"29" листопада 2011 р.Справа № 12/95/5022-1366/2011
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Френдій Н.А. розглянув справу
за позовом Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України, Кловський узвіз, 4, м.Київ, 01021, в особі директора виробничого комплексу "Галант", вул.Збаразька, 16а, м.Тернопіль
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Герда ЛТД", вул.Збаразька, 16, м.Тернопіль,
про встановлення безоплатного земельного сервітуту
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 -директор виробничого комплексу "Галант" (довіреність №28 від 29.12.2010р.); ОСОБА_2 (довіреність №8-7/31-07 від 25.09.2007р.);
відповідача Глущенко І.Г. -директор (витяг з протоколу зборів засновників № 2 від 28.02.2003р.); ОСОБА_3 -представник (довіреність № 42 від 11.10.2011р.)
В розпочатому судовому засіданні учасникам судового процесу роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.
Суть справи:
Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України в особі директора виробничого комплексу "Галант" звернулась до господарського суду Тернопільської з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Герда ЛТД" про встановлення безоплатного земельного сервітуту без визначення строку для під'їзду автотранспорту до приміщень по вул..Збаразька, 16а в м.Тернополі за рахунок земельної ділянки відповідача площею 2000 м.кв. по вул..Збаразька, 16, м.Тернопіль, яка складає його під'їздну дорогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він на праві постійного користування володіє земельною ділянкою 0,1726 га по вул.Збаразька, 16а, м.Тернопіль, яка була надана для будівництва та обслуговування будівель торгівлі і по лінії Б-В згідно державного акту межує з під'їздною дорогою відповідача, яка проходить вздовж цієї лінії з вулиці Збаразької та одночасно служить єдиним виїздом на цю вулицю, а оскільки торгово-складські приміщення позивача розташовані вздовж по конфігурації земельної ділянки позивача в один ряд, це й унеможливлює під'їзд та розворот автотранспорту на цій території, беручи до уваги те, що потреба у під'їзді автотранспорту на територію позивача та його розвороті для виїзду може бути реалізована тільки через право користування під'їздною дорогою відповідача з вул.Збаразької, шириною 5 метрів і протяжністю 40 метрів, що дорівнює площі 2000 м.кв., а згоди стосовно земельного сервітуту на користування під'їздною дорогою вони з відповідачем не змогли самостійно досягнути, тому позивач для вирішення даного питання вимушений звернутись до суду.
Відповідач у відзиві на позов та його повноважні представники в судовому засіданні 08.11.2011р. проти позовних вимог заперечив та зазначив, що по - перше позивач жодного разу ні в письмовій ні в усній формі не звертався до їхнього підприємства з пропозицією надання сервітуту, по -друге позивач просить надати йому сервітут безоплатно, що явно суперечить інтересам товариства відповідача, так як внаслідок великого навантаження на проїжджу частину їхньої під'їзної дороги, остання постійно потребує ремонту, а додаткове навантаження на дорогу збільшить витрати товариства на її ремонт, в свою чергу позивач надав всю свою територію та приміщення в оренду приватним підприємцям для ведення бізнесу і від цього отримує значні кошти і тому він не є неприбутковою організацією, яка здійснює свою діяльність виключно як державна установа, по -третє позивач стверджує, що немає об лаштованого заїзду на свою територію, проте це не відповідає дійсності, оскільки позивач має облаштований заїзд на свою територію з вул. Збаразької, а також має реальну можливість облаштувати і другу під'їзну дорогу з боку житлового будинку № 14 по вул. Збаразькій, внаслідок чого забезпечить заїзд автотранспорту до всіх торгових павільйонів на своїй території, крім цього позивач навмисно встановив малі архітектурні форми (кіоски) та самовільно збудував господарське приміщення без погодження з відповідними службами, які звузили та перекрили існуючий в свій час вільний проїзд по всій його території, а тому за рахунок умисного використання своєї об'їзної дороги не за цільовим призначенням позивач хоче за рахунок їхнього підприємства збільшити свої прибутки від ведення бізнесу, а відтак просить відмовити в задоволенні позову, так як його вимоги є без підставними та суперечать вимогам чинного законодавства України.
Ухвалою суду від 08.11.2011р. у позивача витребувані докази звернення до позивача щодо добровільного вирішення питання встановлення земельного сервітуту.
Позивач в якості доказів звернення до позивача щодо добровільного вирішення питання встановлення земельного сервітуту супровідним листом долучив до матеріалів суду виписку з протоколу №1 засідання робочої групи з питань протидії протиправного поглинанню та захопленню підприємств ТОДА від 12.01.2010р., в якому комісією рекомендовано ВК "Галант" та ТОВ "Герда ЛТД" укласти договір сервітуту на проїзд за взаємною згодою, при умові відсутності згоди однієї із сторін договір сервітуту на проїзд встановлювати за рішенням суду, а також лист виробничого комплексу "Галант" Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України від 09.11.2011р. №28 до ТОВ "Герда ЛТД", в якому позивач повторно просить відповідача надати право користування спірним заїздом, встановити безоплатний земельний сервітут без визначення строку на підставі відповідного договору.
Представник позивача в судовому засіданні вважає, що долучені матеріали є достатнім доказом того, що позивач звертався до відповідача щодо добровільного вирішення питання встановлення земельного сервітуту.
Представник відповідача зазначив, що лист від 09.11.2011р. №28 є єдиним зверненням до нього з питанням встановити безоплатний земельний сервітут без визначення строку на підставі відповідного договору, і зазначає, що підготував відповідь на вказаний лист і вважає, що сторони на даний час (після одержання даного листа) перебувають у переговорному процесі щодо вирішення вказаного питання.
Згідно ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлено наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №297427 від 15.08.2011р. користується земельною ділянкою площею 0,1726га у м.Тернополі по вул.Збаразька, 16а.
За твердженнями позивача, та що не заперечується товариством відповідача, суміжним землекористувачем позивача по лінії точок Б-В (згідно плану меж земельної ділянки до державного акту) є товариство з обмеженою відповідальністю "Герда ЛТД". Належні позивачу об'єкти нерухомого майна, право власності на які підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.09.2009р. №23964332, копією інвентаризаційної справи, розташовані на земельній ділянці позивача вздовж по конфігурації даної ділянки в один ряд, що за твердженнями позивача унеможливлює під'їзд та розворот автотранспорту на цій території, тому потреба останнього у під'їзді автотранспорту на його територію, можливості розвороту для виїзду не можуть бути задоволені іншим способом, ніж через право користування під'їзною дорогою, яка знаходиться в межах земельної ділянки відповідача з вулиці Збаразької, шириною 5 метрів і протяжністю 400 метрів, що дорівнює 2000кв.м., і межує з земельною ділянкою позивача.
Позивач стверджує, що домовленості з товариством з обмеженою відповідальністю "Герда ЛТД" про встановлення земельного сервітуту на користування вказаною під'їзною дорогою не досягнуто, у зв'язку з чим був вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до пункту 2 статті 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут). За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає у обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб встановлених законом чи договором між сервітуарієм та власником речі.
Згідно статті 401 цього ж Кодексу право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Отже, сервітут -це право обмеженого користування чужим майном. Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
Таким чином, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі й у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном -сервітуту.
Статтею 404 Цивільного кодексу України визначено правові підстави права користування чужою земельною ділянкою, а саме, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності -від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Спеціальні норми стосовно об'єкта сервітуту, такого як земельна ділянка, викладені у Земельному кодексі України.
Так, згідно зі статтею 98 Земельного кодексу України зміст права земельного сервітуту полягає в тому, що власник (користувач) однієї земельної ділянки має право на обмежене користування суміжною земельною ділянкою з метою усунення недоліків своєї ділянки .
Статтею 99 вказаного Кодексу передбачено види права земельного сервітуту, зокрема, як право проходу, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та інші земельні сервітути. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом. Він повинен звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки за дозволом на обмежене постійне або тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.
Відповідно до приписів статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Зі змісту вказаної статі убачається, що встановлення сервітуту здійснюється у правових формах, як договір, закон, заповіт або рішення суду. Цей перелік є вичерпним. Таким чином, судове рішення є окремою формою сервітуту. При цьому, підставою для такої форми сервітуту є відсутність домовленості сторін.
Вказане кореспондується зі статтею 100 Земельного кодексу України, відповідно до якої, власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Особа, яка вимагає встановлення сервітуту має право звернутися з позовною заявою, якщо не було досягнуто домовленості щодо встановлення сервітуту та його умов. При цьому, така особа має довести, що нормальне господарське використання його земельної ділянки або іншої нерухомості неможливо без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна. Тобто необхідною умовою в даному випадку є те, що задоволення потреб сервітурія неможливо здійснити будь-яким іншим способом.
Статтею 43 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з листом про надання права на користування вищезазначеною земельною ділянкою та про встановлення безоплатного земельного сервітуту на дану ділянку 09.11.2011р., що підтверджується фіскальним чеком пошти та описом вкладенням до даного листа, тобто вже під час розгляду даної справи у суді, тобто позивачем не було дотримано процедури для звернення із пропозицією про встановлення сервітуту саме до врегулювання спору у судовому порядку.
Доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією про встановлення сервітуту до подання ним позовної заяви матеріали справи не містять, на вимогу суду не надані, що свідчить про відсутність спору між сторонами на час звернення до суду з даним позовом, водночас заяв про уточнення підстав позову суду не подавалося.
Таким чином, суд вважає, що у позивача не виникло право на встановлення обмеженого користування чужою земельною ділянкою (сервітуту) саме у формі судового рішення.
Такої правової позиції дотримується ВГСУ в постанові від 31.03.2011р. у справі № 2-3/2673-2010, в постанові від 06.10.2009р. у справі №13/1748.
Суд вважає необґрунтованими посилання позивача в обґрунтування своїх тверджень щодо недосягнення домовленості між сторонами щодо встановлення сервітуту та його умов на лист ТОДА від 01.03.2010р. №02-1096/16-17 та виписку з протоколу №1 засідання робочої групи з питань протидії протиправного поглинанню та захопленню підприємств ТОДА від 12.01.2010р., в яких рекомендовано ВК "Галант" та ТОВ "Герда ЛТД" укласти договір сервітуту на проїзд за взаємною згодою, при умові відсутності згоди однієї із сторін договір сервітуту на проїзд встановлювати за рішенням суду, оскільки вказані лист на протокол мають рекомендаційний характер, взагалі не є нормативно-правовими актами, обов'язковим для застосування господарським судом в спірних правовідносинах (ч.2 ст.4 ГПК України), а також жодним чином не підтверджують звернення позивача до відповідача з вимогами чи пропозиціями вирішити питання встановлення сервітуту та його умов.
За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати в порядку ст.49 ГПК України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -
1. В позові -відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення 30 листопада 2011 року через місцевий господарський суд.
Це поле друкуватися не буде !!! Інформацію НЕ ЗМІНЮВАТИ !!!переведено в чистовик -8973
Суддя Н.А. Френдій