61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
Справа №22-а-2935/08 Головуючий 1 інстанції: Тимошенко К.В,
Категорія: 69 Доповідач: Шевцова Н.В.
29 липня 2008 року м.Харків
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді - Шевцової Н.В.,
Суддів Бенедик А.П., Калиновський В.А.
за участю секретаря: Верман А.М.
представника позивача: Кінаш Л.О.
представника відповідача:Серьожкін М.П.
прокурор: Кріцина Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційними скаргамиПрокуратури Полтавської області та Державної податкової інспекції у м. Полтавіна постанову господарського суду Полтавської області від 31.01.2008 року по справі №10/191
за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Геосвіт»
Товариства з обмеженою відповідальністю «М.Т.С»
за участю Прокуратури Полтавської області
про визнання недійсними господарських зобов'язань,-
Державна податкова інспекція у м. Полтаві (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Геосвіт» (надалі по тексту 1-й відповідач), Товариства з обмеженою відповідальністю «М.Т.С» (надалі по тексту 2-й відповідач) за участю прокуратури Полтавської області в якому просив суд визнати угоду - договір субпідряду № 33 від 21.11.2003 року, укладений між ТОВ «Геосвіт» та ТОВ «М.Т.С.» недійсною з моменту її укладення.
31.07.2006 року позивач надав заяву про зміну позовних вимог, в якій просив визнати угоду - договір субпідряду № 33 від 21.11.2003 року, укладений між ТОВ «Геосвіт» та ТОВ «М.Т.С.» недійсною з моменту її укладення та стягнути з ТОВ «Геосвіт» на користь держави 2 695 723 грн.
10.12.2007 року позивач надав заяву про зміну позовних вимог, в якій просив суд: визнати недійсними господарські зобов'язання, які виникли за правочинами на іиконання договору субпідряду №33 від 21.11.2003р., укладеного між ТОВ „Геосвіт" та ГОВ „М.Т.С": Податкові накладні на суму 1 901 613,0грн., в тому числі ПДВ 316935,17грн.
1. №601/7 від 06.01.04р. на суму 312417грн.;
2. №601/6 від 06.01.04р. на суму 269905грн.;
3. №1201/44 від 12.01.04 на суму 117720грн.;
4. №202/42 від 02.02.04р. на суму 173900грн.;
5. №202/41 від 02.02.04р. на суму 137400грн.;
6. №103/24 від 01.03.04р. на суму 105000грн.;
7. №504/6 від 05.04.04р. на суму 168774грн.;
8. №2505/5 від 25.05.04р. на суму 253500грн.;
9. №2605/1 від 26.05.04р. на суму 163000грн.;
10. №3006/8 від 30.06.04р. на суму 199997грн.
акти прийому - здавання на загальну суму 1 901 613,0грн.
1.№4 від 06.01.04р. на суму 312417грн.;
2. №5 від 06.01.04р. на суму 269905грн.;
3. №6 від 12.01.04р. на суму 117720грн.;
4. №7 від 02.02.04р. на суму 173900грн.;
5. №8 від 02.02.04р. на суму 137400грн.;
6. №9 від 01.03.04р. на суму 105000грн.;
7. №11 від 05.04.04р. на суму 168774грн;.
8. №11 від 24.05.04р. на суму 2535000грн.;
9. №11 від 24.05.04 на суму 163000грн.;
10. №13 від 30.06.04 на суму 199997грн.
Постановою господарського суду Полтавської області від 31.01.2008 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу та доповнення до неї, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови ст. 203 п. 2, ст.207 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції апеляційну скаргу подано прокуратурою Полтавської області, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокуратура Полтавської області посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, ч. 1, 2, 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст.207 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Перевіривши доводи апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що вході здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ „Геосвіт" було укладено договір субпідряду №33 від 21.11.2003 р. згідно якого сторони приймають на себе спільне виконання землевпорядних робіт, інженерно-геодезичних вишукувань, створення програмного забезпечення, розробку алгоритмів, надання різноманітних послуг, проведення різних сільськогосподарських операцій та виконання інших різних робіт на замовлення „Замовників", які відповідають статутним завданням сторін та не суперечать чинному законодавству.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено укладення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Твердження позивача про намір укладання спірного договору з метою несплати податків не підтверджено матеріалами справи. Доказів того, що в діях відповідачів існувала мета, яка суперечить інтересам держави та суспільства, позивачем не надано. При цьому суд послався, що наявність умислу у сторони означає, що вона, виходячи з обставин справи, усвідомлювала повинна була усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечить його меті інтересам держави та суспільства і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків. Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем по справі не доведено, що при укладанні договору відповідачі мали мету, завідомо суперечну інтересам держави і суспільства, а тому позов не підлягає задоволенню.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що само по собі визнання у судовому порядку недійсними установчих документів ТОВ «М.Т.С.» його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання спірної угоди такої, що укладена з метою суперечною інтересам держави та суспільства.
Наявність умислу не може бути підтверджено лише рішенням суду про визнання установчих документів однією зі сторін договору недійсними та скасування її реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладанні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності.
Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
З матеріалів справи вбачається, що як на момент укладання угоди, так і на час розгляду справи в суді ТОВ «М.Т.С.» перебувало в Єдиному державному реєстрі (т.1 а.с.6), на час укладання угоди мало свідоцтво платника податку на додану вартість.
У відповідності до вимог статті 49 Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 1 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, то вона є недійсною.
При наявності умислу на укладення такої угоди у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Цивільний кодекс України, який набрав чинність 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені статтею 49 Цивільного кодексу УРСР.
Згідно з ч.2 ст.5 ЦК України кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Таким чином, відсутні підстави для застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, встановлених законом, чинним на момент укладання угоди, але положення якого відсутні у ЦК України на момент ухвалення судового рішення.
Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України.
Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсний повністю або в частині.
Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд не врахував того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.
З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі - продажу був укладений 28.01.2006 р. р., позов до суду про визнання договору купівлі - продажу недійсним було заявлено 09.06.2006 року.
На обґрунтування позову Державна податкова інспекція у м. Полтаві посилалась на укладання відповідачами договору, який суперечить інтересам держави та суспільству. При цьому, позивач просив визнати такий договір та господарські зобов'язання по ньому недійсними на підставі ст.207 ГК України.
Відповідно до ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у ч.2 ст.205 ЦК України визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання, договору) недійним судовому розгляду не підлягають.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно ч.1 ст. 203 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку, а провадження по справі закривається з підстав, встановлених ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи, що суд розглянув справу, в частині визнання угоди недійсною, яка не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів дійшла висновку про скасування в цій частині постанови суду першої інстанції та закриття провадження по справі.
Керуючись ст. ст. 160, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м. Полтаві та Прокуратури Полтавської області - задовольнити частково.
Постанову господарського суду Полтавської області від 31.01.2008 року по справі №10/191- скасувати.
Прийняти ухвалу, якою закрити провадження по справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Геосвіт» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «М.Т.С», за участю Прокуратури Полтавської області про визнання недійсними господарських зобов'язань.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст виготовлено 01.08.2008 року.
Головуючий (підпис) Н.В. Шевцова
Судді: (підпис) А.П. Бенедик
(підпис) В.А. Калиновський
Суддя
Харківського апеляційного
адміністративного суду Н.В. Шевцова