83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
05.12.11 р. Справа № 24/207
Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.
При секретарі Смірновій Ю.Б.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
за позовом: Дочірнього підприємства «Артемівський завод стінових матеріалів», м.Артемівськ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Синтез Ойл», м. Донецьк
про: визнання положення п.7.7 договору № 0928 від 01.01.2011р. недійсним
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю
від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю
Дочірнє підприємство «Артемівський завод стінових матеріалів» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Синтез Ойл» про визнання положення п.7.7 договору № 0928 від 01.01.2011р. недійсним.
Мотивуючи позовні вимоги ДП «Артемівський завод стінових матеріалів» посилається на те, що спірний пункт договору передбачає нарахування процентів за кожний день прострочки зобов'язання, що за своєю правовою природою є пенею. У той же час, нарахування пені вже передбачено пунктом 5.1 цього договору, і оскільки ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне і теж порушення, вважає, що положення п.7.7. договору не відповідає чинному законодавству.
Нормативно вимоги позивач обґрунтовує ст.61 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 217, 231, 249 Цивільного кодексу України, ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
На підтвердження позовних вимог надано суду копію договору поставки нафтопродуктів № 0928 від 01.01.2011р. та статутні документи підприємства.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що сплата процентів, передбачених п.7.7 спірного договору не є штрафними санкціями, у тому числі пенею, як стверджує позивач. Також відповідач зазначив, що чинне законодавство не містить обмеження по нарахуванню і стягненню крім пені процентів за користування чужими грошовими коштами внаслідок невиконання грошових зобов'язань. Спірний договір підписано обома сторонами без розбіжностей і фактично виконувався, тому на думку відповідача вимоги позивача мають на меті уникнення відповідальності за невиконання умов договору.
Нормативно заперечення відповідач обґрунтовує ст.ст. 11, 526, 536, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 198 Господарського кодексу України.
В судовому засіданні, що відбулось 05.12.2011р. позивач доводи позову підтримав, а також заявив усне клопотання про продовження терміну розгляду справи на 15 днів та про відкладення розгляду справи для надання додаткових пояснень.
Відповідач підтримав заперечення проти позову.
Судом відхилено клопотання позивача про відкладення розгляду справи та про продовження терміну розгляду справи на 15 днів у зв'язку з недоведеністю виключності обставин неможливості розгляду справи у цьому судовому засіданні та які могли б бути підставою для задоволення відповідного клопотання позивача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2011р. між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником) укладено договір постачання нафтопродуктів № 0928А8, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у встановлені цим договором строки у власність покупця товар - нафтопродукти у асортименті, кількості та за цінами, передбаченими у специфікаціях до цього договору, а покупець зобов'язаний прийняти товар та сплатити його вартість в порядку і строки, встановлені цим договором та специфікаціями до нього.
Пунктом 3.1 договору сторони встановили, що покупець здійснює розрахунок за отриманий товар у національній валюті України в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом одного банківського дня з моменту отримання партії товару. Момент отримання відповідає даті, зазначеній у накладній постачальника.
У випадку несвоєчасної оплати товару (невиконання зобов'язань, зазначених в п.3.1) покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки (п.5.1 договору)
У пункті 7.7 договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару покупець додатково до суми боргу і пені сплачує постачальнику процент по невиконаним грошовим зобов'язанням в розмірі 10% від суми боргу за кожен день прострочки.
Договір № 0928А8 від 01.01.2011р. підписано обома сторонами без заперечень.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, згідно з пунктом 1 частини 2 ст. 11 ЦК України є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України (далі - ГК України) виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.
Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Так, відповідно до пункту 5.1 договору за порушення покупцем термінів оплати товару, обумовлених у п.3.1 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язань та його розмір встановлено статтею 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
У пункті 7.7 договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару покупець додатково до суми боргу і пені сплачує постачальнику процент по невиконаним грошовим зобов'язанням в розмірі 10% від суми боргу за кожен день прострочки.
За вимогами ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Таке право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем, надано сторонам частиною п'ятою статті 694 Цивільного кодексу України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Господарський суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що відповідальність покупця, передбачена пунктом 7.7 договору, фактично дублює його відповідальність, передбачену пунктом 5.1 цього договору, а тому встановлені пунктами 5.1 та 7.7 договору штрафні санкції не можуть застосовуватись одночасно, є неправильним, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та спростовується наведеним. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 30.05.2011р. № 3-44гс11.
Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства «Артемівський завод стінових матеріалів», м.Артемівськ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Синтез Ойл», м. Донецьк, про визнання положення п.7.7 договору № 0928 від 01.01.2011р. недійсним - відмовити.
Рішення набирає законної сили через десять днів з моменту проголошення (підписання) і може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано 05.12.2011р.
Суддя Величко Н.В.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >