ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5/1105.07.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акціонерне товариство «Біофарм»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська птахофабрика»
про стягнення 659 101,68 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю № б/н від 14.05.2011 р.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ «Біофарм»звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська птахофабрика»про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором поставки товарів № 1 від 22.12.2008 р. в розмірі 659 101,68 грн. (574 284,70 грн. -основний борг, 46 997,11 грн. -пеня, 27 890,04 грн. - збитки від інфляції, 9 929,83 грн. -3% річних).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, на виконання умов Договору поставки № 1 від 22.12.2008 р. було поставлено відповідачу товар, за який останній мав розрахуватися у встановлений договором строк, проте відповідач свої зобов'язання за договором в повному обсязі не виконав, внаслідок чого, у останнього виникла заборгованість перед позивачем.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 04.05.2011 р. матеріали справи було скеровано за підсудністю до господарського суду міста Києва відповідно до вимог ст. 17 Господарського процессуального кодексу України.
10.05.2011 р. відповідно до автоматичного розподілу справ у господарському суді міста Києва справу передано судді Ломаці В.С. для розгляду спору по суті.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.05.2011 р. суддею Ломака В.С. справу № 09/5026/861/2011 прийнято до свого провадження то присвоєно їх номер «№ 5/11», розгляд справи призначено на 14.06.2011 р.
Представник відповідача в судове засідання 14.06.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 12.05.2011 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи № 5/11 було відкладено на 05.07.2011 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.07.2011 р. було виправлено допущену описку в ухвалі господарського суду міста Києва від 12.05.2011 р. про порушення провадження у справі у справі № 5/11 та ухвалі господарського суду міста Києва від 14.06.2011 р., оскільки ціну позову помилково зазначено у розмірі 660 001,68 грн., замість правильного її зазначення в розмірі 659 101,68 грн.
В судовому засіданні 05.07.2011 р. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання 05.07.2011 р. повторно не з'явився, вимоги ухвал господарського суду міста Києва від 12.05.2011 р. та 14.06.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не надав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно з статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені довідкою, наданою позивачем, про включення відповідача до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 5/11.
Розглянувши подані матеріали справи, дослідивши представлені докази, та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -
22.12.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТ «Біофарм» (далі -Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Черкаська птахофабрика»(далі -Покупець) було укладено Договір на поставку товарів № 1 (далі -Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник приймає на себе зобов'язання щодо поставки Покупцю ветеринарних препаратів та інших товарів (далі -Продукція), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити Продукцію -в порядку та на умовах, передбачених Договором.
Пунктом 7.1 Договору сторонами погоджено, що Договір вступає в силу з 01.01.2009 р. і діє до 31.12.2009 р., але в будь-якому випадку -до повного розрахунку між сторонами.
Згідно з п. 4.2 Договору, ціна на Продукцію, що поставляється встановлюється Постачальником. Ціни на Продукцію вказуються в рахунку-фактурі, який є невід'ємною частиною Договору.
Поставка Продукції здійснюється в строки, передбачені даним Договором на основі Заявки, складеної в письмовій чи усній формі, яку подає Покупець. В заявці вказується найменування, асортимент, кількість Продукції (п. 3.1 Договору).
У відповідності до усних пояснень позивача, заявки між сторонами складалися в усній формі.
Відповідно до п. 4.1 Договору, розрахунки за поставлену Продукцію здійснюються Покупцем на основі рахунків Постачальника протягом 14 банківських днів після отримання Продукції чи передоплатою.
З матеріалів справи вбачається, що у період з квітня 2009 року до лютого 2011 року, відповідно до умов укладеного договору, позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 803 282, 34 грн. На підтвердження зазначеного факту до матеріалів справи залучені видаткові накладні за вказаний період.
Суд додатково відзначає, що між позивачем та відповідачем було складено та підписано акт звірки розрахунків № б/н станом на 29.11.2010 р., з якого вбачається, що сторонами погоджено розмір основної заборгованості за взаємними розрахунками Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська птахофабрика»перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АТ «Біофарм», яка становить 564 673,90 грн., при цьому зауважуючи, що акт звірки розрахунків згідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не є первинним документом.
Проте, всупереч умовам договору, свої зобов'язання з оплати поставленої продукції, у встановлений договором строк відповідач не виконав, у зв'язку з чим позивач 09.03.2011 р. звернувся до відповідача з претензією №143, якою просив відповідача розрахуватися за поставлену продукцію у повному обсязі, сплативши залишок суми поставленої продукції у розмірі 574 284,70 грн. та 38727,42 грн. -пені, 14681,52 грн. -збитків від інфляції та 7058,41 грн. - 3%.
За твердженням позивача, така вимога була залишена відповідачем поза увагою. На спростування зазначеного, відповідачем жодних заперечень подано не було.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Положеннями ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Нормами ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За своєю правовою природою Договір на поставку товарів № 1 від 22.12.2008 р. є договором поставки.
Отже, в силу ст. ст. 11, 202, 509, 712 Цивільного кодексу України між сторонами на підставі Договору на поставку товарів № 1 від 22.12.2008 р. виникли зобов'язальні відносини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків продавця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Оскільки відповідач борг у повному обсязі та у встановлений строк не сплатив, він порушив умови Договору.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ «Біофарм»підлягає стягненню 574 284,70 грн. заборгованості за поставлену Продукцію.
В зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкаська птахофабрика» припустилося прострочення по платежах, позивач на підставі п. 5.4 Договору просить стягнути з відповідача на свою користь 46 997,11 грн. -пені.
Відповідно до п. 5.4 Договору, за несвоєчасну оплату за поставлену Продукцію Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент виникнення заборгованості за кожен день затримки платежу.
Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Приписами ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Як встановлено п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи все вищевикладене, суд, перевіривши розрахунок суми пені за договором, дійшов висновку про те, що з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ «Біофарм»підлягає стягненню 46 997,11 грн. -пені.
Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська птахофабрика»на свою користь збитків від інфляції в сумі 27 890,04 грн. та 9 929,83 грн. -3 % річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (вказана правова позиція підтримана Вищим господарським судом України у постанові від 15.10.2010 р. № 20/178/09).
Суд відзначає, що нарахування позивачем збитків від інфляції та 3% річних у заявлений період є правомірним, оскільки судом встановлено прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару за Договором у визначений період.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ «Біофарм» підлягає стягненню збитків від інфляції в розмірі 27 890,04 грн. та 9 929,83 грн. - 3 % річних., перерахунок яких судом здійснено в межах періодів, заявлених позивачем.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ «Біофарм»задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська птахофабрика»(01011, м. Київ, вул. Московська, б. 41/8, нежиле приміщення 66; код ЄДРПОУ 30598924) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ «Біофарм»(61057, Харківська обл., м. Харків, Київський район, пров. Театральний, б. 5, кв. 1-А; код ЄДРПОУ 23317811) 574 284 (п'ятсот сімдесят чотири тисячі двісті вісімдесят чотири) грн. 70 коп. -основного боргу, 46 997 (сорок шість тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 11 коп. -пені, 27 890 (двадцять сім тисяч вісімсот дев'яносто) грн. 04 коп. -збитків від інфляції, 9 929 (дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 83 коп. -3% річних, 6 591 (шість тисяч п'ятсот дев'яносто одна) грн. 01 коп. - державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя В.С. Ломака
Повне рішення складено 11.07.2011 р.