Справа № 22-ц-1733/2011
Категорія 39
Головуючий у 1 інстанції Стефурак Є.М.
Суддя-доповідач Соколовський В.М.
01 листопада 2011 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Соколовського В.М.,
суддів: Шишка А.І., Беркій О.Ю.,
секретаря Сідорука А.О.,
з участю: відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Городенківського районного суду від 14 вересня 2011року,-
ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації. Позивач свої вимоги мотивував тим, що відповідач ОСОБА_2 після вступу на посаду голови Топорівської сільської ради привселюдно (в церкві, на базарі, по сільському радіо) звинуватив його у невмілому керівництві сільською громадою, в розкраданні матеріальних цінностей на свою користь, в халатному відношенні до роботи, обзивав нецензурними словами по телефону та погрожував посприяти в тому, щоб його посадили в тюрму. Також відповідач ображав його після богослужіння в церкві при великій кількості людей. Звинуватив його у викраденні 40 м багатожильного кабелю, який використовувався для освітлення вулиць в селі та направив на його адресу листа, в якому пропонував повернути ряд матеріальних цінностей, які належать Топорівській сільській раді, та заборонив йому проводити будь-які грошові виплати без погодження з сільським головою.
В результаті таких наклепницьких та образливих дій відповідача була принижена його честь, гідність та ділова репутація, тому просив зобов'язати відповідача спростувати неправдиву та наклепницьку інформацію та стягнути з нього 1650 грн. за завдану моральну шкоду.
Рішенням Городенківського районного суду від 14 вересня 2011року відмовлено у даному позові за недоведеністю заявлених вимог.
На дане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, вказуючи на його безпідставність та незаконність, тому воно підлягає скасуванню.
Зокрема, апелянт зазначає, що суд невірно кваліфікував дії відповідача як оціночне судження, оскільки, оціночним судженням є висловлювання, що не містять фактичних даних, являються критикою, оцінкою дій, з використанням гіперболи, алегорії, сатири. Висловлювання відповідача щодо його дій містять конкретизовані фактичні дані, про те суд вважає, що ці фактичні дані не являються фактами, а лише судженням зі сторони відповідача. Вважає, що такі звинувачення вправі висувати лише орган дізнання, слідства, прокуратури чи суд.
Вважає дане рішення неправосудним, що підлягає до скасування з ухваленням у справі нового рішення, яким його позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
В судове засідання апелянт не прибув, хоча належно повідомлений про розгляд справи.
Відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав, рахує її безпідставною, а рішення - законним і обґрунтованим, яке просив залишити в силі, відмовивши у задоволенні скарги.
Вислухавши доповідача, заперечення проти скарги відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 18.04.2006 року по 12.11.2010 року перебував на посаді сільського голови с. Топорівці Городенківського району Івано-Франківської області. З 12.11.2010 року на дану посаду було обрано відповідача ОСОБА_2
ОСОБА_2 листом від 23.11.2010 року звернувся до ОСОБА_3 з метою усунення недоліків у роботі колишнього сільського голови та пропонував йому повернути: технічний паспорт від електричного котла, документи по експлуатації вуличного освітлення та журнал особистого прийому громадян, два електричні подовжувачі та недостаючі книжки з інструктивними матеріалами і законодавчими матеріалами, сигналізатор загазованості, закуплений для ФАПу згідно накладної № 103 від 04.10.2010 року, нову карту села та недостаючих сорок метрів електричного кабелю; з приводу чого і виник спір.
Як встановлено у судовому засіданні суду першої інстанції, деякі з пропозицій, викладених у листі, адресованому до позивача, випливають з пояснювальних записок секретаря сільської ради ОСОБА_4, бухгалтера сільської ради ОСОБА_5 та землевпорядника сільської ради ОСОБА_6 Що стосується публічних виступів, то встановлено, що відповідач виступав тільки по місцевому радіомовленню з приводу проробленої роботи та завдань, які стоять перед виконавчим комітетом сільської ради. Дані про те, що відповідач публічно ганьбив та ображав на базарі та церкві позивача ОСОБА_3, в ході розгляду справи не доведені.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, честь та гідність особи визнані найвищою соціальною цінністю.
Статті 297 та 299 ЦК України дають право особі на повагу до її гідності та честі, а також на звернення до суду за захистом честі, гідності та ділової репутації.
Звертаючись до суду, позивач просив спростувати, на його думку, неправдиву та наклепницьку інформацію ніби-то виражену у листі до нього та на публічних виступах.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд повинен визначати характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 471 Закону України "Про інформацію", оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
На підставі наведеного вище слідує, що позовні вимоги є недоведеними та суперечать нормам ст. 277 ЦК України, ст. 471 Закону України "Про інформацію" та роз'ясненням, викладеним у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", відповідно до яких предметом судового захисту не є оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Тому суд правильно визначив, що позивач має право на власне тлумачення такої інформації з метою її спростування надавши їм іншу оцінку.
В апеляційному провадженні позивачем не доведено, що відповідач виражав чи висловлював свої думки стосовно роботи позивача у принизливій чи непристойній формі, що могли б принизити його честь, гідність та ділову репутацію.
Лист, адресований позивачу відповідачем, колегією суддів відхиляється як доказ того, що текст даного листа міг принизити честь, гідність та ділову репутацію позивача, або він був спрямований на поширення проти позивача неправдивої та наклепницької інформації, оскільки, лист був адресований лише позивачу, а не громаді села, і, при цьому, він виконував свій обов'язок сільського голови по збереженню майна громади села та дотриманню відповідних інструкцій і законів у своїй роботі.
Згідно ч.1 ст. 1166 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Оскільки, позивачем не доведено та не надано доказів, які б доводили вину відповідача про поширення неправдивої та наклепницької інформації щодо нього, то, відповідно, і моральна шкода не може бути задоволена.
Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення судом першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості, тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Городенківського районного суду від 14 вересня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.