01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.11.2011 № 12/123-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чорногуза М.Г
суддів:
при секретарі:
в судове засідання з'явились представники:
від позивача: ОСОБА_1., довіреність від 01.07.2011 року
від відповідача: ОСОБА_2., довіреність № 01/30 від 02.02.2011 року
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Полісся»,
на рішення господарського суду Київської області від 20 вересня 2011 року,
у справі № 12/123-11 (суддя Дьоміна С.Ю.),
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоком», м. Київ,
до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Полісся», с. Тарасівка, Броварський район, Київська область,
про стягнення заборгованості,
ТОВ «Теплоком» звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до ТОВ «Компанія «Полісся» про стягнення заборгованості за договором у розмірі 650 376 грн. 72 коп. (а.с. 4-7).
Рішенням господарського суду Київської області від 20 вересня 2011 року по справі № 12/123-11 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з ТОВ «Компанія «Полісся» на користь ТОВ «Теплоком» основний борг у сумі 500 000 грн.00 коп., 38 431грн. 51 коп. пені, 87 000 грн. 00 коп. інфляційного збільшення суми боргу, три відсотки річних у розмірі 24 945 грн. 21 коп., 1 920 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката, 6 503 грн. 77 коп. витрат на сплату державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 106-111).
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 12 жовтня 2011 року за № 01/378 в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 20 вересня 2011 року у справі № 12/123-11 в частині стягнення трьох відсотків річних, інфляційного збільшення, витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 3% річних та збитки від інфляції є різновидом санкцій за порушення зобов'язань. Оскільки судом присуджено до стягнення суми пені, скаржник вважає, що інфляційні та 3% річних задоволенню не підлягають.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2011 року відновлено строк на апеляційне оскарження та прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження. Розгляд справи призначено на 15 листопада 2011 року.
04 листопада 2011 року до апеляційного господарського суду від позивача надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення господарського суду Київської області від 20 вересня 2011 року.
У судовому засіданні 15 листопада 2011 року, у відповідності до статті 77 ГПК України, було оголошено перерву до 16 год. 30 хв. 15 листопада 2011 року.
Представник позивача надав Акт № 2 прийняття виконаних робіт з будівництва і монтажу очисних споруд, на якому міститься відмітка про отримання 29 вересня 2009 року генеральним директором ТОВ «Компанія «Полісся».
Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення господарського суду Київської області від 20 вересня 2011 року частково та просив відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення інфляційних та 3% річних, а також зменшити судові витрати.
Представник позивача проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечив та просив залишити спірне рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 15 листопада 2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.
Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
01 грудня 2008 року між ТОВ «Компанія «Полісся» (замовник) та ТОВ «Теплоком» (генпідрядник) було укладено договір на виконання будівельних робіт №01/12/2008 (надалі-Договір) (а.с. 10-15).
Відповідно до п. 1.1 Договору за завданням замовника генпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати та здати в установлений договором строк роботи з будівництва і монтажу очисних споруд виробничих і господарсько-побутових стічних вод підприємства ТОВ «Компанія «Полісся», яке знаходиться в с. Тарасівка, Броварського району Київської обл. (далі - об'єкт), а також будівництво під'їзних шляхів та комунікацій (стічних вод і ліній електропостачання) до об'єкту, у відповідності до умов договору та проектної і кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати позивачу будівельний майданчик, передати затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти від позивача роботи та оплатити їх.
Сторонами договору підписано Акт прийняття-передачі будівельного майданчика, додатки № 1 та № 2 (а.с. 16-23).
Позивач виконав роботи за Договором на загальну суму 4 200 000 грн. 00 коп., що підтверджується актами прийняття виконаних робіт з будівництва і монтажу очисних споруд №1 від 10 березня 2009 року та №2 від 10 листопада 2010 року (а.с. 24-25).
Слід наголосити, що акт прийняття виконаних робіт з будівництва і монтажу очисних споруд № 2 позивачем передано відповідачеві 29 вересня 2009 року про що генеральним директором ТОВ «Компанія «Полісся» Ємельяновим В.М. зроблено запис (а.с. 133-134).
За приписами частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Відповідно до п. 8.2 Договору замовник зобов'язаний передати генпідряднику підписаний Акт задавання приймання виконаних робіт не пізніше 5-ти робочих днів після отримання його від генпідрядника.
Таким чином, відповідач в строк до 06 жовтня 2011 року повинен був або підписати Акт приймання виконаних робіт з будівництва і монтажу очисних споруд № 2, або надіслати позивачеві мотивовану відмову від його підписання. Відповідач підписав вказаний вище акт лише 10 листопада 2010 року, що є порушенням умов Договору.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частина 1 статті 837 ЦК України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
28 вересня 2009 року позивач направив на адресу відповідача лист № 207, у якому повідомляв, що роботи виконані ним у повному обсязі та просив відповідача прийняти виконані роботи та остаточно розрахуватись до 01 листопада 2009 року (а.с. 26).
В порушення умов Договору та чинного законодавства відповідач виконані позивачем роботи оплатив частково, зокрема перерахував позивачеві грошові кошти у розмірі 3 700 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (а.с. 28-35).
Таким чином, позов у частині стягнення з відповідача суми основного боргу заявлено правомірно та обґрунтовано, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами ч. 2 ст. 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 10.2 Договору у разі порушення замовником передбачених цим договором строків перерахування платежів за виконані роботи, замовник зобов'язаний сплатити позивачу за кожен день прострочення пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день прострочення.
Крім того, згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку правильності нарахування пені, інфляційних та 3 % річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.2.3», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила що нараховані позивачем суми є арифметично вірними, а тому місцевим господарським судом правомірно задоволено 38 431 грн. 51 коп. пені, 87 000 грн. 00 коп. індексу інфляції та24 945 грн. 21 коп. трьох відсотків річних.
Щодо посилань скаржника на те, що стягнення пені унеможливлює задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів відзначає, що якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені коментованою статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Таку позицію займає і судова палата у господарських справах Верховного Суду України у постанові від 19 серпня 2003 року.
Статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.
Судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником (позиція викладена в листі Вищого господарського суду України від 14.07.2004 року № 01-8/1270, а також в постанові Верховного Суду України від 01.10.2002 р. зі справи N 30/63).
У пункті 12 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з наступними доповненнями і змінами) зазначено: "Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи".
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Враховуються при визначенні гонорару, тривалість розгляду справи, а також положення ст. 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», нормами якої установлено мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 941 гривня, з 1 квітня - 960 гривень, з 1 жовтня - 985 гривень, з 1 грудня - 1004 гривні; у погодинному розмірі: з 1 січня - 5,66 гривні, з 1 квітня - 5,77 гривні, з 1 жовтня - 5,92 гривні, з 1 грудня - 6,04 гривні, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що витрати на послуги адвоката підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі, а саме у сумі 1 920 грн. 00 коп.
Беручи до уваги те, що до фактичних обставин справи судом першої інстанції обґрунтовано і правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні скарги апелянта необхідно відмовити.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду Київської області повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.
Рішення господарського суду Київської області від 20 вересня 2011 року по справі № 12/123-11 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Полісся» на рішення господарського суду Київської області від 20 вересня 2011 року задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Полісся» на рішення господарського суду Київської області від 20 вересня 2011 року у справі № 12/123-11 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 20 вересня 2011 року по справі № 12/123-11 залишити без змін.
3. Справу № 12/123-11 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.
Головуючий суддя
Судді