05 червня 2008 року м. Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого-судді - Яворського І.О.,
суддів - Носа С.П., Любашевського В.П.,
при секретарі судового засідання - Петлеваній Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за апеляційною скаргою- Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
напостанову господарського суду Тернопільської області від 29 жовтня 2007 рокуу справі № 8а/171-3387
за позовомТернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
доБучацького навчально-виробничого центру підготовки водіїв «Ротор»
простягнення 10 235 гривень 05 копійок адміністративно-господарських санкцій за нестворення робочих місць для інвалідів та 275 гривень 05 копійок пені, -
31 липня 2007 року Позивач звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Бучацького навчально-виробничого центру водіїв «Ротор» про стягнення адміністративно-господарських санкцій. З адміністративного позову вбачається, що згідно з даними наданого відповідачем звіту про зайнятість інвалідів за 2006 рік, середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 15 чоловік, тобто відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1. Даний норматив працевлаштування відповідачем не дотримано, виходячи з даних, вказаних у звіті. У зв'язку з тим, що відповідач порушив терміни сплати адміністративно-господарських санкцій на 105 днів, він повинен сплатити пеню в розмірі 275,05 гривень. Так як вказані вище суми не сплачені станом на момент подання даного позову, у останнього утворилась заборгованість перед Тернопільським обласним відділенням фонду соціального захисту інвалідів у розмірі 10235,05 гривень.
У запереченні на позовну заяву Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог з врахуванням того, що неодноразово направлялись до районного центру зайнятості населення Звіти про наявність вакансій з проханням направити на роботу для їхнього працевлаштування. Проте, ніхто не направляв інвалідів для їх працевлаштування, а також не було звернення самих інвалідів до Відповідача з питання працевлаштування.
Постановою господарського суду Тернопільської області від 29 жовтня 2007 року відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог. Суд першої інстанції, зокрема, вказав у мотивувальній частині про те, що Відповідач інформував необхідні інстанції про наявність одного робочого місця для інвалідів. Суд вказав, що Позивач не довів порушення відповідачем норм Закону України, а тому останній не може нести відповідальність за невиконання зазначеними органами обов'язків, покладених на них чинним законодавством.
З постанови суду першої інстанції вбачається, що нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист інвалідів в Україні, на підприємства покладено обов'язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів тощо.
Постанова суду першої інстанції оскаржена в апеляційному порядку позивачем, який вважає постанову незаконною та необґрунтованою, просить її скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Нормою ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Роботодавці, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів і відповідно до нормативу забезпечують працевлаштування інвалідів.
Згідно з звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік середньо облікова кількість штатних працівників облікового складу складала 43 чоловіки. Кількість створених робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів складала у 2006 році - два робочі місця.
На підставі ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, органами соціального захисту населення, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підприємство має здійснювати тільки підбір та створення робочого місця для інваліда.
Судом першої інстанції враховано, що відповідач неодноразово звертався письмово з питанням наявності робочих місць для інвалідів. З вказаного вище Закону випливає, що обов'язок підбирати і направляти інвалідів для працевлаштування на підприємства покладається на органи працевлаштування, які перераховані у статті 18 Закону.
Тобто, відповідач вжив усіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів на підприємстві. На письмові звернення відповідача про наявність вакансій на підприємстві, не було отримано належної відповіді.
Тому постанова суду першої інстанції є законною, прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198 ч. 1 п. 1, 200, 205 ч. 1 п. 1, 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Тернопільської області від 29 жовтня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.
Головуючий І.О.Яворський
Суддя В.П.Любашевський
Суддя С.П.Нос