ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5/19 05.07.11 р.
За позовом Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»в особі
Київської міської філії
до Приватного підприємства «Екобудсервіс»
про стягнення 914,57 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю № 388 від 12.10.2010 р.
від відповідача: не з'явився.
Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком»в особі Київської міської філії звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Екобудсервіс»про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором № 7700193083 від 12.11.2002 р. про надання послуг електрозв'язку в розмірі 914,57 грн. (873,91 грн. -основний борг, 24,93 грн. -пеня, 12,81 грн. -збитки від інфляції, 2,92 грн. -3% річних).
Позовні вимоги мотивовані порушенням з боку відповідача умов Договору та невиконання ним своїх грошових зобов'язань по оплаті за спожиті послуги електрозв'язку, внаслідок чого у Приватного підприємства «Екобудсервіс»виникла заборгованість перед Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком»в особі Київської міської філії.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2011 р. порушено провадження у справі № 5/19, розгляд справи було призначено на 14.06.2011 р. о 11-00 год.
В судове засідання 14.06.2011 р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали господарського суду міста Києва від 13.05.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/19 не виконав, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Представник позивача в судове засідання 14.06.2011 р. з'явився, проте вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 13.05.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/19 виконав частково.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 05.07.2011 р. о 11-00 год.
В судовому засіданні 05.07.2011 р. представником позивача було підтримано свої позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання 05.07.2011 р. повторно не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 13.05.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/19 та ухвали господарського суду міста Києва від 14.06.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно з статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені довідкою, наданою позивачем, про включення відповідача до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 5/19.
Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
12.11.2002 р. між Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком»(далі -Підприємство зв'язку) та Приватним підприємством «Екобудсервіс»(далі -Споживач) було укладено Договір № 7700193083 про надання послуг електрозв'язку (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1) Підприємство зв'язку надає послуги електрозв'язку.
Відповідно до п. 2.1.21 Договору, Підприємство зв'язку зобов'язане не менше одного разу на місяць повідомляти абонентів про належну суму платежу за міжміські та міжнародні телефонні розмови.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виставлялися відповідачу рахунки за телекомунікаційні послуги за листопад 2010 року -лютий 2011 року.
Згідно з п. 3.2.8 Договору, Споживач зобов'язаний своєчасно вносити плату за користуванням телефоном, міжміські та міжнародні телефонні розмови, подані в кредит телеграми та інші послуги, надані по телефону.
Споживач сплачує послуги електрозв'язку за спільно погодженою системою оплати -з поданням рахунків (п. 4.2 Договору).
Як встановлено п. 4.3 Договору, Споживач повинен своєчасно оплачувати надані послуги.
Пунктом 4.5 Договору визначено, що розрахунки за фактично отримані в кредит послуги електрозв'язку за кожний попередній місяць проводяться Споживачем протягом десяти днів з дня одержання рахунка, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком»в особі Київської міської філії вказує на те, що відповідачем не виконано своїх грошових зобов'язань по оплаті спожитих послуг електрозв'язку в період з листопада 2010 року по лютий 2011 року, внаслідок чого у Приватного підприємства «Екобудсервіс»виникла заборгованість перед позивачем.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Положеннями ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
До спірних правовідносин сторін судом застосовуються положення Закону України «Про телекомунікації».
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Умови надання телекомунікаційних послуг: укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених НКРЗ; оплата замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.
Відповідно до ч. 5. ст. 33 Закону України «Про телекомунікації», споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані дотримуватися Правил адання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема: виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.
Відповідно до ст. 68 Закону України «Про телекомунікації», розрахунки за телекомунікаційні послуги здійснюються на умовах договору про надання телекомунікаційних послуг між оператором, провайдером телекомунікацій та споживачем або без договору за готівкову оплату чи за допомогою карток тощо в разі одержання споживачем замовленої за передоплатою (авансованої) послуги за тарифами, затвердженими згідно із законодавством.
Як визначено пунктом 32 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 720 від 09.08.2005 р., споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати отримані телекомунікаційні послуги.
Абонентна плата за користування телефоном, почасова оплата місцевих телефонних розмов, плата за міжміські та міжнародні телефонні розмови, надіслані в кредит телеграми та за інші послуги, надані по телефону, вноситься абонентом у десятиденний строк після отримання рахунка, але не пізніше 20 числа місяця, що настає після розрахункового періоду. Розрахунковим періодом вважається, як правило, календарний місяць, у межах якого надавалися послуги (п. 108 зазначених Правил).
Судом встановлено, що на виконання вказаного вище Договору позивач надавав Споживачу послуги електрозв'язку, але останній їх своєчасно не оплачував, в зв'язку з чим за Споживачем обліковується заборгованість перед позивачем за надані послуги електрозв'язку за період з листопада 2010 року по лютий 2011 року включно в сумі 873,91 грн.., в зв'язку з чим позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»в особі Київської міської філії щодо стягнення з Приватного підприємства «Екобудсервіс»суми основного боргу в розмірі 873,91 грн. слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В зв'язку з тим, що Приватне підприємство «Екобудсервіс»припустилося прострочення по платежах, позивач на підставі п. 5.8 Договору просить стягнути з відповідача на свою користь 24,93 грн. -пені.
Відповідно до п. 5.8 Договору, у разі несплати за надані послуги електрозв'язку понад установлений термін (з 21 числа місяця, що настає після розрахункового періоду) споживач сплачує пеню яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.
Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Приписами ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Як встановлено п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що з відповідача на користь Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»в особі Київської міської філії підлягає стягненню 24,93 грн. -пені.
Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з Приватного підприємства «Екобудсервіс»на свою користь збитків від інфляції в сумі 12,81 грн., та 2,92 грн. -3 % річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.
Суд відзначає, що нарахування позивачем збитків від інфляції та 3% річних у заявлений період є правомірним, оскільки судом встановлено прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті спожитих послуг електрозв'язку за Договором у визначений період.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що з відповідача на користь Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»в особі Київської міської філії підлягає стягненню 12,81 грн. -збитків від інфляції та 2,92 грн. -3% річних, перерахунок яких судом здійснено в межах періодів, заявлених позивачем.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»в особі Київської міської філії задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Екобудсервіс»(01030, м. Київ, вул. Пирогова, б. 4/26, кв. 18; код ЄДРПОУ 31515587) на користь Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»в особі Київської міської філії (01030, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, б. 18; код ЄДРПОУ 21560766) 873 (вісімсот сімдесят три) грн. 91 коп. -основного боргу, 24 (двадцять чотири) грн. 93 коп. -пені, 12 (дванадцять) грн. 81 коп. -збитків від інфляції, 2 (дві) грн. 92 коп. -3% річних, 102 (сто дві) грн. 00 коп. -державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя В.С. Ломака
Повне рішення складено 07.07.2011р.