83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
08.11.11 р. Справа № 30/76пн
Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Лазаренко Н.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою Державного агентства резерву України, м. Київ, ідентифікаційний код 37472392
до Відповідача: Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Кальчицький елеватор”, с. Кальчик, Володарського району Донецької області, ідентифікаційний код 02080776
із залученням у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача: Державна організація комбінат „Новий”, м. Докучаєвськ Донецької області, ідентифікаційний код 14373236
про: зобов'язання виконати наряд Державного резерву України від 10.09.2010р. № 0.64/75 та стягнення штрафу в сумі 506 472 грн. та пені в сумі 45 811,43грн.
за участю уповноважених представників:
від Позивача - не з'явився;
від Відповідача - ОСОБА_1 (за довіреністю №13 від 23.08.2011р.);
від Третьої особи - ОСОБА_2 (за довіреністю №794 від 07.11.2011р.)
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.
Згідно ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 23.08.2011р. на 21.09.2011р. , з 21.09.2011р. на 04.10.2011р., з 04.10.2011р. на 24.10.2011р., з 24.10.2011р. на 08.11.2011р.
У судовому засіданні 08.11.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Державне агентство резерву України, м. Київ (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Кальчицький елеватор”, с. Кальчик, Володарського району Донецької області (далі - Відповідач) про зобов'язання виконати наряд Державного резерву України від 10.09.2010р. № 0.64/75 та стягнення штрафу в сумі 506 472 грн. та пені в сумі 45 811,43грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем умов договору зберігання від 19.11.1998р. №юр-2зб/348-98, що виявилось у не виконанні наряду №0.64/75 на відпуску наявного на зберіганні зерна на користь ДП Комбінат „Новий”, з огляду на що виникли підстави для нарахування штрафних санкцій.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір про відповідальне зберігання від 19.11.1998р. №юр-2зб/348-98, Розпорядження (наряд) №0.64/75, лист Держрезерву від 02.11.2010р. №7282/0/4-10, довідка ДП ДАК „Хліб України” „Кальчицький елеватор” від 04.11.2010р №172, лист ДП ДАК „Хліб України” „Кальчицький елеватор” від 21.09.2010р. № 146, приймальні акти по формі р-16, акт перевірки КРУ від 05.11.2010р №0.70/12-82; службову записку від 17.11.2010р №0.81/591, лист Мінекономіки від 28.01.2000р. № 53-19/108, претензію від 20.12.2010р №8816/0/4-10, нормативно обґрунтувавши свої вимоги посиланням на ст.ст. 1, 2,3, 8, 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв”, ст.ст. 530, 551, 552, 662, 936, 949 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, п.21 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою КМУ №1129 від 08.10.1997р.
На виконання вимог суду Позивачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.69, 70, 95-97, 111, 112), у тому числі - пояснення №1423/юр від 28.09.2011р. стосовно процедури переміщення цінностей державного резерву та пояснення №1430/юр від 18.10.2011р. із обґрунтуванням строків нарахування пені.
Відповідачем 23.08.2011р. надані заперечення на позовну заяву з додатками (а.с.а.с.41-59), в яких наголошено на неможливості задоволення позовних вимог через: безпідставне застосування Позивачем порядку визначення вартості зерна для розрахунку суми штрафних санкцій; відсутність прийнятого рішення про застосування стягуваного штрафу як адміністративно-господарської санкції; перебування спірного майна під притриманням Зберігача через наявність встановленої судом заборгованості зі сплати послуг за зберігання; недотримання вимог ч. 6 ст. 232 і ст. 250 Господарського кодексу України відносно строку розрахунку пені і позовної давності застосування адміністративно-господарських санкцій.
Ідентичні заперечення на позов Відповідачем були надані до суду з додатками 24.10.2011р. (а.с.а.с.105-109), а його викликана посадова особа у засіданні 24.10.2011р. в порядку ст.30 Господарського процесуального кодексу України письмово пояснила (а.с.110), що спірне майно буде повернуто Позивачеві після узгодження графіку відвантаження, від чого останній ухиляється.
Ухвалою від 21.09.2011р. в порядку ст. 27 господарського процесуального кодексу України до справи з ініціативи суду було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача - Державну організацію комбінат „Новий”, м. Докучаєвськ Донецької області (далі - Третя особа).
Третя особа надала пояснення від 28.09.2011р. (а.с.79), в яких наголошено на зверненні до Відповідача після отримання наряду №0,64/75 від 10.09.2010р. про забезпечення його виконання, у відповідь на який було вказано про необхідність попереднього погашення заборгованості Позивачем, про що було повідомлено останнього.
На підтвердження своєї позиції Третьою особою були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.80-94)
Позивач у судове засідання 08.11.2011р. без пояснення причин попри належне повідомлення не з'явився.
Представник Відповідача у судовому засіданні 08.11.2011р. підтримав свою позицію, викладену письмово, вказуючи на скасування Позивачем власного наряду та неможливість його поточного виконання.
Представник Третьої особи у судовому засіданні 08.11.2011р. зазначив про неможливість задоволення вимоги щодо виконання наряду через його скасування Позивачем до подання розглядуваного позову, на підтвердження чого надав відповідні докази (а.с.а.с.118, 119)
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а повторна неявка без пояснення причин представника Позивача у світлі приписів ст.ст. 4-2, 403, 22, 33 та 77 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливає таку кваліфікацію і не можуть вважатися підставою для подальшого відкладання розгляду справи, оскільки впродовж всього строку провадження у справі у сторін було достатньо часу для формування доказової бази відносно своєї процесуальної позиції, а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання сторони здійснювати свої процесуальні права.
Вислухавши у судових засіданнях представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
19.11.1998р. між Державним комітетом України по матеріальних резервах (правонаступником якого є Позивач - Комітет) та Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Кальчицький елеватор”, с. Кальчик, Володарського району Донецької області (Зберігач) було укладено договір про відповідальне зберігання №юр-2зб/348-98 (а.с.а.с.12-14), за умовами п.п.2.2., 3.1. якого на Зберігача покладені, серед іншого, обов'язки із здійснення зберігання на своїх площах матеріальних цінностей державного реєстру в кількості відповідно до наданих Комітетом приймальних актів-зобов'язань по зберіганню за формою Р-16 та забезпечення відпуску і відвантаження матеріальних цінностей державного резерву в присутності представника одержувача та тільки за нарядами Комітету.
Відповідно до п.4.3. Комітет відшкодовує у 1998 році витрати Зберігача по зберіганню, виходячи із розрахунку 1,5грн. за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву, шляхом проведення заліку заборгованості між Комітетом та Міненерго (через його підвідомчі підприємства).
Згідно п. 7.1. договору сторони дійшли згоди, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань вони нестимуть відповідальність згідно з Законом України „Про державний матеріальний резерв”, а відповідно до п. 9 термін дії договору визначений проміжком часу з моменту його підписання і до видання розпоряджень-нарядів Комітету на відпуск матеріальних цінностей державного резерву в повному обсязі.
Факт передачі об'єкта зберігання, а саме насіння соняшника підтверджується наданими Позивачем приймальними актами від 27.09.1999р. на 305338кг загальною вартістю 206906грн. та 30.10.1999р. на 26207кг загальною вартістю 18345грн. (а.с.а.с. 15, 16).
10.09.2010р. Позивачем видано розпорядженням (наряд) №0.64/75 (а.с.9), яким було зобов'язано Відповідача відпустити (відвантажить) Державній організації комбінат „Новий”, м. Докучаєвськ, Донецька обл. 107,76 тонн насіння соняшника, фактична наявність якого на зберіганні підтверджується довідкою Відповідача №172 від 04.11.2010р. (а.с.11) за підписом керівника і головного бухгалтера, а також - актом перевірки №0.70/12-82 від 05.11.2010р. (а.с.а.с.17-21).
Супровідним листом (а.с.10) зазначений наряд був скерований Відповідачу, який листом № 146 від 21.09.2010р. (а.с.27) вказав, що означена кількість соняшника (спірне майно) перебуває у заставі на підставі рішення Господарського суду м. Києва у справі №22/41 від 12.02.2002р. та наказу на його виконання від 22.02.2002р. (а.с.59). В свою чергу, із змісту означеного рішення (а.с.а.с.55, 56) вбачається часткове задоволення позовних вимог Дочірнього підприємства „Державної акціонерної компанії „Хліб України „Нальчицький елеватор” до Державного агентства по управлінню державним матеріальним резервом - стягнуто з останнього заборгованості в розмірі 81023,88грн. за договорами №юр-2зб/348-98 від 19.11.1998р. і №175 від 15.07.1999р.
Після отримання від Позивача згаданого наряду Третьою особою (а.с.80), остання звернулась до керівника Відповідача (а.с.81) з проханням надати графік відвантаження автомобільним транспортом в термін до 19.11.2010р., на що Зберігач листом №176 від 17.11.2010р. (а.с.82) повідомив Третю особу про відпущення 107760кг насіння соняшнику після сплати заборгованості з боку Позивача.
За таких обставин, Позивач, вказуючи на невиконання наряду№0.64/75 від 10.09.2010р., звернувся до суду з розглядуваним позовом про спонукання до його виконання та стягнення штрафних санкцій, нарахованих із розміру самостійно визначеної вартості насіння соняшника станом на 05.11.2010р. (а.с.22).
Відповідач проти позову заперечив з підстав, приведених вище. Крім того, наказом Державної акціонерної компанії „Хліб України” №62 від 18.02.2011р. (а.с.а.с.44-46) було вирішено припинити діяльність Відповідача та утворити ліквідаційну комісію і в газеті „Урядовий кур'єр” 340 від 03.03.2011р. (а.с.а.с.48, 49) було розміщене відповідне оголошення для звернення кредиторів.
Складеним на виконання вимог суду актом звірення розрахунків від 25.08.2011р. (а.с.74) Відповідач підтверджує перебування у нього спірного майна у відповідній кількості.
Третя особа свою позиції по суті розглядуваного спору виклала письмово (а.с.79), наголошуючи у судовому засіданні 08.11.2011р. про неможливість виконання спірного наряду черзі його анулювання Позивачем (а.с.119) та прийняття нового розпорядження від 13.01.2011р. №0.64/1 (а.с.118), за яким отримувачем спірного соняшника було визначено ДП „Хлібна база №85”.
Суд розглядає справу в всіх заявлених позовних вимог, оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги пов'язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення зобов'язань за договором зберігання), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання наряду №064.75 від 10.09.2010р. та стягнення штрафних санкцій у зв'язку з його невиконанням.
Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема - Законом України „Про державний матеріальний резерв” та Цивільним кодексом України, а також - умовами договору про відповідальне зберігання №юр-2зб/348-98 від 19.11.1998р.
Суд наголошує, що застосування до розглядуваних правовідносин положень Господарського і Цивільного кодексів України, які набули чинності 01.01.2004р. - вже після укладання між сторонами згадуваного договору про відповідальне зберігання, зумовлене (застосування) триваючим характером таких правовідносин та приписами п. 4 Прикінцевих положень кожного із вказаних кодексів.
За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:
- наявність у Позивача певного суб'єктивного права (інтересу) - об'єкту судового захисту;
- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;
- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).
Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів зумовлює відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України та відтворюють приписи ст.ст. 4, 151 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладання договору про відповідальне зберігання №юр-2зб/348-98 від 19.11.1998р.
Як встановлено абз. 2 ст. 2 Закону України „Про державний матеріальний резерв” відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Із змісту ч.5 ст. 4 цього Закону вбачається, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей держаного резерву підприємствами, які не входять до системи державного резерву, здійснюється на підставі договорів.
Враховуючи вказані положення Закону, укладений між сторонами договір про відповідальне зберігання №юр-2зб/348-98 від 19.11.1998р. опосередковує правовідносини із зберігання майна, що в розглядуваний період підпадають під регламентацію нормами глави 66 Цивільного кодексу України. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 936 вказаного Кодексу за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Обов'язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, безпосередньо встановлений ч. 1 ст. 949 цього Кодексу.
Таким чином, захищуваним суб'єктивним правом Позивача в розглядуваному випадку є права Поклажодавця вимагати повернення (переміщення/відпущення) цінностей державного матеріального резерву згідно наряду №064.75 від 10.09.2010р., факт попереднього прийняття яких (цінностей) на зберігання встановлений судом і Відповідачем підтверджується. В свою чергу, порушення такого права полягає в невиконанні означеного наряду, як це передбачено п. 2.2. договору №юр-2зб/348-98 від 19.11.1998р.
Між тим, як було встановлено судом, ще до подання розглядуваного позову до суду, спірний наряд був самостійно анульований Позивачем із виданням нового наряду від 13.01.2011р. №0.64/1, жодних позовних вимог щодо якого в межах цієї справи не заявлено. В свою чергу, визначення новим розпорядженням іншого отримувача цінностей державного резерву унеможливлює виконання попереднього анульованого наряду, адже за відсутністю чинного рішення уповноваженого про відпуск цінностей державного матеріального резерву передання їх Зберігачем іншій особі кваліфікуватиметься як самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву у розумінні абз. 11 ст.2 Закону України „Про державний матеріальний резерв”, що є порушенням, за яке встановлена відповідальність ч.10 ст.14 цього Закону.
Отже, на момент подання розглядуваного позову у Відповідача був відсутній обов'язок з виконання наряду №064.75 від 10.09.2010р., а у Позивача - не існувало порушення, пов'язаного із невиконанням цього відсутнього обв'язку, що унеможливлює спонукання у судовому порядку до виконання такого обов'язку у світлі приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України і ч.ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України та має наслідком відмову у задоволені позову в цій частині.
В свою чергу, решта заявлених вимог про стягнення нарахованих штрафних санкцій за невиконання наряду №064.75 від 10.09.2010р. судом також відхиляються, оскільки:
- по-перше, стягнення заявлених в порядку ч.9 ст. 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв” штрафних санкцій за змістом ст. 15 цього Закону вимагає попереднього прийняття Позивачем відповідного рішення про застосування таких фінансових санкцій, доказів якого (а отже - і підстави застосування) до справи не надано;
- по-друге, спірні штрафні (фінансові) санкції нараховуються виходячи із вартості майна, однак доказів її належного визначеного Позивачем також не надано, а складена власна довідка про вартість станом на 05.11.2010р. (а.с.22) таким доказом вважатися не може, оскільки п. 21 Порядку, затвердженого постановою КМУ №1129 від 08.10.1997р. наділяє Позивача правом визначати ціни у разі проведення відпуску цінностей (їх реалізації у розумінні абз. 3 ст. 2 Закону, а не при визначені розміру фінансових санкцій, коли реалізація не відбулося;
- по-третє, пеня нарахована за період до 20.07.2011р. включно - тобто і після анулювання Позивачем наряду №064.75 від 10.09.2010р.;
- по-четверте, передбачені ч. 9 ст. 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв” штрафні санкції нараховуються за несвоєчасне виконання розпорядження - тобто виконання із пропущенням визначеного строку, тоді як у даному випадку виконання визначеного у позові наряду не відбулося взагалі та було неможливим з викладених вище підстав ще до подання розглядуваного позову
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати не розподіляються, оскільки Позивач у встановленому порядку звільнений від їх здійснення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1,4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Державного агентства резерву України, м. Київ (ідентифікаційний код 37472392) до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Кальчицький елеватор”, с. Кальчик, Володарського району, Донецької області (ідентифікаційний код 02080776) про зобов'язання виконати наряд Державного резерву України від 10.09.2010р. № 0.64/75 та стягнення штрафу в сумі 506 472 грн. і пені в сумі 45 811,43грн.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 08.11.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 14.11.2011р.
Суддя Попков Д.О.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >