01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.11.2011 № 14/164
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сухового В.Г.
суддів:
при секретарі:
Шапконюк Ю.О.
розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва
на рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2010 р.
у справі № 14/164 (суддя Нарольський М.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКС»
до Відділу приватизації комунального майна Подільського району міста Києва
про визнання договору купівлі-продажу укладеним та зобов'язання передати нерухоме майно,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛКС» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відділу приватизації комунального майна Подільського району міста Києва (далі - відповідач) про визнання укладеним договору купівлі-продажу нерухомого майна - нежилих приміщень, розташованих на першому поверсі площею 79,30 кв.м., на другому поверсі площею 81,30 кв.м. по АДРЕСА_1 в м. Києві, (далі - нежилі приміщення), в запропонованій позивачем редакції, а також про визнання права власності на нежилі приміщення.
31.03.2010 р. позивач подав суду заяву про зміну позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України відповідно до якої просить суд визнати укладеним договір купівлі-продажу приміщень на першому поверсі, площею 79,30 кв.м., на другому поверсі, площею 81,30 кв.м. по АДРЕСА_1 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛКС»(код ЄДРПОУ 32620673) та Відділом приватизації комунального майна Подільського району міста Києва (код ЄДРПОУ 26200699) у редакції, викладеній в заяві. Також, позивач просить суд зобов'язати відділ приватизації комунального майна Подільського району міста Києва у триденний термін після сплати товариством з обмеженою відповідальністю «ЛКС» повної вартості придбаного об'єкта приватизації передати товариству з обмеженою відповідальністю «ЛКС» нерухоме майно - нежилі приміщення, розташовані на першому поверсі, загальною площею 79,30 кв.м., на другому поверсі, загальною площею 81,30 кв.м., в нежилому будинку по АДРЕСА_1 в м. Києві, за актом приймання-передачі (а.с.104-107).
Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2010 року у справі №14/164 позов задоволено повністю.
Зазначене рішення прийнято з посиланням на Закон «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», ст.ст. 179, 181, 187 ГК України та вмотивовано тим, що позивач вчинив всі необхідні дії, які передують приватизації спірних нежилих приміщень, однак відповідач обов'язки передбачені Законом про приватизацію не виконав, не уклав договір купівлі-продажу спірних приміщень. Суд першої інстанції також зазначив, що зволікання з боку відповідача з приватизацією нежилих приміщень є порушенням Закону України «Про місцеве самоврядування» щодо обов'язковості виконання відповідного рішення представницького органу місцевого самоврядування та порушенням Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в частині визначеного Законом строку підготовки об'єкта до приватизації, а також порушенням прав позивача на приватизацію об'єкта шляхом викупу у визначений законом термін. За вказаних підстав, суд першої дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем здійснено всі дії, необхідні для укладання договору купівлі-продажу відповідно до ст. ст. 10-12 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а запропонований на підписання проект договору купівлі-продажу відповідає вимогам чинного законодавства.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник прокурора м. Києва подав апеляційну скаргу на вказане рішення, у якій він просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2010 р. у справі №14/164 та винести нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Прокурор зазначає, що приватизація державного майна регулюється спеціальними законами з питань приватизації, а тому укладення договору купівлі-продажу об'єкту приватизації відбувається у порядку, визначеному приватизаційним законодавством. Також, прокурор посилається на те, що договір купівлі-продажу об'єкта приватизації не може укладатись в порядку, визначеному ГК України, а тому судом першої інстанції неправомірно визначено положення ст.ст. 179, 181, 187 ГК України як підстави для визнання укладеним договору щодо спірного об'єкта. Крім того, прокурор вказує на те, що судом не враховано, що чинний ЦК України та ГК України не передбачають такої форми судового захисту порушеного права як вимога про визнання договору укладеним.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу у якому він посилається на те, що апеляційна скарга заступника прокурора м. Києва є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Позивач вважає, що прийняте рішення є законним та обґрунтованим та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду від 31.03.2010р. у справі № 14/164 залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2011 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.11.2011 р.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши доводи представника позивача та прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з рішенням ХХVI сесії IV скликання Подільської районної у м. Києві ради від 07.02.2006 р. № 448 «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Подільського району, що підлягають приватизації» та Додатком № 1 до нього, приміщення, розташовані на першому поверсі, площею 79,30 кв.м. та на другому поверсі, площею 81,30 кв.м., по АДРЕСА_1 включено до переліку приміщень, що підлягають викупу орендарем - ТОВ «ЛКС» (а.с.29-32).
Згідно з свідоцтвом про право власності від 06.03.2008р., зареєстрованим у Київському міському бюро технічної інвентаризації 17.03.2008р. нежилий будинок площею 290,10 кв. м, розташований в АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді Подільського району м. Києва (а.с.28).
У матеріалах справи містяться листи від 07.12.2006 р. та від 03.04.2008 р. (а.с.33,34), а також від 02.03.2009р. (а.с.36) та від 11.01.2010р. (а.с.40), з якими позивач звертався до відповідача з проханням укласти договір купівлі-продажу орендованих ним нежилих приміщень по АДРЕСА_1 у м. Києві в редакції позивача.
На звернення позивача відповідач надав відповідь від 21.04.2008 р. за вих. № 01/335, повідомивши останнього про неможливість укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна в зв'язку з прийняттям Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини»від 1 лютого 2005 року № 2391-IV.
Позивач стверджує, що ним було підготовлено необхідну документацію для приватизації орендованого приміщення по АДРЕСА_1 і передано до відділу приватизації комунального майна Подільського району міста Києва. Однак, незважаючи на неодноразові звернення, відповідач договір купівлі-продажу нежилих приміщень з позивачем не уклав.
Матеріали справи містять висновок експерта про незалежну оцінку вартості майна (нежилих приміщень), складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 станом на 31.12.2009 року, згідно якого вартість відчужуваних нежилих приміщень визначена експертом у сумі 887 998,33 грн. (а.с.43).
Суд також встановлено, що 21.09.2009 р. між ТОВ «ЛКС» позивачем (далі - орендар) та Комунальним підприємством «Оренда» (орендодавець) укладено Договір оренди № 322/09 нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Подільського району м. Києва (далі - Договір оренди, а.с.16-19)
Відповідно до п.1 Договору оренди предметом Договору є передача позивачу приміщення по АДРЕСА_1 першого поверху площею 79,30 кв.м. та на другого поверху площею 81,30 кв.м. для розміщення творчої майстерні.
Зазначені приміщення передані позивачу згідно з актом прийому - передачі від 21.09.2009р. (а.с.20).
Таким чином, спірне нежитлове приміщення надано позивачу у користування по 20.09.2012р. (п.6.2 Договору оренди).
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем здійснено всі дії, необхідні для укладання договору купівлі-продажу відповідно до ст. ст. 10-12 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», запропонований на підписання проект договору купівлі-продажу відповідає вимогам чинного законодавства, натомість відповідачем порушено вимоги ст.ст. 179, 181, 187 ГК України, оскільки відповідач обов'язки передбачені Законом про приватизацію не виконав та не уклав договір купівлі-продажу спірних приміщень.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з такими висновками господарського суду міста Києва у даній справі з наступних підстав.
Предметом спору у даній справі є визнання укладеним договорів купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання відповідача передати нерухоме майно з підстав ухилення Відділу приватизації комунального майна Подільського районну м. Києва від укладання даного договору.
За приписами ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Як вбачається з матеріалів справи, Подільською районною у м. Києві радою 07.02.2006р. прийнято рішення № 448, яким затверджено перелік вбудованих приміщень, що підлягають викупу орендарем-інвестором в 2006р., серед яких значиться нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1, яке підлягає викупу позивачем.
Також, встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням укласти договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, проте відповідач ухилявся від його укладення і станом на момент звернення позивача до суду з позовом, відповідачем не прийнято пропозицію позивача на укладення договору купівлі-продажу.
Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Частиною 3 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Частиною 1 ст. 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
За вказаних обставин, слід дійти висновку, що положення ст.ст. 179, 181, 187 Господарського кодексу України, на яку посилається суд першої інстанції як на підставу задоволення позову, не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення вищезазначених правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.
Аналогічна правова позиція викладена у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
За приписами ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства, судом першої інстанції не враховано те, що вимога про захист права шляхом визнання договору купівлі-продажу укладеним не передбачена законодавством. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 28.07.2010 р. у справі № 2/376.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів, дійшла висновку, що апеляційна скарга заступника прокурора м. Києва підлягає частковому задоволенню.
За таких обставин, керуючись ст. ст. 103, 104 ГПК України апеляційна інстанція скасовує рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2010 року у справі №14/164 та приймає нове рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судові витрати у даній справі розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України.
Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2010 року у справі №14/164 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2010 року у справі № 14/164 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в позові Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛКС» відмовити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКС» (код 32620673) в дохід Державного бюджету України 5 312 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
5. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.
6. Справу № 14/164 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді
21.11.11 (відправлено)