ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5/3605.07.11 р.
За позовом Приватного підприємства «Євробуд-М»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авітел»
про стягнення 7 577,62 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю № б/н від 30.05.2011 р.;
від відповідача: не з'явився.
Приватне підприємство «Євробуд-М»звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авітел»про стягнення 7 577, 62 грн. заборгованості за поставлений товар.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог усної домовленості позивач поставив відповідачу товар, проте, відповідач зобов'язання по оплаті поставленого товару в повному обсязі не виконав, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 7 577, 62 грн. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2011 р. порушено провадження у справі № 5/36 та призначено справу до розгляду на 14.06.2011 р.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 14.06.2011 р., не з'явився, вимоги ухвали суду від 25.05.2011 р. не виконав, відзив на позов суду не надав та не надіслав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку за адресою: 02105, м. Київ, вул. Тампере, 11-А.
Представник позивача в судове засідання 14.06.2011 р. не з'явився, проте 10.06.2011 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшли додаткові документи у справі на виконання вимог ухвали суду від 25.05.2011 р. та телеграма, в якій позивач просить розгляну справу без участі його представника.
В судовому засіданні 14.06.2011 р. було оголошено про відкладення розгляду справи у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з неявкою представника відповідача.
В призначене судове засіданні на 05.07.2011 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвал суду від 25.05.2011 р., 14.06.2011 р. не виконав, відзив на позов суду не надав та не надіслав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку за адресою: 02105, м. Київ, вул. Тампере, 11-А.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Відповідно до абз. 3 п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.
Поштові відправлення з ухвалами господарського суду міста Києва № 5/36 від 25.05.2011 р. та від 14.06.2011 р. було направлене відповідачу за адресою, вказаній позивачем у позовній заяві та яка відповідає адресі, згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців.
Поштові відправлення з вказаними вище ухвалами господарського суду міста Києва у справі № 5/36 повернулося на адресу суду з відміткою пошти «за зазначеною адресою не проживає».
За наведених обставин, та з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України, вважається, що ухвали у справі № 5/36 від 25.05.2011 р. та від 14.06.2011 р. вручені відповідачу належним чином.
З огляду на вищенаведене, відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду судом справи. Причини неявки відповідача в судові засідання суду не відомі. Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні від останнього до суду не надходило.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
Представник позивача в судовому засіданні 05.07.2011 р. підтримав позовні вимоги повністю та просив їх задовольнити.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд, -
22.08.2008 р. позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується накладною № 08/11 від 22.08.2008 р. на суму 306 849,32 грн. та довіреністю, виданою відповідачем серія ЯПД № 269609 від 21.08.2008 р. на отримання товару від позивача.
Представник позивача пояснив, що договір поставки (купівлі-продажу) у формі єдиного документу між сторонами не складався.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов чинного законодавства України не в повному обсязі сплатив позивачу плату за поставлену продукцію, що підтверджується банківськими виписками, внаслідок чого, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 7 577,62 грн.
04.05.2011 р. позивач листом № 1/05 направив відповідачу претензію щодо сплати заборгованості за поставлений товар.
Відповідач залишив вказану претензію без відповіді, а вимоги позивача без задоволення.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України (далі -ГК України) цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (далі -ЦК України) (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частинами 1, 2 статті 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткових накладних. Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторонами не було визначено строків виконання зобов'язання, оскільки видаткові накладні, якими оформлено правочин, не містять строку виконання грошового зобов'язання.
Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Загальним правилом виконання такого зобов'язання є правило, що боржник має виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором вимоги.
Тобто, пред'явлення кредитором вимоги є тільки початком строку виконання, і виконання боржником обов'язку в будь-який день семиденного строку буде вважатися належним виконанням. Це правило є важливим, оскільки боржник буде вважатися таким, що порушив умову про строк виконання, а кредитор відповідно отримує право звертатися за захистом свого порушеного права до суду тільки на восьмий день після пред'явлення вимоги.
Відлік семиденного строку починається з наступного дня після пред'явлення кредитором вимоги за загальним правилом обчислення строків (ст. 253 Цивільного кодексу України).
Таким чином, відповідач повинен був здійснити оплату вартості поставленого товару у сумі 7 577,62 грн., в строк встановлений приписами частини 2 статті 530 ЦК України, а саме у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (претензії № 1/05 від 04.05.2011 р.).
Проте, відповідач, як у встановлений приписами частини 2 статті 530 ЦК України строк, так і на дату судового розгляду, свого зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару у сумі 7 577,62 грн. не виконав.
Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача 7 577,62 грн. боргу є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростував.
В силу ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 102, 00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги приватного підприємства «Євробуд-М» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авітел»(02105, м. Київ, вул. Тампере, буд. 11-А; ідентифікаційний код 30727160) на користь Приватного підприємства «Євробуд-М»(34643, Рівненська обл., Березнівського р-н., с. Друхів, код ЄДПРОУ 32600531) 7 577 (сім тисяч п'ятсот сімдесят сім) грн. 62 коп. основного боргу, 102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя В.С. Ломака
Рішення складено07.07.2011 р.