Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" листопада 2011 р. Справа № 5023/8984/11
вх. № 8984/11
Суддя господарського суду Суярко Т.Д.
при секретарі судового засідання Філіппова В.С.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, дов. №01-62-юр/28 від 04.01.11р. 3-ї особи < Текст > відповідача - ОСОБА_2, дов. №144/28/801 від 13.12.11р. 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Акціонерної кмопанії "Харківобленерго" м. Харків 3-я особа < Текст >
до Комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства" "Вода", м. Харків 3-я особа < Текст >
про стягнення коштів
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача суми заборгованості ПДВ на 3% річних за договором оренди № 5/01/12 від 01.12.06р., укладеним між позивачем - АК «Харківобленерго» та відповідачем - КП ВТП "Вода". Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість по ПДВ на 3 % річних в сумі 1196,83 грн. на 27.11.09р., яка до цього часу не сплачена.
Представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить відмовити в його задоволенні повністю.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
01.12.2006р. між АК "Харківобленерго" (позивач по справі) та КП ВТП "Вода" (відповідач по справі) було укладено договір оренди №5/01/12, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в оренду підстанції: 110/10 кВ "ІІІ підйом", Лозівський район, с.Трійчате; 110/10 кВ "Краснопавлівка", Лозівський район , с.Краснопавлівка; 110/10 кВ "Єлізаветівка", Лозівський район, с.Єливетівка; 35/6 кВ "Водозабір", Харківський район, с.Пісочин; 110/35/6 кВ "Кочеток", Чугуївський район, с.Кочеток; 110/35/6 кВ "Рогань", Чугуївський район. с.Рогань (далі - об"єкти , що орендуються).
Відповідно до ст. 185 пп. а, пп. б Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
У відповідності до ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).
В даному випадку договірною (контрактною) вартістю є розмір орендної плати, який встановлюється у договорі оренди №5/01/12 від 01.12.06р., і саме виходячи з цього розміру позивач сплачує ПДВ до державного бюджету.
Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, чинним податковим законодавством України не передбачено.
Інфляційні та 3% річних, нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України, не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на виконання кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Суд вважає за необхідне зазначити, що передбачені вищевказаною статтею 3% річних та інфляційні є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою природою передбачені законом забезпечення не відносяться до неустойки ( штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання, а є певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.
Інфляційні та 3% річних не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для збільшення бази для оподаткування ПДВ.
Крім того, суд вважає звертає увагу на той факт, що нарахування індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов'язань та 3% річних від простроченої суми заборгованості проводиться позивачем виходячи від суми боргу за відпущену електричну енергію з податком на додану вартість, в той час як відповідно до положень ст. 193 Податкового кодексу України податок становить 17 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 185 цього кодексу, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
З урахуванням вищевикладеного інфляційні та 3% річних, передбачені ст. 625 ЦК України, пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
З огляду на наведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення 1196,83 грн. ПДВ на 3% річних.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 185, 188 Податкового кодексу України, ст.625 ЦК України, ст.ст. 1, 4,12, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, - < Текст >
В задоволенні позову - відмовити.
Суддя (підпис) Суярко Т.Д.
Повний текст рішення по справі №5023/8984/11 складено та підписано 05.12.11р.