83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
21.11.11 р. Справа № 7/248пд
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В. Сгара
При секретарі судового засідання О.В. Журило.
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково виробниче підприємство „ES Полімер” м.Артемівськ
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергосоюз СЕЗ” м.Сімферополь
Предмет спору: визнання договору безпроцентної позики №16/07 від 17.12.2007р. недійсним.
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 - довір.
від відповідача: ОСОБА_3 - довір.
В судовому засіданні 15.11.2011р. на підставі ст..77 ГПК України оголошено перерву до 21.11.2011р.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Науково виробниче підприємство „ES Полімер” м.Артемівськ звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергосоюз СЕЗ” м.Сімферополь про визнання договору безпроцентної позики №16/07 від 17.12.2007р. недійсним.
В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду копії: договір безпроцентної позики №16/07 від 17.12.2007р.; платіжне доручення №2 від 24.12.2007р.; протокол збору учасників ТОВ НВП „ES Полімер”; договір купівлі-продажу цінних папер№Б-116/1/2007 від 11.12.2007р.
Позивач в судових засіданнях вимоги підтримав, вважає договір фіктивним.
У клопотанні №865 від 17.10.2011р. позивач просив призначити по справі економічну експертизу з метою встановлення факту, чи дійсно була у позивача необхідність в оборотних коштах станом на 17.12.2007р. та в чому така необхідність складалась.
У клопотанні №864 від 17.10.2011р. позивач просив витребувати у відділу компаній Департаменту реєстрації компаній та офіційного ліквідатора Міністерства торгівлі, промисловості та туризму відомості про склад засновників компанії „Сінорекс Трейлинг Лимитед” станом на 17.12.2007р.
У клопотанні б/н від 21.11.2011р. позивач просив продовжити процесуальний строк розгляду справи на 15 днів у зв'язку із поданням Товариством з обмеженою відповідальністю „Артемівський електротехнічний завод”, як третьою особою із самостійними вимогами, позовної заяви в порядку ст.26 ГПК України в рамках даної справи.
Відповідач у відзиві та в судовому засіданні проти позову заперечив, вважає відсутніми підстави для визнання договору №16/07 від 17.12.2007р. недійсним, зазначив, що такий договір, в тому числі після вчинення сторонами певних дій за цим договором (передання коштів - надання позики) не може бути фіктивним. У заяві від 10.10.2011р. позивач просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності у 3 роки та відмовити в задоволенні позову.
Проти призначення судової експертизи відповідач в запереченнях б/н від 09.11.2011р. та в судовому засіданні заперечив.
Ухвалою господарського суду від 18.11.2011р. на підставі ст.63 ГПК України, повернуто позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю „Артемівський електротехнічний завод”, подану в порядку ст.26 ГПК України.
Листом суду від 21.11.2011р. повернуто клопотання Закритого акціонерного товариства „Артемівський електротехнічний завод” про призначення по справі №7/248пд судової екпсретизи з огляду на той факт, що така особа станом на 21.11.2011р. не є учасником судового процесу в рамках справи №7/248пд.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:
Між позивачем та відповідачем укладено договір безпроцентної позики №16/07 від 17.12.2007р. (далі по тексту Договір).
Згідно умов Договору, відповідач зобов'язався передати позивачу безпроцентну позику на суму 2100000,00 грн., а позивач зобов'язався повернути вказану суму позики в обумовлений цим Договором строк.
Строк повернення позики по Договору встановлено до 16.12.2008р.
Факт передачі позики відповідачем позивачу підтверджено обома сторонами та матеріалами справи, в тому числі платіжним дорученням №2 від 24.12.2007р.
З позовної заяви вбачається, що підставою виникнення спору та вимоги про визнання Договору недійсним є той факт, що, як вважає позивач, спірний Договір укладено не в цілях надання позики і такий Договір є фіктивним.
Вирішуючи спір про визнання договорів недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Крім того, суд звертає увагу сторін на той факт, що заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
За приписами статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги до чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
За своїми ознаками спірний Договір є договором позики.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 1046 Цивільного кодексу України, За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Загальні умови укладання господарських договорів (в тому числі договору позики) передбачені статтею 179 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, в тому числі, електроенергією, зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Загальний порядок укладання господарських договорів (втому числі договору позики) передбачений статтею 181 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ст. 180 Господарського процесуального кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Тобто, Договір позики вважається дійсним лише у випадку дотримання сторонами умов та порядку укладення такого Договору, а також обов'язковою умовою для визначення договору позики дійсним є вчинення сторонами певних дій (передача позикодавцем позичальнику суми позики).
Посилаючись на той факт, що спірний Договір є фіктивним, позивач повинен довести той факт, що спірний правочин вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків (ст.234 Цивільного кодексу України).
Враховуючи той факт, що саме на підставі спірного Договору позивачу були перераховані кошти в сумі 2100000,00 грн. (яка до того ж співпадає із сумою позики за Договором), суд дійшов висновку, що з боку відповідача були вчинені дії, направлені на створення правових наслідків у вигляді отримання цих коштів в термін, визначений умовами Договору.
Як вже зазначено вище, матеріалами справи та обома сторонами підтверджено факт передання майна (коштів - позики) відповідачем позивачу саме із посиланням на спірний Договір. А в разі коли на виконання правочину було передано майно, такий правочин за своїми ознаками не може вважатись фіктивним. Аналогічна позиція викладена в Постанові Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р.
Крім того, згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ст.67 Господарського кодексу України та ст.627 Цивільного кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
За приписами статей 42, 43 Господарського кодексу України, підприємницька діяльність, яка не заборонена законом, здійснюється суб'єктами господарювання на власний розсуд.
Тобто, підписуючи спірний Договір, позивач фактично діяв на підставі вільного волевиявлення. Договір підписаний та скріплений печатками підприємств без жодних зауважень до нього. Тобто, спірний Договір є узгодженим, в тому числі позивачем по справі, за всіма його умовами.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Дослідивши всі представлені сторонами документи, заслухавши пояснення представників обох сторін, з огляду на підтвердження факту передачі відповідачем позивачу коштів за Договором, та як наслідок настання правових наслідків для обох сторін, суд дійшов висновку, що позивач не довів правових підстав для визнання договору недійсним (факт того, що спірний Договір є фіктивним), у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Господарським судом розглянута заява відповідача, в якій він просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності у 3 роки.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з цим, позовна давність може бути застосована господарським судом лише у випадку наявності порушення права особи, яка звернулась до суду за захистом такого порушеного права.
З вищевикладеного вбачається, що позовні вимоги не доведені належними та допустимими доказами, тобто не доведений й факт порушення прав позивача, у зв'язку з чим строк позовної давності в даному випадку не застосовується, а заява відповідача підлягає залишенню без задоволення.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з їх недоведеністю.
В ході розгляду спору судом було розглянуто клопотання позивача №865 від 17.10.2011р., яким він просить призначити по справі економічну експертизу з метою встановлення факту, чи дійсно була у позивача необхідність в оборотних коштах станом на 17.12.2007р. та в чому така необхідність складалась. Клопотання залишено судом без задоволення з огляду на приписи ст..41 ГПК України, необґрунтованість клопотання та достатність матеріалів справи для повного та всебічного розгляду спору по суті.
Судом було розглянуто клопотання позивача №864 від 17.10.2011р., в якому він просить витребувати у відділу компаній Департаменту реєстрації компаній та офіційного ліквідатора Міністерства торгівлі, промисловості та туризму відомості про склад засновників компанії „Сінорекс Трейлинг Лимитед” станом на 17.12.2007р. Клопотання залишено судом без задоволення у зв'язку з необґрунтованістю, а також з огляду на той факт, що з'ясування цього питання не впливає на спірні правовідносини позивача із відповідачем.
Подане 21.11.2011р. позивачем клопотання б/н про продовження процесуального строку розгляду справи на 15 днів у зв'язку із поданням Товариством з обмеженою відповідальністю „Артемівський електротехнічний завод” позовної заяви в порядку ст.26 ГПК України в рамках даної справи судом також залишено без задоволення, оскільки вказану позовну заяву було повернуто заявнику без розгляду на підставі ст..63 ГПК України і станом на 21.11.2011р. учасниками судового процесу в рамках справи №7/248пд є лише ТОВ „Науково виробниче підприємство „ES Полімер” та ТОВ „Енергосоюз СЕЗ”.
Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.
На підставі ст.129 Конституції України, ст.ст.203-205, 207, 215, 256, 257, 261, 626, 627, 638, 1046 Цивільного кодексу України, ст.67, 179-181 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 26, 33, 34, 41, 43, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд
В И Р I Ш И В :
Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково виробниче підприємство „ES Полімер” м.Артемівськ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергосоюз СЕЗ” м.Сімферополь про визнання договору безпроцентної позики №16/07 від 17.12.2007р. недійсним.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписаний 23.11.2011р.
Суддя Сгара Е.В.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >