Запорізької області
15.11.11 Справа № 2/5009/6077/11
Суддя Мойсеєнко Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 2/5009/3525/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Промислово-технологічна компанія”, м. Запоріжжя,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТСЦ-ЮГ”, м. Запоріжжя,
про визнання правочину від 28.05.2009р. про надання послуг недійсним,
за участю представників:
від позивача -ОСОБА_1 (довіреність № 01/011 від 19.01.2011 р.);
від відповідача -не з'явився;
До господарського суду Запорізької області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Промислово-технологічна компанія” з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “ТСЦ-ЮГ” про визнання недійсним правочину від 28.05.2009р. про надання послуг, вчиненого сторонами.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на висновок ДПІ у Комунарському районі, викладений в акті від 28.02.2010 р. № 1577/2305/23286565, яким встановлена нікчемність правочинів між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма “Промислово-технологічна компанія” і Товариством з обмеженою відповідальністю “ТСЦ-ЮГ”, внаслідок чого правочини не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Позов заявлено на підставі ст. ст. 11, 203, 215, 901, 903 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 14.10.2011 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 15.11.2011 р.
В судовому засіданні 15.11.2011 р. був присутнім представник позивача, за його заявою фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач не надав відзиву на позовну заяву, не направив в судове засідання свого представника, не повідомив причин неявки, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття рішення по суті спору і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.
В судовому засіданні 15.11.2011 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, листом від 22.05.2009р. № 34 товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Промислово-технологічна компанія” замовило у товариства з обмеженою відповідальністю “ТСЦ-ЮГ” виконання послуг зі згинання столів для риби - 7 шт. та шліфування другого боку листа AISI 304 1,0*1500*3000 -981 кв.м. Оплату гарантувало у повному обсязі за надані послуги.
28.05.2009р. товариством з обмеженою відповідальністю фірма “Промислово-технологічна компанія” і товариством з обмеженою відповідальністю “ТСЦ-ЮГ” підписано акт № ТС-280509 здачі-прийняття робіт (надання послуг), яким засвідчено, що виконавцем ТОВ “ТСЦ-ЮГ” були проведені такі роботи (надані такі послуги) по рахунку № ТС-280509 від 28.05.2009 р.:
- згинання столів для риби -7 шт. на суму 7175,00 грн. без ПДВ,
- шліфування другого боку листа AISI 304 1,0*1500*3000 -981 кв.м. на суму 31392,00 грн. без ПДВ. Загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ -46280,40 грн.
На суму наданих послуг відповідач видав позивачу податкову накладну від 28.05.2009р. № 280509.
Послуги позивачем оплачені товариству з обмеженою відповідальністю “ТСЦ-ЮГ” в повному обсязі згідно рахунку № 280509 від 28.05.2009 р., що підтверджується виписками банку по рахунку 30.07.2009 р. на суму 15267,20 грн. та від 05.08.2009 р. -на суми 6000,00 грн., 4000,00 грн. та 21013,20 грн. (згідно виписки банку від 05.08.2009 р.).
Рахунок № 280509 від 28.05.2009р. позивач суду не представив, оскільки цей рахунок був втрачений, про що зазначив позивач у письмових поясненнях від 15.11.2011р.
Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією в Комунарському районі м. Запоріжжя проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Промислово-технологічна компанія” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009р. Про результат перевірки складено акт від 28.05.2010р. № 1577/2305/23286565.
В акті міститься посилання на інформацію ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, згідно якої встановлено відсутність в обліку підприємства ТОВ “ТСЦ-ЮГ” основних засобів, відсутність у видах діяльності, які мав право здійснювати ТОВ “ТСЦ-ЮГ”, робіт з металообробки, а також відсутність достатньої кількості працівників на підприємстві, що, за висновком ДПІ, свідчить про те, що фактично операції з виконання робіт та реалізації продукції не відбувалися. На підставі вказаної інформації Державною податковою інспекцією в Комунарському районі м. Запоріжжя зроблено висновок про те, що підприємством фірма “Промислово-технологічна компанія” отримано податкові накладні від ТОВ “ТСЦ-ЮГ” та перераховувалися кошти в адресу ТОВ “ТСЦ-ЮГ” без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дані правочини є нікчемними згідно ст. 228 ЦК України як такі, що суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок.
Посилаючись на висновок ДПІ в Комунарському районі м. Запоріжжя, викладений в акті від 28.05.2010 р. № 1577/2305/23286565, позивач просить визнати недійсним правочин від 28.05.2009р. про надання послуг, вчинений сторонами, з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За приписами ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Фіктивним, згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України, є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Слід зазначити, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша -намагалася досягнути правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним (недійсним).
В пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” зазначається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, тобто не спрямований на реальне настання правових наслідків.
За змістом ст. 234 ЦК України не може бути визнаний фіктивним правочин, на виконання якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії.
Як визначено у ч. ч. 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).
За своїм змістом правочин, який вчинено сторонами, є правочином про надання послуг.
В даному випадку воля сторін на укладення правочину оформлена листом позивача від 22.05.2009 р. № 34 про надання послуг та актом від 28.05.2009р. № ТС-280509 здачі-прийняття робіт (надання послуг), яким засвідчено фактичне виконання відповідачем замовлених послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 907 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
На виконання правочину сторони вчинили юридично значимі дії (надали послуги, сплатили кошти), а тому вказаний правочин не може бути визнаний фіктивним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Ухвалою від 14.10.2011р. суд витребував у позивача письмові пояснення, які обставини та докази, на думку позивача, свідчать про те, що спірний правочин не спрямований на настання реальних правових наслідків.
Жодних доказів, окрім посилання на акт ДПІ в Комунарському районі м. Запоріжжя, на підтвердження того, що спірний правочин укладено без наміру створення правових наслідків, передбачених ним, позивачем не надано.
За приписами ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Акт ДПІ в Комунарському районі м. Запоріжжя не є належним доказом на підтвердження вимог позивача.
Даний акт не є нормативним або індивідуальним актом, які мають обов'язковий характер, або тим фактом, що відповідно вимог до ст.35 ГПК України не потребує доведення. Викладені в акті перевірки факти стосуються лише сфери податкових зобов'язань суб'єктів господарської діяльності та не є підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.
В силу положень ст. 35 ГПК України, акт перевірки ДПІ та зазначені в ньому відомості, не є підставою для звільнення від доказування.
Обов'язок доказування в господарському процесі відповідно до ст. 33 ГПК України покладається на сторони.
Натомість самим позивачем в позовній заяві факт фіктивності правочину по суті спростовується, оскільки позивач підтверджує, що надання послуг відбулось.
Наявність порушень податкового законодавства з боку контрагента позивача не є підставою для визнання недійсними юридично значимих дій, вчинених останнім з таким контрагентом.
З огляду на викладене, суд відмовляє в позові про визнання оспорюваного правочину недійсним.
Відповідно до 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Т.В.Мойсеєнко
Повне рішення оформлено і підписано,
згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 06.12.2011 р.
06.12.2011