01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.10.2011 № 16/403
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1. - представник за довіреністю № 01/230-503 від 11.11.2010 р.;
від відповідача: не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення господарського суду міста Києва від 30.08.2011 р. у справі № 16/403
за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа- Гарант», м. Київ
до відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова», м. Київ
про розірвання угоди та стягнення грошових коштів 16 360 грн. 94 коп.
У серпні 2011 року товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» про розірвання угоди № 1 про проведення заліку взаємних однорідних вимог до договору облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум № 91-017/05-3 від 31.01.2005р., договору облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум № 91-017/06-3 від 27.12.2005р., договору факультативного перестрахування (ретроцесії) № 04-19/04-18ФП від 19.04.2004р., укладеної між позивачем та відповідачем та стягнення 16360 грн. 94 коп. боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання, передбачені угодою, посилаючись на ч.ч. 1, 3 ст. 615, ч. 2, 3 ст. 651 ЦК України, ст. ст. 202, 203 ГК України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.08.2011 р. у справі № 16/403 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю (суддя Ярмак О.М.).
Рішення обґрунтоване тим, що позивачем в порядку ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу не надано доказів істотного порушення договору відповідачем, які могли б служити підставою розірвання договору.
До позовної заяви та суду не надано докази направлення відповідачу пропозиції про розірвання угоди у відповідності до вимог ст. 188 ГК України. Оскільки одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов, а також зміна або розірвання господарських договорів в односторонньому порядку відповідно до статей 525 ЦК України, статтей 188 та 193 ГК України не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором, а також, враховуючи положення ч.ч. 1, 3 ст. 615, ч. 2, 3 ст. 651 ЦК України, ст.ст. 202, 203 ГК України, місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа - Гарант» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду міста Києва від 30.08.2011 р. у справі № 16/403 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов та стягнути з відповідача судові витрати, понесені позивачем.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не перевірив пояснень позивача та всих обставин справи, не дав їм належної оцінки, не встановив та не зазначив у рішенні, чи мали місце обставини, якими обґрунтовує свої вимоги позивач, а також мотивів, з яких він їх відхилив. На думку апелянта, не зважаючи на повне виконання ТДВ СК «Альфа-Гарант» своїх обов'язків, передбачених угодою № 1, ВАТ «СК «Нова» всупереч п. 4 зазначеної угоди та вищезазначеним нормам чинного законодавства України не виконало свого зобов'язання стосовно зарахування та припинення заборгованості ТДВ СК «Альфа-Гарант», передбаченої угодою № 1, про що свідчить подання відповідачем декількох позовів до господарських судів про стягнення перестрахових премій, в які були включені вимоги про стягнення з ТДВ СК «Альфа-Гарант» заборгованості по сплаті перестрахових премій, вже зарахованих відповідно до угоди № 1, і відповідно ТДВ СК «Альфа-Гарант» після виконання відповідних рішень судів звернулося до суду за захистом своїх порушених прав. Свої вимоги апелянт обґрунтовує положеннями ст. ст. 11, 16, 202, 203, 525, 538, 601, 611, 615, 628, 629, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193, 202, 203 Господарського кодексу України.
Відповідно до розпорядження заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2011 р. № 01-23/3/7 склад колегії суддів змінено: головуючий суддя Разіна Т.І., судді Остапенко О.М., Сотніков С.В.
В судовому засіданні 12.10.2011 року представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу за вих. № 3557/0/17-11 від. 12.10.2011 року.
Представник позивача в судових засіданях 12.10.2011 року, 19.10.2011 року підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній.
Представник відповідача в судове засідання 19.10. 2011 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 серпня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено угода № 1 про проведення заліку взаємних однорідних вимог до договору облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум № 91-017/05-3 від 31.01.2005р., договору облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум № 91-017/06-3 від 27.12.2005р., договору факультативного перестрахування (ретроцесії) № 04-19/04-18ФП від 19.04.2004 р.
Відповідно до п. 4 угоди № 1 сторони дійшли згоди, що з дати підписання угоди, заборгованість сторін за вищевказаними договорами у розмірі 14 560,65грн. по відношенню одна до одної вважається застрахованою та припиненою.
Дата проведення заліку 27 серпня 2009 року.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частинами 1 та 3 ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
В апеляційній скарзі позивач посилається на положення ч. 2 ст. 651 ЦК України як на такі, що надають право звернення до суду не враховуючи положення статей 525 ЦК України, 188 та 193 ГК України, згідно яких, як правомірно зазначив в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд, не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Колегія суддів вважає, що зазначена норма права не може бути застосовна до відносин, що виникли між сторонами на підставі угоди № 1 про проведення заліку взаємних однорідних вимог від 27.08.2009 р., оскільки вказана угода не є ні договором в розумінні ст. 626 ЦК України, ні право чином в розумінні ст.ст. 202, 205 Цивільного кодексу України.
В пункті 3 зазначеної угоди № 1 від 27.08.2009 року передбачено, що на підставі статті 601 Цивільного кодексу України сторона-1 та сторона-2 проводять залік взаємних однорідних вимог на суму 14560 грн. 65 коп.
Згідно ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Крім того угодою № 1 про проведення заліку взаємних однорідних вимог від 27.08.2009 р. право на односторонню відмову від договору не передбачено.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В апеляційній скарзі ТДВ СК «Альфа-Гарант» не заперечує факту не направлення листа про розірвання договору. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом було порушено процедуру розірвання господарських зобов'язань, передбачених ст. 188 ГК України.
Згідно зі статтями 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.
Отже, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку, що вимоги позивача не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст.ст. 43, 104 ГПК України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 85, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду міста Києва від 30.08.2011 р. у справі № 16/403 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа - Гарант» без задоволення.
Головуючий суддя
Судді
25.10.11 (відправлено)