01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
21.11.2011 № 40/254
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів:
за участю секретаря судового засідання Рижової В.В.
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1 - представник (дов. б/н від 20.10.2011 року),
ОСОБА_2 - представник (дов. б/н від 01.09.2011 року),
від відповідача: ОСОБА_3 - представник (дов. б/н від 25.05.2011 року),
ОСОБА_4 - представник (дов. б/н від 01.08.2011 року).
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»
на рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2011 року
у справі № 40/254 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ
до Приватного акціонерного товариства «Агропромислова група», м. Київ
про стягнення боргу в розмірі 521 910,76 грн.
На розгляд до господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» до Закритого акціонерного товариства «Агропромислова група» про стягнення боргу у розмірі 521 910,76 грн., з яких: 412 756,17 грн - сума основного боргу, 24 739,18 грн - 3 % річних, 84 415,41 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою від 23.08.2011 року господарський суд міста Києва змінив назву відповідача у справі з Закрите акціонерне товариство «Агропромислова група» на Приватне акціонерне товариства «Агропромислова група».
Рішенням від 29.09.2011 року господарський суд міста Києва у позові відмовив повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2011 року по справі № 40/254 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011 року апеляційна скарга позивача була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 40/254 у судовому засіданні за участю представників сторін.
Приватним акціонерним товариством «Агропромислова група» на підставі ст. 96 ГПК України надано відзив, в якому відповідач заперечує проти вимог, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» - без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2011 року без змін.
Представники позивача приймали участь у судових засіданнях та надали свої пояснення, в яких підтримали доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2011 року скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Представники відповідача були присутні в судових засіданнях та надали свої пояснення і просили рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2007 року між закритим акціонерним товариством «Агропромислова група», що змінило свою назву на приватне акціонерне товариство «Агропромислова група» (відповідач, лізингоодержувач) та товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (позивач, лізингодачець) було укладено договір фінансового лізингу № 311-LD, згідно умов якого лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від лізингоодержувача (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікації та умов) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором (договір).
Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
В силу п. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, оскільки містить у собі всі істотні умови договору фінансового лізингу, передбачені ч. 2 ст. 1 та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», а правовідносини сторін, що виникли на підставі укладеного Договору, є правовідносинами лізингу, до яких мають застосовуватися норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, спеціального Закону України «Про фінансовий лізинг».
Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до норм статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Нормами статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» регламентовано, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Як вбачається договір фінансового лізингу № 311-LD від 04.12.2007 року відповідає вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг».
На виконання умов договору актом приймання-передачі від 17.12.2007 року передано предмет лізингу, самоскид МАЗ-551605-221-024 у кількості 3 одиниці вартістю 746 982,00 грн. та актом від 18.12.2007 року передано самоскид МАЗ-551605-221-024 у кількості 2 одиниці вартістю 583 200,00 грн.
Пунктом 7.5. договору лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі, вказані в додатку № 2 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 15 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином виконував свої зобов'язання по сплаті лізингових платежів в період з 18.12.07 по 31.12.08.
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за лізинговими платежами за договором фінансового лізингу за період з 31.01.2009 року по 01.10.2009 року у розмірі 412 756,17 грн., інфляційні втрати в розмірі 84 415,41 грн. та 3% річних - 24 739,18 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується предстаниками сторін, 18.12.2008 року листом за вих. № 426 відповідач направив позивачеві пропозицію про розірвання договорів фінансового лізингу № 259 LD від 18.10.2007 року (259/1, 259/2, 259/3), № 281 LD від 18.11.2007 року, № 311 LD від 04.12.2007 року, № 350 LD від 24.12.2007 року, № 406 LD від 13.02.2008 року, № 417\1 LD від 20.02.2008 року, № 641 LD від 19.06.2008 року із поверненням техніки лізингодавцю відповідно до умов зазначених договорів лізингу.
Відповідно до п. 3 частини 1 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач (відповідач) має право на розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.
Позивачем в свою чергу у відповідь було направлено лист б/н, у якому повідомив про те, що не має заперечень проти повернення предметів лізингу згідно договорів і просив повернути техніку у строк до 06.01.2009 року, та зазначив, що додаткові умови розірвання договорів будуть повідомлені у строк до 06.01.2009 року. Позивач повідомив, що до дати фактичної передачі техніки, відповідачу буде нараховано комісію за користування предметом лізингу.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 2, 3 ст. 188 ГК України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Зміна або розірвання договору згідно зі ст. 654 ЦК України вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Як передбачено ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Пунктом 11.5 договору передбачено, що при настанні випадку невиконання та припинення дії даного договору лізингоодержувачем, лізингоодержувач зобов'язаний передати предмет лізингу лізингодавцю у місці, зазначеному лізингодавцем, протягом 3 робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги лізингодавця, якщо про інше сторони не домовляться письмово додатково.
Однак, у визначений строк - до 06.01.2009 року лізингодавцем не було направлено повідомлення лізингоодержувачу про місце повернення техніки та додаткові умови розірвання договорів.
Як вбачається з матеріалів прави відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням прийняти техніку та підписати відповідні документи по прийому-передачі предмету лізингу, однак всі звернення залишились без відповіді.
Всупереч досягнутим домовленостям, позивач 26.01.2009 року надіслав відповідачу лист № 958, у якому додатково до наданої згоди висловив ряд умов, зокрема, відшкодування відповідачу витрат, безпосередньо пов'язаних із придбанням та користуванням предметами лізингу, погашення існуючої заборгованості, надання техніки для огляду і складання акту, зняття техніки з бухгалтерського обліку та її передачі позивачу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов, а також зміна або розірвання господарських договорів в односторонньому порядку відповідно до статей 525 ЦК України, 188 та 193 ГК України не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 2-3 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частинами 1-2 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, 06.01.2009 року сторонами за письмовою згодою з дотримання законодавства було розірвано договір фінансового лізингу № 311 LD від 04.12.2007 року, то судом апеляційної інстанції не вбачається існування договірних відносин між приватним акціонерним товариством «Агропромислова група» та товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», тому безпідставне звернення позивача з позовом про стягнення 412 756,17 грн.
З огляду на зазначене вище, за переконанням колегії суддів апеляційного господарського суду місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав задоволення позовних вимог.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2011 року у справі № 40/254 - слід залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»на рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2011 року у справі № 40/254 - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2011 року у справі № 40/254 - залишити без змін.
3. Справу № 40/254 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови підписано 23.11.2011 року.
Головуючий суддя
Судді