01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.11.2011 № 14/165
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів:
при секретарі:
прокурор - Ткаченко Т.М., посвідчення №160 від 30.05.2011 року,
від позивача - ОСОБА_1., довіреність б/н від 14.11.2011 року,
від відповідача - не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва
на рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2010 року
у справі №14/165 (суддя Нарольський М.М.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Яріло», м. Київ,
до Відділу приватизації комунального майна
Подільського району міста Києва, м. Київ,
про визнання договору купівлі-продажу укладеним та
зобов'язання передати нерухоме майно, -
встановив:
У березні 2010 року ТОВ «Яріло» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відділу приватизації комунального майна Подільського району міста Києва (далі - відповідач) про визнання договору купівлі-продажу укладеним.
31.03.2010 року позивачем було змінено позовні вимоги (а.с. 92), згідно яких останній просив суд визнати укладеним договір купівлі-продажу та зобов'язати відповідача передати нерухоме майно позивачеві за актом приймання-передачі.
Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2010 року у справі №14/165 позов ТОВ «Яріло» задоволено повністю. Визнано укладеним договір купівлі-продажу приміщень на першому поверсі, площею 90,7 кв. м. по вул. Андріївський узвіз, 19 літ. Б в Подільському районі міста Києва між ТОВ «Яріло» та Відділом приватизації комунального майна Подільського району міста Києва у відповідній редакції.
Зобов'язано відділ приватизації комунального майна Подільського району міста Києва у триденний термін після сплати ТОВ «Яріло» повної вартості придбаного об'єкта приватизації передати ТОВ «Яріло» нерухоме майно - нежилі приміщення, розташовані на першому поверсі, загальною площею 90,7 кв.м. в нежилому будинку по вул. Андріївський узвіз, 19 літ. Б в м. Києві, за актом приймання-передачі.
Присуджено до стягнення з Відділу приватизації комунального майна Подільського району міста Києва на користь ТОВ «Яріло» 6018,30 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись із вказаним рішенням, заступник прокурора міста Києва звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2010 року у справі №14/165 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
У своєму відзиві позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає спірне судове рішення законним та обґрунтованим.
Третя особа не скористалась своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надала суду відзив на апеляційну скаргу, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2011 року у справі №14/165 апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2010 року у справі №14/165 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 15.11.2011 року.
В судовому засіданні 15.11.2011 року прокурор підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні 15.11.2011 року заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві. Представники відповідача в судове засідання не з'явились, відповідач про причини неявки суд не повідомив.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2000 року між позивачем (орендар) та Управлінням майном Подільської районної держадміністрації (орендодавець) укладено договір оренди №257-1 нежилих приміщень по вул. Андріївський узвіз, 19 в місті Києві, (далі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передав позивачу в орендне користування приміщення в будинку по вул. Андріївський узвіз, 19 на першому поверсі загальною площею 56,91 кв.м. Строк дії договору становить 11 років у період з 05.08.2000 року по 05.08.2011 року.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди від 21.06.2007 року сторонами були внесені зміни до п.п. 1.1. договору оренди та викладено його в такій редакції: «Орендодавець на підставі розпорядження Подільської районної у місті Києві державної адміністрації від 06.09.2006 року №852 та уточнення поповерхового плану (за даними БТІ) передає, а орендар приймає в оренду приміщення (будівлю, споруду) 1-го поверху, вартість якого визначена експертним шляхом, по вул. Андріївський узвіз, 19 літ. Б, площею 90,7 кв.м. для розміщення кафе.»
Згідно рішення Київської міської ради №208/1642 від 27.12.2001 року «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» нерухоме майно - жилий будинок №19 літера, що розташований по вул. Андріївський узвіз в м. Києві, належить до комунальної власності територіальної громади Подільського району міста Києва.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1165 від 05.09.2007 року «Про переведення жилих будинків №19 літери «А» та №19 літери «Б» на Андріївському узвозі у нежилі», на підставі звернення Подільської районної у місті Києві державної адміністрації від 06.07.2007 року №903, жилі будинки №19 літери «А» та №19 літери «Б» на Андріївському узвозі, визнані в установленому постановою Ради Міністрів Української РСР від 26.04.1984 року №189 «Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам, та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання» непридатними для проживання, переведено у нежилі.
Згідно рішення Подільської районної у м. Києві ради від 01.03.2007 року №134 та додатку №1 до нього нежилі приміщення, розташовані на 1-ому поверсі загальною площею 90,7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 19 літ. «А» включено до переліку приміщень, що підлягають викупу орендарем - ТОВ «Яріло».
Відповідно до рішення Подільської районної у місті Києві ради №227 від 12.07.2007 року внесені зміни до рішення Подільської районної у місті Києві ради від 01.03.2007 року №134, зокрема, позицію 60 додатку №1 останнього, а саме: «нежилі приміщення ТОВ «Яріло» Андріївський узвіз, 19 літ. А» викладено в такій редакції: «нежилі приміщення ТОВ «Яріло» Андріївський узвіз, 19 літ. Б».
На виконання рішення Подільської районної у м. Києві ради №134 від 01.03.2007 року відповідач листом від 03.03.2007 року №04/89 повідомив позивача про можливість приватизації орендованого приміщення, для чого в п'ятиденний термін вимагав надати необхідні документи.
Як стверджував позивач, ним було підготовлено необхідну документацію для приватизації орендованого приміщення по вул. Андріївський узвіз, 19 літ. Б і передано до відділу приватизації комунального майна Подільського району міста Києва.
Однак, відповідач договір купівлі-продажу нежилих приміщень з позивачем не уклав.
Матеріали справи містять висновок експерта про незалежну оцінку вартості майна (нежилих приміщень), складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 станом на 31.12.2009 року, згідно якого вартість відчужуваних нежилих приміщень становить 601828,99 грн.
Також, позивач листом від 12.01.2010 року №01/12-10 звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір купівлі-продажу вищезазначеного об'єкта приватизації, додавши до цього листа два примірники типового договору купівлі-продажу.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем здійснено всі дії, необхідні для укладання договору купівлі-продажу відповідно до ст. ст. 10-12 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», запропонований на підписання проект договору купівлі-продажу відповідає вимогам чинного законодавства.
Однак, колегія суддів не може погодитись з висновками господарського суду міста Києва у даній справі з наступних підстав.
Предметом спору у даній справі є визнання укладеним договорів купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання відповідача передати нерухоме майно з підстав ухилення відділу приватизації комунального майна Подільського районну м. Києва від укладання даного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Дослідивши надані сторонами докази, суд першої інстанції встановив обставини, які свідчать про надання Подільською районною у м. Києві радою 01.03.2007р., що здійснює правомочності власника відповідного приміщення від імені територіальної громади, своєї згоди на укладення договору купівлі-продажу шляхом прийняття відповідного рішення про приватизацію орендованого позивачем нерухомого майна, на підставі якого має бути укладено договір купівлі-продажу як документ, що посвідчує надане рішенням право на приватизацію нерухомого майна.
Як вбачається із матеріалів справи позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти відповідний договір (лист від 12.01.2010 року №01/12-10, а.с. ) з проектом договору купівлі-продажу об'єкту оренди і копією висновку експерта про вартість майна. Як зазначає сам позивач, відповіді він не отримав та договір купівлі-продажу не укладений до моменту звернення до суду.
Згідно ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Частиною 3 ст. 640 Цивільного кодексу України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Таким чином, правила ст. 181, 187 Господарського Кодексу, на яку посилається суд першої інстанції як на підставу задоволення позову, не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення вищезазначених правочинів відповідно до статей 210, 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.
Крім цього, відповідно до ст. 20 Господарського Кодексу кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
За приписами ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства, судом першої інстанції не було враховано те, що вимога про захист права шляхом визнання договору купівлі-продажу укладеним не передбачена законодавством.
Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2010 року у справі №14/165 та приймає нове рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.
Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
постановив:
1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2010 року у справі №14/165 задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2010 року у справі №14/165 скасувати.
3. Прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити повністю.
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Яріло» (04070, м. Київ, Андріївський узвіз, 19, ідентифікаційний код 16292140) в дохід Державного бюджету України 3009,15 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
5. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.
6. Справу №14/165 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
18.11.11 (відправлено)