83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
04.11.11 р. Справа № 13/20
Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Харькіної К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовною заявою: Приватного акціонерного товариства “Миколаївський машинобудівний завод”, м. Миколаїв
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, м. Краматорськ, Донецька обл.
про стягнення заборгованості у розмірі 44990грн.64коп.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1. (за довіреністю б/н від 30.06.2011р.)
від відповідача: не з'явився
Закрите акціонерне товариство “Миколаївський машинобудівний завод”, м. Миколаїв (далі - позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, м. Краматорськ, Донецька обл. (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 44990грн.64коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 42000грн.00коп., 3% річних у розмірі 355грн.56коп., пені в сумі 1837грн.08коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару за договором поставки продукції № 495 від 21.10.2009р.
20.05.2011р. Публічне акціонерне товариство „Енергомашспецсталь”, Донецька обл., м. Краматорськ звернулось до господарського суду із зустрічною позовною заявою до Закритого акціонерного товариства „“Миколаївський машинобудівний завод”, м. Миколаїв, про зобов'язання Закрите акціонерне товариство „“Миколаївський машинобудівний завод”, м. Миколаїв належним чином виконати свої зобов'язання за договором № 495 від 21.10.2009р.
Ухвалою від 23.05.2011р. зустрічна позовна заява була повернута без розгляду.
Ухвалою від 25.05.2011р. суд зупинив провадження по справі, у зв'язку з надходження 24.05.2010р. на адресу господарського суду скарги №17/757-2874 від 23.05.2011р. Товариства „Енергомашспецсталь”, Донецька обл., м.Краматорськ на ухвалу господарського суду Донецької області від 23.05.2011р. про повернення зустрічної позовної заяви по справі 13/20.
Ухвалою від 21.10.2011р. суд поновив провадження по справі, оскільки обставини, які зумовили зупинення провадження по справі усунуті: апеляційне та касаційне провадження по перегляду ухвали господарського суду про повернення зустрічної позовної заяви від 23.05.2011р. закінчилися, матеріали справи № 13/20 надійшли до господарського суду Донецької області.
Ухвалою суду від 04.11.2011р. суд змінив найменування позивача по справі з Закритого акціонерного товариства “Миколаївський машинобудівний завод”, м. Миколаїв на Приватне акціонерне товариство “Миколаївський машинобудівний завод”, м. Миколаїв
В судовому засіданні 04.11.2011р. позивач підтримав позовні вимоги, повідомив про відсутність будь - яких додаткових доказів на обґрунтування власної правової позиції по суті спору.
Відповідно до роз”яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, тільки якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Так як, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа розглядається відповідно до ст.75 ГПК України без явки відповідачів за наявними в ній матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка відповідача істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.
Вислухавши в судовому засіданні представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:
21.10.2009р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки продукції, товарів № 495, згідно з яким постачальник зобов'язується виготовити та поставити продукцію, а покупець прийняти та оплатити її в асортименті та кількості згідно специфікації № 1 (додаток № 1) та згідно кресленню № Н9541-01-020СБ (додаток № 2) до договору, що є невід'ємними його частиною.
Відповідно п. 2.1 договору продукція поставляється з актом - сертифікатом ОТК постачальника.
Відповідно п. 3.2 договору відвантаження продукції здійснюється після надходження повної оплати по даному договору на рахунок постачальника.
Згідно п. 4.1 договору повна вартість виготовлення продукції по даному договору складає 285000грн.00коп.
Пунктом 4.2 договору встановлено, що оплата продукції буде здійснена покупцем на рахунок постачальника наступним образом:
- авансовий платіж в розмірі 50% вартості договору перераховується на розрахунковий рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів після підписання договору та виставлення рахунку по факсу;
- остаточний платіж протягом 3 банківських днів після направлення постачальником по факсу в адресу покупця копії акту - сертифіката ОТК, що підтверджує готовність продукції до відвантаження.
Відповідно п. 8.1 договору даний договір вступає в силу з дати підписання та діє до 31.05.2010р.
05.11.2010р. сторони підписали та скріпили печатками Додаткову угоду № 3 до договору № 495 від 21.10.2009р., згідно з якою постачальник додатково до договору № 495 від 21.10.2009р. зобов'язується виготовити та поставити дві змичкі проміжні креслення Н9606-02-000СБ, а покупець зобов'язується оплатити й прийняти їх в асортименті, кількості, по ціні та згідно Особливим умовам, викладених в Специфікації № 2до даної додаткової угоди № 3. Вартість продукції по даній додатковій угоді складає 84000грн.00коп., в тому числі ПДВ - 14000грн.00коп.
Згідно п. 5 що оплата продукції буде здійснена покупцем на рахунок постачальника наступним образом:
- авансовий платіж в розмірі 50% вартості договору перераховується на розрахунковий рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів після підписання даної додаткової угоди та виставлення постачальником по факсу рахунку на оплату.
- остаточний платіж протягом 3 банківських днів після направлення постачальником на адресу покупця по факсу копії акту - сертифіката ОТК, що підтверджує готовність продукції.
Згідно з п. 4.1 угоди відвантаження продукції здійснюється після надходження повної оплати на рахунок постачальника.
Відповідно п. 9 додаткової угоди дана додаткова угода № 3 з додатком № 1 (Специфікація № 2) є невід'ємною частиною договору № 495 від 21.10.2009р.
Специфікацією № 2 на виготовлення продукції, що є додатком до додаткової угоди № 3 від 05.11.2010р. сторони встановили, що позивач повинен здійснити поставку товару - змичків проміжних, за кресленням Н9606-02-000СБ, в кількості 2 штук, ціною за одиницю - 35000грн.00коп., загальною вартістю 84000грн.00коп.
На виконання умов додаткової угоди № 3 від 05.11.2010р. до договору № 495 від 21.10.2009р. позивач виставив відповідачу рахунок № 12010 від 08.12.2010р. задля перерахування останнім суми передоплати в розмірі 42000грн.00коп.
09.12.2010р. Відповідач здійснив оплату авансового платежу в встановленому сторонами розмірі 42000грн.00коп на рахунок позивача.
В подальшому позивач стверджує що направив відповідачу по факсу акт - сертифікат № 02028110 від 15.12.2010р. про готовність продукції до відвантаження та здійснена поставка погодженого сторонами додатковою угодою до договору та специфікацією товару за накладною № 001162 від 23.12.2010р.
Позивач у позові посилається на те, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором, внаслідок чого сума заборгованості в розмірі 42000грн.00коп. не погашена.
Листами № 732/1078 від 28.12.2010р., № 732/1090 від 12.01.2011р. та претензією № 721/10-79 від 03.02.2011р. позивач неодноразово просив відповідача погасити виниклу суму заборгованості, попереджаючи про нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань та необхідність звернення до суду з позовною заявою для стягнення суми боргу в примусовому порядку.
Однак, станом на день прийняття рішення відповідач не направив жодної відповіді на вимогу позивача, не вчинив жодних дій, спрямований на врегулювання виниклого між сторонами спору.
Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 42000грн.00коп. у зв'язку з неналежним виконанням умов №495 від 21.10.2009р., що стало підставою для нарахування 3% річних в сумі 355грн.56коп., пені в розмірі 1837грн.08коп., інфляційних витрат в сумі 798грн.00коп.
Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки, підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).
Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору № 495 від 21.10.2009р. у позивача виник обов'язок передати товар, а у покупця прийняти та оплатити його.
Як зазначалось, позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару за накладною № 001162 від 23.12.2010р., всього позивачем був поставлений товар загальною вартістю 84000грн.00коп., яка частково, в розмірі 42000грн.00коп. була оплачена відповідачем в якості передоплати.
Поставлений згідно зазначеної накладної товар на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 3154 від 17.12.2010р. прийнято уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом останньої на вказаній накладній.
Поставка товару була здійснена саме на виконання умов договору № 495 від 21.10.2009р., додаткової угоди № 3 від 05.11.2010р., оскільки спірна накладна містить безпосереднє посилання на зазначені документи; довіреністю № 3154 від 17.12.2010р. відповідач уповноважував свого працівника на отримання від позивача матеріальних цінностей саме за договором № 495 від 21.10.2009р. Тобто спір між сторонами з цього приводу відсутній.
Статтею 688 ЦК України на Покупця покладено обов'язок повідомити Продавця про порушення умов Договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Постачальником прийнятих за Договором зобов'язань з поставки Товару.
Виходячи зі змісту статей 688 та 690 ЦК України, поставлені без згоди Покупця товари, від яких Покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.
Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 495 від 21.10.2009р. та додаткової угоди № 3 від 05.11.2010р. до нього.
На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт передачі відповідачеві товару, тобто обов'язок позивача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України та умов Договору.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.
Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як вже зазначалося, відповідно до умов договору, на підставі виставленого рахунку № 12010 від 08.12.2010р. відповідач 09.12.2010р. здійснив 50% передоплату за продукцію у розмірі 42000грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.
Як вбачається із умов Додаткової угоди № 3 від 05.11.2010р. до договору, сторони погодили, що остаточний платіж за продукцію здійснюється протягом 3 банківських днів після направлення постачальником на адресу покупця по факсу копії акту-сертифікату ОТК, що підтверджує готовність продукції.
В матеріалах справи наявна засвідчена копія акту-сертифікату № 02028110 від 15.12.2010р., який за твердженнями позивача був направлений відповідачу факсом, але зі змісту останнього не вбачаються відомості щодо дати його направлення на адресу відповідача, докази у підтвердження здійснення даної дії позивачем суду не представлені.
Суд, дослідивши умови договору та Додаткової угоди до нього щодо оплати продукції, зокрема, п. 4.1. Додаткової угоди № 3 до договору № 495, дійшов висновку, що фактично повна оплата спірної продукції передбачалася до фактичної поставки продукції.
Однак, як встановлено судом, з фактично склавшихся між сторонами відносин передача позивачем товару за договором була проведена до здійснення відповідачем повної оплати за нього.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Таким чином, позивач, який не одержав від відповідача належну за договором попередню оплату, набув право вимагати від нього оплати фактично переданого товару.
Договором між сторонами строк оплати товару, переданого до здійснення повної оплати за нього, сторонами не погоджений. Чинним законодавством такий строк не встановлений.
Враховуючи викладене, у даному випадку суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 530 Цивільного кодексу України не передбачає в якій саме формі повинна бути пред'явлена вимога.
Суд не розглядає наявні в матеріалах справи листи № 732/1078 від 28.12.2010р. та № 732/1090 від 12.01.2011р. в якості вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази їх надсилання відповідачу.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем 07.02.2011р. листом з повідомленням була направлена відповідачу претензія № 721/10-79 від 03.02.2011р., яка підпадає під поняття вимоги, встановленого ст. 530 ЦК України, оскільки містить пряме посилання на спірний договір та додаткову угоду до нього, посилання на поставлену продукцію у сумі 84000грн. (відповідно Специфікації № 2), яка відвантажена 23.12.2010р. Моментом пред'явлення вимоги вважається дата отримання відповідачем претензії - 14.02.2011р., про що свідчить засвідчена копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Виходячи з викладеного, семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 15.02.2011р. по 21.02.2011р. включно, а вже з 22.02.2011р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов'язання оплатити в установлений законом строк суму боргу в розмірі 42000грн.00коп.
Зазначений розмір боргу підтверджується довідкою № 721/10-893 від 02.11.2011р. за підписом генерального директора та головного бухгалтера, згідно з якою станом на 02.11.2011р. за позивачем значиться заборгованість за договором та додатковою угодою до договору в розмірі 42000грн.00коп.
Докази сплати суми заборгованості суду в розмірі 42000грн.00коп. не представлені, отже, позовні вимоги вважаються обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню у розмірі.
Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач на підставі п. 6.3 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 1837грн.08коп., яка заявлена до стягнення за період з 23.12.2010р. по 05.04.2011р. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу по кожній накладній окремо за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.
Нарахування позивачем пені здійснюється з врахуванням граничного строку та розміру пені, що передбачено ст. 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та ч.6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України.
Однак при розрахунку пені позивачем невірно був визначений момент настання строку вимагати від відповідача оплати вартості отриманого товару, позивачем при розрахунку обраний день поставки, а саме 23.12.2010р., тоді як право вимоги виникло у відповідача 22.02.2011р.
Пеня може бути нарахована за період з 22.02.2011р. по 05.04.2011р. (в межах заявленого періоду, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, таке клопотання суду не надходило).
Суд, зробивши розрахунок пені за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство” за період з 22.02.2011р. по 05.04.2011р., встановив, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума пені в розмірі 766грн.93коп. Суд відмовляє позивачу в частині стягнення пені в сумі 1070грн.15коп.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 355грн.56коп. та інфляційні витрати в розмірі 798грн.00коп. за період з 23.12.2010р. по 05.04.2011р. на суму боргу.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стосовно періоду розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань позиція суду аналогічна, як і відносно пені.
Суд, зробивши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату інфляційних витрат та 3% річних, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, за період з 22.02.2011р. по 05.04.2011р. включно, встановив, що задоволенню підлягає сума інфляційних нарахувань у розмірі 588грн.00коп. та 3% річних у розмірі 148грн.44коп, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні 3% річних у розмірі 207грн.12коп. та індексу інфляції у сумі 210грн.00коп.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у сумі основного боргу в розмірі 42000грн.00коп., пені в сумі 766грн.93коп., інфляційних нарахувань у розмірі 588грн.00коп. та 3% річних у розмірі 148грн.44коп.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 538, 546, 548, 625 Цивільного кодексу України, суд -
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Миколаївський машинобудівний завод”, м. Миколаїв до Відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, м. Краматорськ, Донецька обл. про стягнення заборгованості у розмірі 44990грн.64коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 42000грн.00коп., 3% річних у розмірі 355грн.56коп., індексу інфляції у розмірі 798грн.00коп., пені в розмірі 1837грн.08коп. задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, м. Краматорськ (юридична адреса: 84306, Донецька обл, м. Краматорськ, код ЄДРПОУ 00210602) на користь Приватного акціонерного товариства “Миколаївський машинобудівний завод”, м. Миколаїв (юридична адреса: 54011, м. Миколаїв, вул. Індустріальна, будинок 1/6, код ЄДРПОУ 33250759) суму основного боргу в розмірі 42000грн.00коп., інфляційних нарахувань у розмірі 588грн.00коп., пені у розмірі 766грн.93коп. та 3% річних у розмірі 148грн.44коп., витрати на оплату державного мита в сумі 435грн.03коп., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 228грн.20коп.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 207грн.12коп., індексу інфляції у сумі 210грн.00коп., пені в розмірі 1070грн.15коп. - відмовити.
У судовому засіданні 04.11.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Видати наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
Повний текст рішення складено та підписано 09.11.2011р.
Суддя Макарова Ю.В.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >