01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2011 № 14/297
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів:
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю,
від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Квіза-Трейд”
на рішення Господарського суду м.Київ від 08.08.2011 р.
у справі №14/297 (суддя Мельник С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Солес”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Квіза-Трейд”
про стягнення заборгованості,
В червні 2011 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 10546,77 грн., з яких: 6082,00 - основний борг, 2000,00 грн. - штраф за прострочення постійно діючої заборгованості, 954,32 грн. - пеня за неналежне виконання грошових зобов'язань, 388,99 грн. - 3% річних, 1121,46 грн. - інфляційні втрати.
У процесі розгляду даної справи представником позивача було подано уточнення до позовної заяви з якого вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача 41805,42 грн., з яких: 5516,50 грн. - основний борг, 34290,83 грн. - штраф за прострочення оплати поставленого товару, 725,98 грн. - пеня, 303,27 грн. - 3% річних, 968,84 грн. - інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 08.08.2011р. у справі №14/297 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Квіза-Трейд” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Солес” 5516,50 грн. основного боргу, 34290,83 грн. штрафу, 303,27 грн. трьох процентів річних, 968,84 грн. інфляційних втрат, 409,69 грн. державного мита, 231,28 грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, керуючись ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України, ст.ст.91-95,98,99,101-105 ГПК України, просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. При цьому звернути увагу на положення ч.3 ст.219, ч.3 ст.220, ч.ч.1,2 ст.222 та ст.233 Господарського кодексу України.
Апелянт посилається, зокрема, на те, що позивач надавав видаткові накладні з порушенням строків, передбачених в п.6.1 договору поставки від 18.11.2009р. № 4600029086, а за деякими поставками й досі не надав усієї товаросупровідної документації
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у відповідності до укладеного між сторонами договору поставки від 18.11.2009р. № 4600029086, з урахуванням положень протоколу розбіжностей до нього (далі - Договір), позивачем було здійснено поставку товару відповідачу, що підтверджується підписаними сторонами видатковими та транспортними накладними.
Відповідно до п. 2.1 Договору, позивач зобов'язується поставляти сировину для кондитерської та хлібопекарської промисловості з метою її подальшої переробки відповідачем разом з товаросупровідною документацією, відповідно до поданих відповідачем замовлень, а відповідач зобов'язується приймати такий товар та своєчасно сплачувати його вартість.
При наданні постачальником всіх належним чином оформлених накладних та товаросупровідних документів протягом 3 банківських днів, з дати здійснення поставки товару, вказаній в транспортній накладній, в порядку визначеному в п. 4.5. цього договору, покупець оплачує поставлений товар на умовах відстрочки платежу, з дати поставки товару, вказаній в транспортній накладній, протягом 14 календарних днів (п.6.1 Договору).
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 626-629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч.1 та ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач свої зобов'язання по Договору у вигляді проведення оплати вартості поставленого позивачем товару виконав не в повному обсязі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 5 516,50 грн.
Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 5 516,50 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання та приписи вказаних правових норм, з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто інфляційні витрати в розмірі 968,84 грн. та 3% річних в розмірі 303,27 грн. (уточнений розрахунок міститься в матеріалах справи).
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу за прострочення оплати поставленого товару, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У відповідності до п. 8.10 Договору, у випадку несвоєчасної оплати за отриманий на умовах відстрочки платежу товар, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 34290,83 грн. є обґрунтованим (уточнений розрахунок міститься в матеріалах справи).
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 725,98 грн., колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволені в цій частині позовних вимог, оскільки сторонами в Договорі не було встановлено пеню.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, відповідачем не надано.
Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, яким частково задоволені позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Квіза-Трейд” на рішення Господарського суду м.Києва від 08.08.2011 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м.Києва від 08.08.2011 року у справі №14/297 залишити без змін.
3. Матеріали справи №14/297 повернути до Господарського суду м.Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
24.10.11 (відправлено)