01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
09.11.2011 № 17/60
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсакової Г.В.
суддів:
при секретарі:
При секретарі судового засідання Зайцевій А.І.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю
від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» на рішення господарського суду Чернігівської області від 15.06.2011р.
по справі № 17/60 (суддя Кушнір І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лін-Текс», м. Бровари, Київська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат», м. Остер, Козелецький район, Чернігівська область
про визнання договору недійсним (неукладеним) та стягнення 481448 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю „Лін-Текс” звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Остерський промкомбінат” про визнання недійсним (неукладеним) договору комісії від 21 лютого 2007 року між Відкритим акціонерним товариством “Надія” (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю „Остерський промкомбінат”) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Лін-Текс” та стягнення грошових коштів в сумі 48148,00 грн.
31.05.2011р. від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій останній просив змінити предмет позову, виключивши пункт 1 прохальної частини щодо визнання договору комісії від 21 лютого 2007 року недійсним (неукладеним), та просить суд стягнути грошові кошти у сумі 48148,00 грн.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 15.06.2011р. позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» 33000 грн. безпідставно отриманих коштів, 429 грн. - інфляційних, 97,64 грн. - 3 % річних, 335,27 грн. витрат по сплаті державного мита, 165,20 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Чернігівської області від 15.06.2011р. по справі № 17/60 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим судом не було з'ясовано чи звертався позивач до відповідача з вимогою про повернення безпідставно набутого майна, а також не було застосовано приписів статті 530 ЦК України та не припинено провадження у справі, що є порушенням норм матеріального та процесуального права.
На підставі апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» на рішення господарського суду Чернігівської області від 15.06.2011р., згідно ст. ст. 53, 93, 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалами від 05.10.2011р. відновлено строк подання апеляційної скарги та порушено апеляційне провадження.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Лін-Текс» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення господарського суду Чернігівської області від 15.06.2011р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі Розпорядження Секретаря палати від 26.10.2011р. розгляд справи здійснено судовою колегією у складі: головуючий по справі суддя - Корсакова Г.В., судді - Сулім В.В., Чорногуз М.Г.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 26.10.2011р. оголошувалась перерва до 09.11.2011р.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.03.2011р. у справі №18/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Лін-Текс” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Остерський промкомбінат” про стягнення грошових коштів в сумі 33000,00 грн., перерахованих платіжними дорученнями від 22.02.2007р. № 43 та від 30.05.2007р. № 91 відкритому акціонерному товариству “Надія” (правонаступником якого є відповідач) на підставі договору комісії від 21.02.2007р., в позові відмовлено повністю.
Під час розгляду справи №18/20 господарським судом Чернігівської області встановлено, що згідно п. 1.1 Статуту ТОВ „Остерський промкомбінат”, затвердженого рішенням зборів учасників від 14.01.2009р. (протокол № 1), товариство створено шляхом реорганізації відкритого акціонерного товариства “Надія” і є повним правонаступником його прав та обов'язків, стосовно всіх кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
21 лютого 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Лін -Текс” (Комісіонер) та відкритим акціонерним товариством „Надія” (Комітент) був підписаний договір комісії (надалі -Договір).
Відповідно до п.п.1.1,1.2,2.1 Договору, Комітент зобов'язується за дорученням Комісіонера за винагороду вчинити від свого імені за рахунок Комісіонера угоди з купівлі виробничого обладнання згідно прейскуранта (додаток № 1). Конкретні умови укладення угод, мінімальні (максимальні) ціни, а також інші вказівки Комісіонера відносно угод, згаданих в п. 1.1 даного Договору, можуть бути обумовлені сторонами додатково у формі доповнення до даного Договору. Прийняте на себе доручення Комітент зобов'язаний виконати у відповідності до вказівок Комісіонера на найбільш вигідних для нього умовах.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що Комісіонер зобов'язаний не пізніше трьох днів з дня укладення даного договору внести на рахунок Комітента необхідну для його виконання грошову суму, при цьому повідомивши Комітенту про характер і умови укладення угод, згаданих в п. 1.1.
Згідно п.п.4.1.-4.2. Договору комісійна винагорода, яка повинна бути виплачена Комітенту, складає 2000,00 грн. Комітенту за його бажанням може бути виплачений аванс в розмірі 23000,00грн., що зараховується при кінцевих розрахунках між сторонами. Якщо Комісіонер відмінить дане ним Комітенту доручення вцілому або в частині до укладання Комітентом відповідних угод з третіми особами, то він зобов'язаний сплатити Комітенту комісійну винагороду за укладені ним до відміни доручення угоди, а також відшкодувати Комітенту понесені ним до відміни доручення витрати згідно п.4.3. даного договору.
За умовами п. п. 6.1, 6.2 та 6.4 Договору, майно, що надійшло до Комітента від Комісіонера або набуте Комітентом за рахунок Комісіонера, являється власністю останнього. Комітент відповідає перед Комісіонером за втрату, недостачу чи пошкодження майна Комісіонера, що знаходиться у нього, якщо не доведе, що втрата, недостача чи пошкодження сталася не з його вини. Комісіонер, повідомлений про відмову Комітента виконати доручення, зобов'язаний на протязі місяця з дня отримання відмови розпорядитись майном, що знаходиться у Комітента. Такий же обов'язок покладається на Комісіонера і у випадку скасування ним даного Комітенту доручення.
Згідно ст.1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Здійснивши аналіз умов договору комісії від 21.02.2007р., підписаного між ТОВ “Лін - Текс” та ВАТ “Надія”, порівнявши його умови з положеннями глави 69 Цивільного кодексу України, суд прийшов до висновку, що у даному договорі допущено термінологічну помилку, оскільки права і обов'язки, визначені законом для Комісіонера, встановлені в договорі для Комітента, і навпаки.
Таким чином, за умовами договору комісії ТОВ “Лін -Текс” являється Комітентом, а ВАТ “Надія” - Комісіонером.
Додатком №1 до Договору комісії від 21 лютого 2007р. сторони визначили перелік виробничого обладнання, яке відповідач повинен був придбати, а саме:
- машина швейна одіяльна -1 шт.;
- машина швейна окантувальна -1 шт.;
- ніж розкрийний стаціонарний -1 шт.;
- ніж розкрийний ручний -4 шт.;
- стіл настилочний -4 шт.
22 лютого 2007 року позивач платіжним дорученням №43 перерахував ВАТ “Надія” грошові кошти в сумі 23000,00 грн. з призначенням платежу “передплата на закупку обладнання по договору комісії від 21.02.2007р.”.
30 травня 2007 року позивач платіжним дорученням № 91 перерахував ВАТ “Надія” грошові кошти в сумі 10000,00 грн. з призначенням платежу “передплата на закупку обладнання по договору комісії від 21.02.2007р.”.
04 серпня 2010 року позивач направив на адресу відповідача заяву № 03/08-10 від 03.08.2010р. про відміну (скасування) доручення за договором комісії від 21.02.2007р.
Як вбачається зі змісту даної заяви, позивач, на підставі п. 5.4 Договору, повністю відміняє (скасовує) доручення, дане відповідачу, та у зв'язку з невиконанням ТОВ «Остерський промкомбінат» доручення просить повернути грошові кошти в сумі 33000,00 грн. протягом десяти днів з дня направлення заяви.
Судом під час розгляду справи №18/20 встановлено, що як вбачається із змісту підписаного між сторонами Договору, в ньому відсутні умови щодо ціни виробничого обладнання, яке зобов'язався купити відповідач за дорученням позивача.
Сторонами не були обумовлені конкретні умови укладення угод, мінімальні (максимальні) ціни, а також інші вказівки Комітента відносно угод, згаданих в п. 1.1 Договору. Позивач не повідомляв відповідача про характер і умови укладення угод, як то передбачено п. 3.1 Договору.
Отже, наслідком невизначеності умов договору - відсутності в договорі ціни виробничого обладнання, яке зобов'язався купити комісіонер, є неможливість виконання відповідачем покладеного на нього обов'язку з укладення угод купівлі -продажу обладнання.
Враховуючи те, що між сторонами не було досягнуто згоди з такої істотної умови договору комісії як ціна виробничого обладнання, яке зобов'язався купити комісіонер, суд прийшов до висновку, що договір комісії від 21.02.2007р. є неукладеним (таким, що не відбувся).
Позивач у справі №18/20 звернувся з позовом як сторона договору комісії і його позовні вимоги мотивовані положеннями законодавства, які визначають наслідки відмови комітента від договору комісії. Однак оскільки фактично договір комісії не було вчинено, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, з підстав викладених в позовній заяві, задоволенню не підлягають.
Крім того, судом встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2010р. змінено рішення господарського суду Чернігівської області від 19.05.2010р. по справі №7/64 за позовом ТОВ „Лін -Текс” до ТОВ „Остерський промкомбінат” про стягнення 99459,53грн.
Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний господарський суд зазначив, що “платіжні доручення № 43 від 22.02.2007р. на суму 23000 грн. з призначенням платежу „передплата за закупку обладнання”, № 91 від 30.05.2007р на суму 10000 грн. з призначенням платежу „передплата за закупку обладнання” не мають відношення до правовідносин.
Хоча листом № 15-2007 від 11.07.2007р. ТОВ «Лін-Текс» просив ВАТ „Надія” раніше перераховані кошти платіжними дорученнями зарахувати в рахунок договору купівлі -продажу від 11.07.2007р., але лист ВАТ „Надія” № 12/07-07 від 12.07.2007р. про згоду на пропозицію ТОВ «Лін-Текс» не може вважатися належним доказом, оскільки не містить печатки відповідача.
Належних доказів того, що відповідач погодився перерахувати гроші в рахунок оплати за нерухомість згідно договору купівлі -продажу від 11.07.2007р. місцевому суду надано не було і в матеріалах справи такі докази відсутні.
Рішення господарського суду Чернігівської області від 22.03.11р. у справі №18/20 сторонами не оскаржувалося, а отже набрало законної сили 05.04.11р.
Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
В обґрунтування позовних вимог у даній справі, позивач посилається на рішення господарського суду Чернігівської області від 22.03.11р. у справі №18/20 в якому встановлено, що договір комісії від 21.02.2007р. є неукладеним (таким, що не відбувся).
На виконання умов вказаного правочину позивач сплатив відповідачу 33000,00 грн.
Позивач не мав можливості користуватись грошовими коштами з моменту їх сплати, а саме: у сумі 23000,00 грн. - з 22.02.2007р. та 10000,00 грн. - з 30.05.2007р. В результаті інфляції купівельна спроможність вказаних грошових коштів зменшилась і позивач за період з 11.05.2008р. по 11.05.2011р. поніс збитки від інфляції в сумі 12 177,00 грн. Крім того, розмір процентів за користування чужими коштами згідно розрахунку позивача за період з 11.05.2008р. по 11.05.2011р. складає 2972,71 грн.
З огляду на зазначене, позивач просить, на підставі ст.ст.1212,1213 Цивільного кодексу України, стягнути з відповідача 48148,00 грн., в тому числі 33000грн. основного боргу, 12177грн. інфляційних та 2972,71 грн. процентів за користування чужими коштами.
Відповідно до вимог ч. ч. 1,2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Враховуючи встановлений рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.03.11р. у справі №18/20 факт, який в силу вимог ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є преюдиціальним для даної справи, що договір комісії від 21.02.2007р. є неукладеним, а також вищевказані положення ст.ст.1212,1213 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лін-Текс» має правові підстави вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» повернення коштів в розмірі 33 000,00 грн., що сплачені платіжними дорученнями №43 від 22.02.2007р. та №91 від 30.05.2007р., оскільки відповідач в силу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України є таким, що набув спірні кошти без достатньої правової підстави, а тому зобов'язаний повернути їх позивачу.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на те, що предмет спору відсутній, оскільки нормами глави 83 ЦК України не встановлено строку для повернення безпідставно набутого майна, строк повернення такого майна відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України становить 7 днів з моменту отримання вимоги, а позивач до відповідача з подібною вимогою не звертався.
Зазначені доводи були правомірно відхилені судом першої інстанції, з огляду на таке.
Положення статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України передбачають саме обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно, а не право потерпілого вимагати дане майно.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно негайно після встановлення факту безпідставності отримання такого майна, і такий обов'язок повернення необхідністю попереднього пред'явлення вимоги потерпілим зазначеними статтями 1212, 1213 Цивільного кодексу України не обумовлюється.
В даному випадку факт безпідставності отримання відповідачем коштів за договором комісії від 21.02.2007р., а саме не укладення спірного договору, згідно якого були перераховані кошти в розмірі 33 000,00 грн., був встановлений рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.03.11р. у справі №18/20, яке набрало законної сили 05.04.11р.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що 05.04.11р. у відповідача виник обов'язок повернути позивачу безпідставно отримані відповідачем по неукладеному договору комісії від 21.02.2007р. кошти в розмірі 33 000,00 грн.
Крім того, в матеріалах справи наявна копія заяви від 03.08.10р. за №03/08-10, з доказами її вручення відповідачу, в якій позивач просив відповідача повернути грошові кошти в сумі 33 000,00 грн. протягом десяти днів з дати направлення заяви.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позов в частині стягнення 33000 грн. безпідставно отриманих коштів є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Крім того, в зв'язку з тим, що позивач не мав можливості користуватись грошовими коштами з моменту їх сплати, а саме: у сумі 23000,00 грн. -з 22.02.2007р. та 10000,00 грн. -з 30.05.2007р., купівельна спроможність вказаних грошових коштів в результаті інфляції зменшилась, позивачем за період з 11.05.08р. по 11.05.11р. нараховано збитки від інфляції в сумі 12177,00 грн. та 3% річних за період з 11.05.08р. по 11.05.11р. в розмірі 2 972,71 грн.
Згідно ст.1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до ч.2 ст.536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, інфляційні та річні нараховуються за період саме прострочення.
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначено вище, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно негайно після встановлення факту безпідставності отримання такого майна.
Оскільки факт безпідставності отримання відповідачем коштів встановлений рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.03.11р. у справі №18/20, яке набрало законної сили 05.04.11р., то з цього дня у відповідача виник обов'язок повернути позивачу безпідставно отримані відповідачем по неукладеному договору грошові кошти в сумі 33 000,00 грн.
Здійснивши перерахунок інфляційних і 3% річних, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що позов в частині стягнення 3% річних підлягає задоволенню за період з 06.04.11р. по 11.05.11р. у розмірі 97,64 грн., а в частині стягнення інфляційних - в розмірі 429 грн. за квітень 2011р. В решті суми 3% річних та інфляційних, судом першої інстанції правомірно відмовлено.
Клопотання представника відповідача про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку із закінченням строку позовної давності звернення позивача до суду, з викладених в ній підстав, правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки в даному випадку факт безпідставності отримання відповідачем коштів був фактично встановлений рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.03.11р. у справі №18/20, яке набрало законної сили 05.04.11р. Тобто, саме 05.04.11р. у відповідача виник обов'язок повернути позивачу безпідставно отримані відповідачем по неукладеному договору 33000 грн. А тому, трирічний строк позовної давності, встановлений ст.257 Цивільного кодексу України, з зазначеного моменту не минув.
Відповідач доказів на спростування обставин, викладених позивачем не надав.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у розмірі 33 000,00 грн., 429 грн. - інфляційних та 97,64 грн. - 3% річних.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Чернігівської області від 15.06.2010р. відповідає фактичним обставинам та чинному законодавству. Підстав для його зміни чи скасування не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» на рішення господарського суду Чернігівської області від 15.06.2011р. у справі № 17/60 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 15.06.2011р. у справі № 17/60 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 17/60 повернути до господарського суду Чернігівської області.
Головуючий суддя
Судді