01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
08.11.2011 № 12/53
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чорногуза М.Г
суддів:
при секретарі:
в судове засідання з'явились представники:
від позивача: ОСОБА_1., довіреність №181/10 від23 грудня 2010 року,
від відповідача: не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства виробничо-торгової фірми «Сіверянка»,
на рішення господарського суду Чернігівської області від 17 травня 2011 року,
у справі № 12/53 (суддя Лавриненко Л.М.),
за позовом дочірньої компанії «Газ України» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,
до закритого акціонерного товариства виробничо-торгової фірми «Сіверянка», м. Чернігів,
про стягнення заборгованості 281 232 грн. 39 коп.,
ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» звернулась до господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до ЗАТ ВТФ «Сіверянка» про стягнення боргу та штрафних санкцій (а.с. 2-5).
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 17 травня 2011 року по справі № 12/53 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з ЗАТ виробничо-торгової фірми «Сіверянка» на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 234 090 грн. 72 коп. боргу, 18 064 грн. 31 коп. пені, 21 182 грн. 66 коп. інфляційних витрат, 3% річних в розмірі 7 894 грн. 70 коп., 2 812 грн. 32 коп. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. (а.с. 57-60).
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 16 травня 2011 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 17 травня 2011 року по справі № 12/53 в частині стягнення штрафних санкцій (а.с. 66-67).
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом не враховано матеріальне становище підприємства та неможливість погасити заборгованість з підстав, що не залежать від ЗАТ ВТФ «Сіверянка». Також, скаржник посилається на те, що розрахунок штрафних санкцій не відповідає дійсності.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20 червня 2011 року по справі №12/53 апеляційну скаргу ЗАТ виробничо-торгової фірми «Сіверянка» з доданими до неї матеріалами повернуто скаржнику (а.с. 63-64).
Постановою Вищого господарського суду України від 20 вересня 2011 року ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20 червня 2011 року по справі №12/53 скасовано. Справу №12/53 передано до Київського апеляційного господарського суду для апеляційного провадження (а.с. 87-89).
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 08 листопада 2011 року.
31 жовтня 2011 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, просить суд залишити спірне судове рішення без змін. Вказаний відзив долучено до матеріалів справи.
Представник скаржника у судове засідання 08 листопада 2011 року не з'явився, про причини неявки колегію суддів не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи було повідомлено належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали Київського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2011 року.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду сторін було попереджено, що в разі неявки в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядалась за наявними матеріалами.
Колегія суддів виходить з того, що представники сторін мали можливість надати необхідні докази та сформулювати свою позицію відносно спору, скаржнику була надана можливість подати суду додаткові докази, поданих матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги та вирішення спору по суті. Неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявним у справі матеріалами.
В судовому засіданні 08 листопада 2011 року представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 08 листопада 2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.
Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
23 вересня 2009 року між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та ЗАТ ВТФ «Сіверянка» (покупець) було укладено договір №06/09-1059 ТЕ-39 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання (далі - договір) (а.с. 10-16).
Відповідно до пункту 1.1 договору позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідача природний газ за наявності його обсягів, а відповідач зобов'язувався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в ст. 2 цього договору.
Пунктом 2.1. договору сторонами погоджено обсяг постачання газу за період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2009 року -до 310 тис. куб.м., в тому числі по місяцях.
Згідно додаткової угоди №1 від 21 грудня 2009 року до договору сторони доповнили п. 2.1. договору підпунктом 2.1.1., відповідно до якого постачальник передає покупцю в період з 01 січня 2010 року по 30 квітня 2010 року газ в обсязі до 480 тис. куб.м., в тому числі по місяцях (а.с. 17).
Пунктом 11.1. встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01 жовтня 2009 року по 30 квітня 2010 року, в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
У відповідності з п. 5.1. договору ціна за 1000 кубічних метрів газу становить 592,448 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; - податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами -122,00 грн., крім того ПДВ -20%. До сплати за 1000 куб.м. газу -727,32 грн., крім того ПДВ -20%, всього з ПДВ -872,78 грн.
Пунктом 4.4 договору сторони передбачили, що приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, ціна та вартість.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та належним чином, а саме передав відповідачеві за період з жовтня 2009 року по грудень 2009 року та з січня 2010 року по квітень 2010 року природний газ в обсязі 786,474 тис. куб.м. на загальну суму 424 586 грн. 72 коп., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками підприємств актами передачі-приймання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від 31 жовтня 2009 року, від 30 листопада 2009 року, від 31 грудня 2009 року, від 31 січня 2010 року, від 28 лютого 2010 року, від 31 березня 2010 року та від 30 квітня 2010 року (а.с. 18-24).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Пунктом 6.1 договору №06/09-1059 ТЕ-39 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від 23 вересня 2009 року визначено, що оплату за природний газ відповідач зобов'язаний здійснювати грошовими коштами у такому порядку: - перша оплата в розмірі 34% відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; - подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Враховуючи наведене, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що по акту передачі-приймання від 31 жовтня 2009 року відповідач зобов'язаний був розрахуватись до 10 листопада 2009 року; по акту передачі-приймання від 30 листопада 2009 року до 10 грудня 2009 року; по акту передачі-приймання від 31 грудня 2009 року до 10 січня 2010 року; по акту передачі-приймання від 31 січня 2010 року до 10 лютого 2010 року; по акту передачі-приймання від 28 лютого 2010 року до 10 березня 2010 року; по акту передачі-приймання від 31 березня 2010 року до 10 квітня 2010 року; по акту передачі-приймання від 30 квітня 2010 року до 10.05.2010 року.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу виконав частково, сплативши 190 496 грн. 00 коп., що підтверджується випискою з рахунку позивача (а.с. 40-42).
Отже, борг відповідача перед позивачем за придбаний природний газ становить 234 090 грн. 72 коп.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, у розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження здійснення розрахунку з позивачем за отриманий від нього природний газ в повному обсязі, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 234 090 грн. 72 коп. боргу колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.
Таким чином, позов у частині стягнення з відповідача суми основного боргу заявлено правомірно та обґрунтовано, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ч. 2 ст. 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. договору, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Пунктом 7 жовтня договору визначено, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом.
Крім того, згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку правильності нарахування пені, інфляційних та 3 % річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.2.3», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила що нараховані позивачем суми є арифметично вірними, а тому місцевим господарським судом правомірно задоволено 18 064 грн. 31 коп. пені за період прострочення з 27 жовтня 2010 року по 27 квітня 2011 року, 3% в сумі 7 894 грн. 70 коп. за період з 11 лютого 2010 року по 11 травня 2011 року та 2 1182 грн. 66 коп. інфляційних втрат за період з лютого 2010 року по березень 2011 року.
Заперечення відповідача щодо правильності нарахування пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних судом до уваги не приймається, оскільки колегією суддів апеляційної інстанції було перевірено правильність нарахування позивачем та задоволення місцевим господарським судом пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних, і встановлено, що розрахунок здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства, строків настання прострочки, дат та сум здійснених відповідачем оплат.
Посилання скаржника на неврахування місцевим господарським судом матеріального становища та неможливість погасити заборгованість з підстав, що не залежать від ЗАТ ВТФ «Сіверянка» відхиляються судовою колегією з огляду на приписи ч. 2 ст. 218 ГК України.
Зокрема, ч. 2 ст. 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Беручи до уваги те, що до фактичних обставин справи судом першої інстанції обґрунтовано і правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні скарги апелянта необхідно відмовити.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду Чернігівської області повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.
Рішення господарського суду Чернігівської області від 17 травня 2011 року по справі № 12/53 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга закритого акціонерного товариства виробничо-торгової фірми «Сіверянка» на рішення господарського суду Чернігівської області від 17 травня 2011 року задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства виробничо-торгової фірми «Сіверянка» на рішення господарського суду Чернігівської області від 17 травня 2011 року у справі № 12/53 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 17 травня 2011 року по справі № 12/53 залишити без змін.
3. Справу № 12/53 повернути до господарського суду Чернігівської області.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.
Головуючий суддя
Судді