01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
23.11.2011 № 37/172
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів:
від позивача - Вєдєрнікова О.С.;
від відповідача - Жигадло І.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
«Рівнеазот» на рішення господарського суду м. Києва від 19.09.2011 року.
у справі № 37/172 (головуючий суддя Гавриловська І.О., судді Івченко А.М.,
Удалова О.Г.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»
до Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної
компанії «Нафтогаз України»
про тлумачення змісту договору
Рішенням господарського суду м. Києва від 19.09.2011 року у позові Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» про тлумачення змісту договору відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 19.09.2011 року Відкрите акціонерне товариство «Рівнеазот» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 37/172.
Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами даної справи 20.12.2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Рівнеазот» (покупцем) та Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (постачальником) було укладено договір поставки природного газу № 06/10-2839.
Відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору.
Відповідно до п. 4.1 договору, остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітній місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу..
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором (п.7.1 договору).
Пунктом 7.3.1. договору поставки природного газу № 06/10-2839 від 20.12.2010 року передбачено, що у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожен день прострочення платежу.
Пунктом 9.3 даного договору встановлено, що строк позовної давності за цим договором, в тому числі по стягненню неустойки, встановлюється тривалістю у три роки. Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
Згідно з текстом позовної заяви, позивач звернувся до суду з позовом про тлумачення змісту п. 9.3 договору поставки природного газу № 06/10-2839 від 20.12.2010 року, укладеного між позивачем та відповідачем, наступним чином.
Відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Статтею 637 Цивільного кодексу України передбачено тлумачення умов договору за правилами ст. 213 Цивільного кодексу України.
У наведеному контексті концептуальне значення має позиція Вищого господарського суду України, викладена у п. 3 Інформаційного листа від 11.04.2005р. № 01-8/344, в якому визначено, що вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам, передбачено у частині 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 1 цієї норми до підвідомчості господарських судів віднесено, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, та на інших підставах. Отже, тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто, коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину.
Крім того, необхідно мати на увазі, що відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України зазначені в ній юридичні та фізичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Таким чином, враховуючи викладене вище, тлумачення змісту правочину або договору може стати предметом судового розгляду лише за наявності відповідного спору між сторонами цього договору, тобто за умови наявності різних оцінок змісту його умов.
Пункт 7.3.1. договору поставки природного газу № 06/10-2839 від 20.12.2010 р. передбачено, що у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожен день прострочення платежу -не підлягає тлумаченню, оскільки останній відповідає вимогам ЦК та ГК України, відповідає змісту правочину, звичаям ділового обороту, усталеній практиці відносин між сторонами, принципу свободи договору, отже розбіжності сторін у розумінні змісту пункту 9.3 договору також відсутні.
Відповідно до вимог п. 4.1 договору остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітній місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки.
Згідно умов договору відповідачем здійснювалась щомісячна поставка природного газу протягом січня-грудня 2010 року, відповідно зобов'язання у позивача по сплаті вартості природного газу за договором також виникало кожного місяця наступного за поставкою природного газу.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього кодексу.
Стаття 231 ГК України визначає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведена норма матеріального права за методом правового регулювання носить диспозитивний характер, тобто, сторонам надається можливість самим визначити особливий порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання. Відповідно до п.2 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Пунктом 9.3 договору сторони передбачили, що строк позовної давності за договором, в тому числі по стягненню неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки, а неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом, що у повній мірі відповідає нормам та вимогам чинного законодавства України та не потребує додаткового тлумачення.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, оскільки відсутні підстави для тлумачення змісту п. 9.3. договору поставки природного газу № 06/10-2839 від 20.12.2010 року, укладеного між ВАТ «Рівнеазот» та Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», і відповідно суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог.
Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 19.09.2011 року у справі № 37/172.
Доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення господарського суду м. Києва від 19.09.2011 року у справі № 37/172 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 37/172 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя
Судді
24.11.11 (відправлено)