01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.11.2011 № 38/302
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників
від позивача: Юдін О.Ю.
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю
“Маяк”
на рішення Господарського суду м. Києва
від 27.09.2011 року
у справі № 38/302 (суддя Власов Ю.Л.)
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю
“Маяк”
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро”
2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про визнання недійсною угоди №8-ТА
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Маяк” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро”, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсною угоди №8-ТА про зміну кредитора у зобов'язанні від 12.01.11р., укладену між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що суб'єктний склад сторін спірної угоди не відповідає вимогам закону, оскільки Відповідач 2 не має право надавати фінансові послуги з придбання права вимоги боргу.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.09.2011 р. у справі № 38/302 в позові відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що угода №8-ТА про зміну кредитора у зобов'язанні від 12.01.11р не суперечить нормам ст.512-516 Цивільного кодексу України щодо заміни кредитора у зобов'язанні.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2011 р. у справі № 38/302 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник стверджує, що договір уступки права вимоги, який має право вчинити будь-яка особа на підставі ст.512 ЦК України не передбачає плати з боку нового кредитора на користь первісного кредитора за відступлене право вимоги. Таким чином, на підставі ст.512 ЦК України будь-яка особа має право здійснити відступлення права вимоги, за умови що це відступлення буде безоплатним. Відступлення права вимоги боргу за плату, свідчить про те, що сторони уклали між собою договір купівлі-продажу боргу. Але, відступлення права вимоги боргу за плату, є фінансовою послугою, оскільки відповідає критеріям встановленим п.5 ст.1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.11.2011 року.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2011 року у справі № 38/302 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судове засідання 16.11.2011 року не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач 1 та відповідач 2 не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 16.11.2011 року за відсутності представників відповідача 1 та відповідача 2.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача(апелянта), перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
12.01.2011року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро” та Фізичною особою-підприємець ОСОБА_1 була укладена угода №8-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до п.1.1 спірної угоди ТОВ “Тридента Агро” відступає Фізичній особі-підприємець ОСОБА_1 право вимоги виконання Позивачем зобов'язання, набутого ТОВ “Тридента Агро” на підставі договору №003ВЕ купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 20.03.09р.. а Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 компенсує вартість переданого зобов'язання відповідно до умов даної угоди.
Відповідно до п.1.2. спірної угоди за цією угодою Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 одержує право замість ТОВ “Тридента Агро” вимагати від Позивача сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п.2.1. цієї угоди.
Згідно з п.2.1. спірної угоди вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою, становить 27019,34 грн.
Відповідно до п.3.2. спірної угоди в момент підписання цієї угоди, незалежно від виконання Позивачем зобов'язання ФОП ОСОБА_1, у ТОВ “Тридента Агро” виникає право вимоги до ФОП ОСОБА_1 в сумі 27019,34 грн.
12.01.11р. ТОВ “Тридента Агро” направив на адресу Позивача повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, в якому повідомило, що ТОВ “Тридента Агро” за угодою №8-ТА про відступлення права вимоги від 12.01.11р. відступив ФОП ОСОБА_1 право вимоги сум штрафних санкцій, котрі виникли на підставі неналежного, несвоєчасного та неповного виконання грошового зобов'язання згідно договору №003ВЕ купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 20.03.09р.
У зв'язку з цим суму штрафних санкцій, котрі нараховані ТОВ “Тридента Агро” у розмірі 27019,24 грн. підлягають сплаті ФОП ОСОБА_1.
Позивач просить визнати недійсною угоду №8-ТА про зміну кредитора у зобов'язанні від 12.01.11р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро” та Фізичною особою-підприємець ОСОБА_1, оскільки суб'єктний склад сторін спірної угоди не відповідає вимогам закону, оскільки ФОП ОСОБА_1 не має право надавати фінансові послуги з придбання права вимоги боргу.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, визнання правочину недійсним.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Пленум Верховного суду України в. п.п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978р. №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Відповідно до ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст.513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вже зазначалось вище, між Відповідачами 1 та 2 була укладена угода №8-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні, відповідно до якої Відповідач 1 відступив Відповідачу 2 право вимоги виконання Позивачем зобов'язання, набутого Відповідачем 1 на підставі договору №003ВЕ купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 20.03.09р.
Повідомленням від 12.01.2011р. Відповідач 1 повідомив Позивача про заміну кредитора у зобов'язанні.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що угода №8-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні не суперечить нормам ст.512-516 Цивільного кодексу України щодо заміни кредитора у зобов'язанні.
Крім цього, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право звертатися до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Частиною другою статті 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами визначено ті підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Таким чином, умовою подання позову до господарського суду повинно бути наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Колегією суддів встановлено, що позивач не є стороною угоди №8-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні.
Наявність укладеної між відповідачем 1 та відповідачем 2 угоди №8-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні не є доказом наявності у позивача прав та законних інтересів, які підлягають захисту шляхом визнання недійсною вказаної угоди.
Щодо посилання апелянта на норми Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.5 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Проте, з укладеного сторонами правочину не вбачається надання Відповідачем 2 фінансових послуг Відповідачу 1 або вчинення Відповідачем 2 дій в інтересах Відповідача 1, тому до спірних відносин підлягають застосуванню ст.512-516 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про визнання недійсною угоди №8-ТА про зміну кредитора у зобов'язанні від 12.01.2011р є не обґрунтованою, а отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено в її задоволенні.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі № 38/302 від 27.09.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Маяк” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2011 року по справі №38/302 залишити без змін.
Матеріали справи № 38/302 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді