01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2011 № 25/140
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів:
за участю представників сторін:
від позивача: Шевчук Л.В. - керівник,
від відповідача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Завод „Маяк”
на рішення Господарського суду м.Києва від 19.07.2011 р.
по справі №25/140 (суддя Морозов С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Фаза”
до Публічного акціонерного товариства „Завод „Маяк”
про стягнення 116 697,81 грн.,
В червні 2011 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 35098,00 грн. - основного боргу, 49457,04 грн. - штрафу, 5260,72 грн. - 3% річних, 26882,05 грн. - втрати від інфляції.
На виконання ухвали Господарського суду м.Києва від 07.07.2011р. у справі №25/140 позивачем надано уточнений розрахунок до позовної заяви, відповідно до якого загальна сума боргу становить 111 850,96 грн., в тому числі: 29848,00 грн. - основного боргу, 49084,29 грн. - штрафу, 5260,72 грн. - 3% річних, 26882,05 грн. - втрати від інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором поставки №30/09 від 30.09.2009р. не виконав, вартість поставленого товару у строки визначені договором поставки №30/09 від 30.09.2009р. не оплатив.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.07.2011р. у справі №25/140 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства „Завод „Маяк” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Фаза” основного боргу в сумі 29848,00 грн., пені в сумі 12947,38 грн., 3% річних в сумі 3401,36 грн., інфляційних втрат в сумі 4732,01 грн. та судових витрат 613,13 грн.
В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати в частині задоволення пені на суму 12297,38 грн., посилаючись на неповне з'ясування обставин місцевим господарським судом, що мають значення для вирішення справи та неправильне застосування останнім норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається, зокрема, на те, що жодним пунктом договору поставки №30/09 від 30.09.2009р. не передбачено штрафних санкцій у вигляді пені.
Позивачем не надано відзиву на апеляційну скаргу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників позивача, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2009 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як замовником, був укладений договір поставки №30/09 (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник бере на себе зобов'язання поставити замовнику визначене у п. 1.1 цього Договору обладнання та необхідні розчини (надалі - товар), а замовник, в свою чергу, повинен прийняти цей товар та сплатити постачальнику їх вартість в строки та в порядку, передбаченому цим Договором.
Відповідно до п. 3.5 Договору загальна ціна договору складає 155 100,00 грн.
Так, позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу товар на суму 155 100,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № ФЗ-0099 від 13.11.2009р. Крім того, позивачем додатково поставлено відповідачу по Договору миючі розчини на загальну суму 26250,00 грн., що підтверджується Актом звірки від 16.06.2011р. та видатковою накладною № ФЗ-003 від 20.01.2011. Товар був прийнятий відповідачем, що підтверджено підписом представника відповідача за довіреністю у видатковій накладній (належним чином засвідчені копії-видаткової накладної та довіреності містяться в матеріалах справи).
Таким чином, всього позивачем було поставлено відповідачу товару по Договору з урахуванням додаткових поставок миючих засобів на загальну суму 181 350,00 грн.
Дана обставина сторонами не оспорюється.
Згідно із п.6.5 Договору відповідач здійснює 50% попередню оплату терміном в 5 банківських днів після підписання цього Договору. Останні 50% сплачуються в такі терміни: до 10.11.2009 - 38 775,00 грн., та до 10.12.2009 - 38 775,00 грн.
Відповідачем в період з 27.10.2009 по 19.01.2011 було здійснено часткову оплату вартості поставленого товару на загальну суму 151 502,00 грн. На день прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення розмір основного боргу складає 29 848,00 грн., що підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаємних розрахунків станом на 16.06.2011р.
Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач до прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення не надавав письмових доказів сплати заборгованості за Договором. Платіжне доручення №1776 від 20.07.2011р. про оплату заборгованості, а саме, в розмірі 35098,00 грн. було надано відповідачем лише в апеляційній інстанції.
Відповідно до положень ст.101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Враховуючи дані положення Закону, колегія суддів вважає, що в апеляційної інстанції відсутні підстави при перегляді оскаржуваного рішення враховувати сплачену відповідачем заборгованість платіжним дорученням №1776 від 20.07.2011р. Сплачені кошти за даним дорученням мають бути враховані при виконанні рішення державною виконавчою службою.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу в розмірі 29848,00 грн., відповідає чинному законодавству та матеріалам справи
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, положення вказаних правових норм та перевіривши контррозрахунок відповідача, колегія суддів дійшла до висновку, що з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто інфляційні витрати в розмірі 4732,01 грн. та 3% річних в розмірі 3401,36 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 8.4 Договору передбачено, що за кожний день затримки по сплаті за поставлену продукцію позивачу згідно з п. 6.5, 6.9 та 6.10 договору, відповідач сплачує штраф в розмірі 0,1% за кожний день затримки але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Зважаючи на те, що за визначенням ст. 549 ЦК України неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання є пенею, враховуючи зміст п. 8.4 Договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в цьому пункті сторони мали на увазі нарахування пені за порушення відповідачем зобов'язання по сплаті, а не штрафу, який може нараховуватися одноразово та обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Отже, за порушення відповідачем зобов'язання за Договором щодо оплати вартості отриманого товару стягненню з відповідача підлягає пеня за шість місяців починаючи з дня прострочення виконання основного зобов'язання із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Колегія суддів перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок суми пені вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 12947,38 грн., яка розрахована з додержанням норм ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, за період з 10.12.2009 р. по 10.06.2010р.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги частково, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судом першої інстанції дотримані вимоги ст.49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Завод „Маяк” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м.Києва від 19.07.2011р. по справі №25/140 залишити без змін.
3. Матеріали справи №25/140 повернути Господарському суду м.Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
24.10.11 (відправлено)