Постанова від 10.11.2011 по справі 2а/0270/4662/11

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2011 р. Справа № 2а/0270/4662/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича,

при секретарі судового засідання: Медяній Наталі Анатоліївні

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2 - представники за довіреностями;

відповідача : ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - представники за довіреностями;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Віойл-Агро"

до: Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

14.10.2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Віойл-Агро" (далі - ТОВ "Віойл-Агро", позивач) до Державної податкової інспекції у м.Вінниці (далі - ДПІ у м.Вінниці, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002172330 від 17.05.2011р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на підставі перевірки, проведеної ДПІ у м.Вінниці, складено акт №1846/23/31414911 від 05.05.2011р., в якому необґрунтовано зафіксовано ряд порушень ТОВ "Віойл-Агро" податкового законодавства. За результатами перевірки позивачу надіслано податкове повідомлення-рішення №0002172330 від 17.05.2011р. Позивач вважає, що дане податкове повідомлення-рішення прийняте неправомірно, оскільки висновки акту суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому звернувся до суду для визнання даного рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

26.10.2011р. до суду від представника відповідача надійшло письмове заперечення проти адміністративного позову, в якому заперечує проти позовних вимог, вказавши, що вони є необґрунтованими, суперечать вимогам чинного законодавства та не відповідають дійсним обставинам справи.

Представники відповідача заперечили проти задоволення адміністративного позову, посилаючись на обставини викладені в запереченнях проти адміністративного позову (т.2 а.с. 190-193).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі службового посвідчення Державної податкової інспекції у м.Вінниці серії УВН №069210, виданого ДПІ у м.Вінниці, старшим державним податковим ревізор-інспектором відділу контролю за відшкодуванням податку на додану вартість управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м.Вінниці ОСОБА_4, відповідно до наказу ДПІ у м.Вінниці за №2287/23 від 05.05.2011р., проведена позапланова невиїзна документальна перевірка TOB «Віойл-Агро» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року.

Висновки перевірки відображено в акті №1846/23/31414911 від 05.05.2011р. про результати позапланової невиїзної документальної перевірки TOB «Віойл-Агро» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року (далі - акт).

На підставі викладених в акті даних встановлено, що перевірка здійснювалася на підставі податкових декларації з ПДВ за лютий 2011р., а також інформації з наявних в інспекції інформаційних баз, без урахування первинної документації.

Проведеною перевіркою встановлено формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2010 року по операціях з постачальниками, по яких податковим органом угоди визнано нікчемними, та за висновками перевірки встановлені порушення ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Вказані дії призвели до порушення позивачем вимог:

- п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, в результаті чого ТОВ «ВІОЙЛ-АГРО» завищено податковий кредит на суму ПДВ 2133847,00 грн. в декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року, подану до ДПІ у м. Вінниці за № 9001364122 від 18.03.2011 року.

- п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ. ТОВ «ВІОЙЛ-АГРО» занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за лютий 2011 року на 2133847,00 грн.

23 травня 2011 року, на підставі вищезгаданого акту перевірки, Державною податковою інспекцією у м. Вінниці винесено податкове повідомлення-рішення №0002172330, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) TOB «Віойл-Агро», з податку на додану вартість у розмірі 2133848,00 грн., у тому числі за основним платежем 2133847,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.

Враховуючи дані обставини, позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування даного рішення.

Судом встановлено, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно пп.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що між TOB «Віойл-Агро» та ПП «Крауз Ко», ПП «МКС-Юг», ТОВ «Нива 2010», ТОВ «Да-Груп», СТОВ «Світоч» укладено ряд договорів.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість в розмірі 2133847,00 грн.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого Адміністративного Суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З врахування викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та послуг, і які підтверджують реальність здійснення операцій, є:

- згідно договору з ПП «Крауз Ко» - договір перевезення вантажу автомобільним транспортом від 30.07.2010 року, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт, та накладні щодо прийняття товару на переробку ЗАТ «Вінницький олійножировий комбінат» (т.1 а.с.64-206);

- згідно договору з ПП «МКС-Юг» - договори поставки, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, накладні на прийнятий до переробки соняшник,прибуткові ордери щодо приймання жирової сировини, договір на переробку давальницької сировини (т.1 а.с.207 - т.2 а.с.87);

- згідно договору з ТОВ «Нива-2010» - договори поставки, податкові накладні, накладні на прийнятий до переробки соняшник, товарно-транспортні накладні (т.1 а.с. 88-109);

- згідно договору з ТОВ «Да-Груп» - договори поставки, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, , прибуткові ордери щодо приймання жирової сировини, договір на переробку давальницької сировини (т.2 а.с.109-137);

- згідно договору з СТОВ «Світоч» - договори поставки, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, прибуткові ордери приймання жирової сировини, податкові накладні, накладні на прийнятий до переробки соняшник, договір на переробку давальницької сировини (т.2 а.с.138-175).

Оформлення прийому олієнасіння та жирової сировини передбачено «Порядком обліку сировини, матеріалів та готової продукції на підприємствах олійно-жирової галузі» затвердженого Наказом Мінагрополітики України 11 вересня 2009 року № 656, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 03 грудня 2009 року №1163/17179.

Облік й оформлення операцій із зерном на хлібоприймальних підприємствах передбачено «Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах», затвердженої Наказом Мінагрополітики України 13 жовтня 2008 року N 661, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 листопада 2008 р. за N 1111/15802.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані TOB «Віойл-Агро», підтверджуються оформленими належним чином документами, що не було враховано відповідачем при проведенні перевірки.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно з ст. 215 Цивільного Кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - в такому випадку немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях (щодо нікчемності укладених договорів), є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В листі ДПА України №20289/16-1617 від 29.09.2010 року зазначено, що при визнанні угод нікчемними податковий орган зобов'язаний аналізувати реальність здійснення господарської діяльності на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Акт не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських взаємовідносин TOB “Віойл-Агро” по взаєморозрахунках з вищевказаними контрагентами, а викладені в акті перевірки висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Зазначене підтверджує Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Так, в своєму листі від 16.09.2011р. №7319, Держкомпідприємництва зазначає, що згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Крім того, діюче податкове законодавство не надає права податковому органу визнавати дані, які відображаються суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість) за період, що перевіряється, недійсними.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини).

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, спільні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Податковим органом не спростовано інформацію, що під час здійснення операцій з постачання товарів (послуг) та складення первинних документів, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи, платниками податку на додану вартість і, як наслідок, мали право здійснювати господарську діяльність.

Крім того, такі висновки спростовані податковим органом в акті №2940/2330/31313911 від 13.07.2011 року, у висновках якого встановлено, що ТОВ «Віойл-Агро» завищено суму податкового кредиту за лютий 2011 року на суму 7649,00 грн. (т.1 а.с.42). Тобто, дана перевірка підтвердила відсутність з боку позивача порушень ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст..216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, а також п.198.2, ст.198 Податкового кодексу, в результаті чого було завищено податковий кредит на суму ПДВ 2133847,00 грн. в декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року.

Також, в судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_4 надано пояснення, що певна частина податку на додану вартість із суми 2133847,00 грн. надійшла до Державного бюджету України.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку про правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість в загальному розмірі 2133847,00 грн. до складу податкового кредиту. Таким чином, висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З обставин адміністративної справи видно, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України у зв'язку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці №0002172330 від 17 травня 2011р.

Стягнути з Державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Віойл-Агро" судовий збір у розмірі 3,40 грн. (три грн. 40 коп.), сплачений відповідно до платіжного доручення №12913 від 13.10.2011р., копія якого міститься в матеріалах адміністративної справи №2а/0270/4662/11.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Томчук Андрій Валерійович

10.11.2011

Попередній документ
19463643
Наступний документ
19463645
Інформація про рішення:
№ рішення: 19463644
№ справи: 2а/0270/4662/11
Дата рішення: 10.11.2011
Дата публікації: 06.12.2011
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Вінницький окружний адміністративний суд
Категорія справи: