01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.11.2011 № 16/282
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Вербицької О.В.
суддів:
за участю секретаря
за участю представників: позивача: не з'явився;
відповідача 1: не з'явився;
відповідача 2: не з'явився;
ВДВС: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду Черкаської області
від 10.10.2011 року
у справі № 16/282 (суддя - Н.М. Спаських)
за скаргою Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
на дії Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції
за позовом Акціонерного товариства «Укрінбанк» в особі Дніпровської філії АТ «Укрінбанк»
до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінніс, Лтд»
про стягнення 286 765,82грн.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 10.10.2011 року у справі № 16/282 у задоволенні скарги Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі - скаржник, СПД - ФО ОСОБА_2, відповідач 1, боржник 1) на дії Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції (далі - Центральний ВДВС Черкаського МУЮ) у справі за позовом Акціонерного товариства «Укрінбанк» в особі Дніпровської філії АТ «Укрінбанк» (далі - стягувач, позивач) до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінніс, Лтд» (далі - боржник 2) про стягнення 286 765,82грн. - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухвалою суду, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та «винести нове рішення, яким визнати протиправною та скасувати постанову Центрального ВДВС про арешт майна боржника та заборону його відчуження № 21002287 від 18.10.2010 року».
В обґрунтування апеляційних вимог скаржник зазначає, що ухвала місцевого господарського суду винесена з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2011 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12 год. 15 хв. 15.11.2011 року.
07.11.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідач 1 надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи.
15.11.2011 року в судове засідання в апеляційній інстанції представники сторін та Центрального ВДВС Черкаського МУЮ не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін та Центрального ВДВС Черкаського МУЮ.
Колегією суддів, клопотання скаржника про перенесення розгляду справи відхилено, з огляду на наступне.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому апеляційний господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).
Також, слід зазначити, що скаржником до апеляційної скарги надано довіреність від 03.10.2011 року № 7008, згідно якої ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 представляти його інтереси.
Крім того, колегією суду враховується, що передбачений чинним законодавством процесуальний строк розгляду скарги в апеляційній інстанції, передбачений ст. 102 ГПК України закінчився. В той же час, відповідного клопотання про продовження строку розгляду справи, згідно вимог ст. 69 ГПК України, сторонами надано не було.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга СПД - ФО ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 106 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Черкаської області від 15.03.2010 року у справі № 16/282 за позовом Акціонерного товариства "Укрінбанк" в особі Дніпровської філії АТ "Укрінбанк" до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, ТОВ «Сінніс, Лтд» про стягнення 286 765,82грн. - позов задоволено повністю, а саме: стягнуто солідарно з СПД - ФО ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1 та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінніс, Лтд», ідентифікаційний код 22810515, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 195 на користь Акціонерного товариства "Український інноваційний банк", в особі Дніпровської філії АТ "Укрінбанк" 235 919,30 грн. боргу по кредиту, 25 418,32 грн. процентів, 23 982,97 грн. пені за просторочення сплати кредиту та 1 445, 23 грн. пені за прострочення сплати кредиту та 1 445, 23 грн. за прострочення сплати процентів, 2 867, 66 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2010 року господарським судом Черкаської області було видано наказ про примусове виконання рішення суду, який 31.03.2010 року було отримано Центральним відділом ДВС Черкаського МУЮ із заявою стягувача про відкриття виконавчого провадження.
15.07.2010 року головним державним виконавцем Центрального відділу ДВС Душкою В.П. було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ( відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа). В постанові державний виконавець послався на ст. 116 ГПК України, як причину відмови у відкритті провадження та прийняття виконавчого документу до провадження, мотивуючи тим, що виконавчий документ пред'явлений до виконання з резулютивною частиною, в якій вказано два боржника з різними адресами місця виконання рішення, вказуючи, що якщо судове рішення прийнято на користь декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.
27.07.2010 року позивачу було видано два примірника судового наказу для направлення наказів в ті органи ДВС, на території яких зареєстровані солідарні відповідачі.
Так, 18.08.2010 року Центральним ВДВС було відкрито виконавче провадження щодо примусового стягнення боргу з ТОВ «Сінніс, Лтд», в постанові Центрального ВДВС зазначено, що борг стягується солідарно.
18.10.2010 року Центральним відділом ДВС було прийнято Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, якою було накладено арешт на квартиру , яка розташована в АДРЕСА_1, нежитлове приміщення, яке розташоване в м. Черкаси за адресою : вул. Хрещатик, 200 та на квартиру, яка розташована в АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2011 року постановою ДВС було закінчено виконавче провадження щодо стягнення боргу з ТОВ «Сінніс, Лтд» у зв'язку з відсутністю майна.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників (ч. 4 ст. 11 вищевказаного Закону).
Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна (ч. 1 ст. 20 Закону).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку судом першої інстанції правомірно видано стягувачу два примірники наказу для пред'явлення до різних органів ДВС, на виконання вимог ч. 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" та відповідного відкриття виконавчих проваджень.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 13 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5 (далі - Інструкція), дані стосовно виконавчих документів, що надійшли до органу державної виконавчої служби, та подальшого виконання відкритих виконавчих проваджень підлягають обов'язковому занесенню до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень відповідно до вимог Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень. Дані вносять з моменту впровадження автоматизованої системи "Реєстр виконавчих проваджень". Документи виконавчого провадження виготовляються за допомогою Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, що виключає можливість стягнення всієї суми вказаної в наказі з кожного солідарного боржника.
Кожен із боржників має право самостійно повністю погасити борг перед позивачем по справі та припинити виконавче провадження, однак доказів про такі наміри від відповідачів у справу не подано. Виконання рішення суду є обов"язком обох боржників по справі, а не їх правом.
Згідно ч. 6 ст. 111 Закону боржник зобов'язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з'явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Державний виконавець вправі проводити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках та вкладах боржника в установах банків чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях на території, на яку поширюється юрисдикція України (ч. 3 ст. 20 Закону).
Отже, аналіз норм ЗУ "Про виконавче провадження", дає можливість зробити висновок, що стягнення в першу чергу проводиться на кошти боржника, а потім на його майно. Сам боржник не позбавлений права вказати державному виконавцю всі номери своїх рахунків для першочергового звернення стягнення на свої кошти. Крім того, всі номери рахунків боржників з'ясовуються органами ДВС в ході виконавчого провадження в обов'язковому порядку і в першу чергу стягнення звертається на кошти боржника.
В той же час, СПД - ФО ОСОБА_1 не подано належних та допустимих доказів на виконання грошового зобов'язання перед позивачем, а тому арешт належного боржнику майна є законною дією органу ДВС для забезпечення виконання рішення суду.
Також, скаржником не доведено, в розумінні ст. 34 ГПК України, що постанова про відкриття виконавчого провадження не надходила на його адресу. Крім того, колегія суду вважає за необхідне вказати, що зазначені вище обставини є підставою для поновлення строку на добровільне виконання рішення, а не для скасування постанови.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
На думку апеляційної інстанції, СПД - ФО ОСОБА_1 не доведено вимоги апеляційної скарги, отже, вона не підлягає задоволенню.
Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно з'ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування ухвали у справі, судовою колегією не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 - 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-
Ухвалу господарського суду Черкаської області від 10.10.2011 року у справі № 16/282 за скаргою Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на дії Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції у справі за позовом Акціонерного товариства «Укрінбанк» в особі Дніпровської філії АТ «Укрінбанк» до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінніс, Лтд» про стягнення 286 765,82грн. - залишити без змін, а апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 - без задоволення.
Справу № 16/282 повернути до господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді