) до Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” (код ЄДРПОУ 00707863) про стягнення, за Договором фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., 1683520,51 грн., в т.ч. 1380941,49 грн. простроченої заборгованості по оплаті лізингових платежів, 24032,05 грн. 3 % річних, 85391,57 інфляційних втрат, 193155,00 грн. штрафу, а також понесених ним судових витрат -18540,94грн. сплаченого державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
- зустрічний позов Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., частково недійсним додаткової угоди № 1 від 10.11.2009р. до договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., стягнення суми, - задоволено повністю;
- визнано недійсним пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., укладеного між Закритим акціонерним товариством “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”;
- визнано недійсним пункт 2 Додаткової угоди № 1 від 10.11.2009р. до Договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., укладеного між Закритим акціонерним товариством “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія”;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” на користь Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” 281563,11грн. зайво перерахованих грошових коштів по Договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р.; 2901,00грн. державного мита; 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, враховуючи недійсність п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу, станом на 20.11.2010р. (дата останнього лізингового платежу), відповідач в повному обсязі виконав свої зобов'язання по сплаті лізингових платежів, сплативши навіть зайвих грошових коштів на користь Лізингодавця в розмірі 281563,11 грн. (2626371,77 грн. - 2344808,66 грн. = 281563,11 грн.), що було встановлено в процесі судового розгляду справи №5023/437/11 (н.р.57/128-10)..
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України (ст. 215 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зазначені положення Цивільного кодексу України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту прав та інтересів (ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України).
Таким чином, позивач, в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов'язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ч. 2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі та відмовляє в задоволенні позову повністю, у зв"язку з необгрунтованістю та недоведеністю позивачем тих обставин, на які він посилається в обгрунтування своїх вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
На підставі викладеного, на підставі ст. ст. 11, 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 16 Закону України „Про фінансовий лізинг", керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 35, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя (підпис< Текст > Рильова В.В.
Повний текст рішення підписано 09.12.2011р.
Справа №61/177-10