03 червня 2008 року м.Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, у складі:
доповідача у справі судді Любашевського В.П.
суддів Довгополов О.М.
Носа С.П.
секретаря судового засідання Каблак Т.П.
осіб, які взяли участь у справі:
від позивача - Грец Я.В. - довіреність від 01.06.2007р.
від відповідача - Шкамбара М.Д. -довіреність № 164 від 09.01.2008р., Габор І.А. - довіреність № 7417 від 16.03.2008р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області
напостанову господарського суду Закарпатської області від 18.07.2007р. у справі № 16/172
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Даяна ЛТД»
доДержавної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області
проскасування та визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 18.04.2007р.,-
o:p> /o:p>
b style='mso-bidi-font-weight:normal'>ВСТАНОВИЛА:o:p>/o:p>
Постановою господарського суду Закарпатської області від 18.07.2007р. позов ТзОВ «Даяна ЛТД» задоволено повністю. Скасовано та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Тячівському районі від 18.04.2007р. № 0000922332/0/272-232-22074068/6700.
Постанова суду першої інстанції, з посиланням на положення п.п. 7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», мотивована тим, що позивач при імпорті товару сплатив податок на додану вартість в сумі 98961 грн. у грудні 2006 року, а тому мав відповідні правові підстави для включення спірної суми до складу податкового кредиту у даному звітному податковому періоді в повному обсязі, а в наступному податковому періоді - до складу бюджетного відшкодування.
Відповідач, в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовані норми п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому вказує, що умовами укладеного між сторонами контракту від 05.07.2006р. не передбачено митний режим імпорту або реімпорту операцій. Натомість умовами даного контракту чітко визначено, що якщо якість Товару не відповідає раніше визначеному взірцю та умовам Контракту, то Товар може підлягати поверненню в повному обсязі або частково. Підставою для повернення товару є Рекламаційний акт. Відповідно до норм п.п.3.1.2 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено операції, які з метою оподаткування прирівнюються до імпорту та до яких не включено операцію з повернення на
Головуючий у 1-й інст.суддя Васьковський О.В. ряд. ст. зв. № 36
Господарський суд Закарпатськоїї області справа № 16/172 справа № 22а-747/08
Доповідач у 2-й інст.суддя Любашевський В.П
митну територію України продукції на підставі Рекламаційного акту. Тому суд першої інстанції невірно дав аналіз положенням п.п.3.1.2 п. 3.1 ст.3 вказаного Закону та не врахував наведені доводи податкової інспекції.
Отже, так як операція з повернення товару на умовах рекламації за невиконання умов контракту зі сторони позивача не являє собою придбання товарів (робіт, послуг) чи імпорт товарів, то відповідно і сума ПДВ, сплачена митним органам при поверненні товару не підлягає включенню до складу податкового кредиту (бюджетного відшкодування).
У зв'язку з чим, апелянт просить, скасувати у даній справі постанову господарського суду Закарпатської області від 18.07.2007р. та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
В заперечені на апеляційну скаргу позивач, погоджуючись з висновками суду першої інстанції просить, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши представників сторін колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:
Відповідно до п.п.3.1.2 Закону України «Про податок на додану вартість» - об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту.
Статтею 190 Митноко кодексу України визначено, що митний режим, це режим відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території.
Згідно ст. 191 вказаного Кодексу товари можуть переміщуватися через митний кордон України у митному режимі реімпорту, якщо вони: походять з митної території України; ввозяться на митну територію України не пізніше ніж через один рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України; не використовувалися за межами України з метою одержання прибутку; ввозяться у тому ж стані, в якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання, а також інших випадків, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
З обставин даної справи вбачається, що переміщення товару було здійснено в митному режимі реімпорту 15.12.2006р., і відповідає всім умовам визначеним ст.191 Митного кодексу України.
Доводи апелянта про повернення товару за рекламаційними актами не підтвердженні нормативно, оскільки будь-яке переміщення товарів через митний кордон України можливе в одному з митних режимів, визначених законодавством. Виключний перелік таких митних режимів міститься в ст.185 Митного кодексу України. Зокрема відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України одним із таких видів митного режимує реімпорт. Митний режим, не передбачений цієї статтею, може встановлюватися тільки шляхом внесення відповідних змін до цього Кодексу.
Отже, митний закон не передбачає такого митного режиму як повернення товарів за рекламаційними актами, а також просто повернення товарів контрагенту, тощо. Переміщення товарів на митну територію України відповідно до фактичних обставин справи можливе лише в режимі реімпорту. Таке переміщення неможливе в будь-якому іншому митному режимі.
Таким чином, доводи апелянта про те, що сторонами в контракті не обумовлено митний режим імпорту або реімпорту операцій, тоі спірна операція є поверненням на підставі рекламаційного акту, є необґрунтованими.
Натомість чого, зважаючи на положення п.3.1.2 ст.3, п.7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідно до яких - сплачені податки при імпорті та реімпорті включаються до податкового кредиту, позивачем правильно віднесена до податкового кредиту в грудні 2006р. сума фактично сплаченого ним податку і згодом віднесена ним до бюджетного відшкодування в січні 2007 року. За таких обставин дії відповідача по зменшенню суми бюджетного відшкодування та винесення податкового повідомлення-рішення за № 0000922332/0/272-232-22074068/6700 від 18.04.2007р. є неправомірним.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та з додержанням норм матеріального та процесуального права ухвалив оскаржувану постанову, натомість чого доводи апеляційної скарги є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.160, 198, 200, 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області на постанову господарського суду Закарпатської області від 18.07.2007р. у справі № 16/172 залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили.
Судді В.П.Любашевський
О.М.Довгополов
С.П.Нос
Повний текст ухвали виготовлений
та підписаний 04.06.2008р.